WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМедицина → Сучасна трансфузіологія і донорство в Україні згідно Закон України - Реферат

Сучасна трансфузіологія і донорство в Україні згідно Закон України - Реферат

патології крові і трансфузійної медицини АМН України, спеціалісти обласних станцій переливання крові. Робоча група розробила "Державну програму розвитку донорства крові та її компонентів та створення сучасної системи заготівлі і переробки донорської крові на компоненти та препарати в 2002-2007 роках". Розроблення цієї програми підтримують Президент України та Кабінет Міністрів. Програмою передбачається модернізація існуючих закладів служби крові таким чином, щоб вони якомога більше відповідалистандартам GMP. Програма має бути затверджена Кабінетом Міністрів у поточному році. Вона вже розглянута відповідними управліннями Міністерства охорони здоров'я й подана на розгляд обласними управліннями охорони здоров'я. Сподіваємося, що в наступному році програма почне реалізовуватися.
Перебудова служби крові є дуже актуальною. Адже на сьогоднішній день діє принцип, згідно з яким кожна область незалежно від кількості населення самостійно забезпечує власні потреби у препаратах плазми. Ми пропонуємо відійти від цієї схеми і запровадити регулювання виробництва й постачання препаратів плазми на рівні держави з метою більш повного забезпечення ними усіх регіонів України. Завдяки цьому шість регіональних міжобласних центрів крові вироблятимуть препарати плазми не тільки для забезпечення внутрішніх потреб відповідних областей, але й для інших.
Особливо хотілося б наголосити на проблемі безпеки донорської крові. На новий щабель піднімається питання про тестування донорів на наявність інфекцій, що передаються трансфузійним шляхом: вірусів імунодефіциту людини, гепатитів В та С, а також блідої трипонеми і т.ін. На превеликий жаль, ряд вірусів, що не мають оболонки, не вдається інактивувати під час обробки плазми крові. Існують різноманітні способи знезараження плазми крові, які, однак, не дають 100% гарантії позбутися збудників.
В Україні в Інституті гематології та трансфузіології, Київській медичний академії післядипломної освіти ім. П.Л. Шупика та Інституті біохімії ім. О.В.Палладіна розробляються вітчизняні технології очищення плазми крові від вірусів. Пріонні захворювання, до яких відноситься спонгіформна енцефалопатія, хвороба Крейтцфельдта - Якоба та ін., істотно знижують безпеку використання плазми в клінічній практиці.
Тестування донорів на інфікованість вірусом гепатиту В у нашій країні проводиться вже протягом 15-20 років. У розвинених країнах донорів на інфікованість ВІЛ-1 почали тестувати з 1986 р., ми ж запровадили таке тестування у 1988 р., на наявнісь вірусу гепатиту С - у 1993 р., а в 1994 р. охопили ним 100% донорів. Інша справа - якість тест-систем, які ми використовували, але це тема окремої розмови.
Слід зауважити, що навіть в економічно розвинених країнах світу донорів не тестують на наявність усіх відомих збудників інфекцій, наприклад не вимагають обов'язкового тестування на наявність цитомегаловірусної інфекції, яка може спричинювати важкі ускладнення у вигляді імунодефіцитних станів. Тестуваня цього та інших збудників неодмінно призвело б до значного підвищення вартості препаратів плазми.
КЛІНІЧНА ТРАНСФУЗІОЛОГІЯ. Ще наприкінці 80-х років ХХ століття на нараді гематологів та трансфузіологів, що проходила під керівництвом головного гематолога МОЗ СРСР академіка Л.І. Воробйова, було прийнято рішення - заборонити переливання цільної крові. Але це рішення не вдалося негайно втілити в життя, оскільки для того, щоб заборонити трансфузію цільної крові, необхідно було змінити психологію лікарів багатьох спеціальностей. Нині все більше лікарів усвідомлюють, що показань для переливання цільної крові не існує.
Незважаючи на це, в нашій країні все ще мають місце випадки переливання нетестованої крові. Застосування нетестованої крові може призвести до зараження пацієнта від інфікованого донора. Коли я вчився в медичному інституті, то корифеї вітчизняної медицини вказували нам на необхідність заміщувати кров за принципом "крапля за краплю". На жаль, ще й досі деякі лікарі сповідують застарілі принципи переливання крові. Академік А.І. Воробйов довів, що навіть якщо в результаті крововтрати гемоглобін знижується до 50 г/л, то не потрібно поспішати одразу вливати еритроцитарну масу та інші компоненти крові. Необхідно наситити легені киснем. У стані спокою перфузія м'язів у 20 разів менша, ніж у стані фізичної активності. Крім того, влиті еритроцити не одразу починають виконувати газотранспортну функцію - лише через добу вони "віддають" кисень периферичним тканинам.
Протягом останніх 12 років ми поступово відмовляємося, а сьогодні навіть категорично стверджуємо, що показань для переливання цільної крові не існує. Якщо 10 років тому переливалося близько 30% цільної крові, то минулого року - лише 3,1% від об'єму заготовленої. І це є позитивною тенденцією у вітчизняній клінічній трансфузіології. Але нас це не може задовольняти. Ще раз підкреслюю - немає жодних показань для переливання цільної крові. Нині широко впроваджується так звана компонентна терапія. З цільної крові також одержують тромбоцитарну, еритроцитарну масу тощо. Хоча при цьому залишається проблема контамінації еритроцитарної маси клітинами білої крові, за рахунок яких може здійснюватися інфікування декотрими вірусами, зокрема ВІЛ. У зв'язку з цим трансфузію компонентів крові чи введення препаратів плазми необхідно здійснювати лише за суворими показаннями.
Слід зазначити, що кількість донорів в Україні за останні 5 років скоротилася майже на третину. При цьому значна частина безоплатних донорів - це родичі та знайомі хворих. Результати досліджень, проведених в Інституті гематології та трансфузіології АМН України, свідчать про високий рівень інфікованості ВІЛ різних груп донорів - від 1 до 2,7%. Необхідно зауважити, що абсолютно безпечного способу трансфузії компонентів крові на сьогоднішній день не існує. Поряд з високим рівнем інфікованості ВІЛ, вірусами гепатиту В, С, D, трепонемою тощо проблема ускладнюється тим, що досі не розроблено надійних тестів для виявлення пріонної інфекції, внаслідок чого остання може безконтрольно поширюватися під час проведення трансфузійної терапії. Тому новою концепцією вітчизняної трансфузіології є звуження показань до застосування компонентів крові та повна відмова від переливання цільної крові.
У зв'язку з потенційною небезпекою розвитку інфекційних ускладнень гемотрансфузій зростає роль лікарських препаратів-кровозамінників. Учасники з'їзду навели результати клінічного застосування вітчизняних плазмозамінних препаратів Сорбілакт та Реосорбілакт, які ефективно відновлюють об'єм циркулюючої крові, не порушуючи при цьому функціональний стан системи гемостазу. Надзвичайно перспективним виявилося застосування у хірургічній та комбустіологічній практиці 6% та
Loading...

 
 

Цікаве