WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМедицина → СНІД – чума ХХІ століття - Реферат

СНІД – чума ХХІ століття - Реферат


РЕФЕРАТ
на тему:
СНІД - чума ХХІ століття
?
Учені, які вивчали перші випадки захворювання на СНІД, дійшли висновку, що основна його особливість - переважне ураження системи імунітету, що виявляється в цілковитій беззахисності організму хворого перед порівняно нешкідливими мікроорганізмами, а також злоякісними пухлинами. Які ж особливості системи імунітету і чому нове захворювання було названо синдромом набутого імунодефіциту?
Імунна система - це в основному лімфоїдпа система. Головна клітина імунної системи - лімфоцит. Лімфоцити знаходяться не лише у крові, вони ще й головні клітини тканинної рідини - лімфи. Лімфоцити складають близько 1% маси тіла. Центральний орган імунної системи - вилочкова залоза (тимус), у якій формуються клітини, відповідальні за різні вияви клітинного імунітету.
Родоначальники клітин імунної системи - незрілі клітини кісткового мозку. Потрапляючи з кісткового мозку в тимус, вони дозрівають і перетворюються в Т-лімфоцити (тимус - залежні лімфоцити), що беруть участь у різних виявах клітинного імунітету. Т-лімфоцити дозрівають у тимусі під впливом гормонів. Вони здійснюють надзвичайно важливу функцію: видаляють і знешкоджують усі чужорідні клітини.
Розрізняють кілька класів Т-лімфоцитів. Наприклад, Т-кілери руйнують чужорідні клітини, знешкоджуючи їх. Найважливіший різновид Т-лімфоцитів - так звані Т-хелпери (помічники). Вони першими розпізнають чужорідні речовини і допомагають іншим лімфоцитам виконувати свої захисні функції. Співвідношення Т-хел-перів (помічників) і Т-кілерів (пригнічувачів) у здорової людини дорівнює 2:1. При СНІД воно падає нижче 0,5:1 (тобто виникає зворотна пропорція).
У чому ж полягають основні функції імунітету?
Перша полягає у здатності розпізнавати чужорідних агентів, що потрапили у внутрішнє середовище організму, і знешкоджувати їх.
Друга функція - у здатності знищувати чужорідні клітини, які виникли в організмі внаслідок мутацій.
Третя функція обумовлена наявністю імунологічної пам'яті. Клітини імунної системи при контакті з чужорідним антигеном запам'ятовують його і за повторної зустрічі дають зазвичай сильнішу реакцію. Ця пам'ять "закріплюється" на роки, а то й на все життя.
Імунодефіцит
Зазначене дає уявлення про систему імунітету, її функції і підводить нас до основного.
Імунодефіцит - це порушення структури і функцій тієї чи іншої ланки імунної системи. Він буває вродженим або набутим.
Вроджені (первинні) імунодефіцити - важкі захворювання в дітей, народжених із дефектом якої-небудь ланки імунної системи. На щастя, уроджені імунодефіцити зустрічаються дужу рідко.
Частіше зустрічаються набуті (вторинні) імунодефіцити, що спостерігаються як наслідок тих чи тих впливів - іонізуючих випромінювань, прийому ліків, що пригнічують функції імунної системи, складних операцій, травм тощо.
Імунодепресія (пригнічення) розвивається під час виникнення новоутворень безпосередньо імунної системи - лімфогранулематозі, пухлинах тимуса тощо.
СНІД - очевидно, перший в історії медицини набутий імунодефіцит, пов'язаний із конкретним збудником і характеризується епідемічним поширенням. Друга його особливість - майже "прицільна" поразка Т-хелперів. Третя - полягає в тому, що це перше епідемічне захворювання людини, викликане ретровірусом. СНІД, за клінічними та лабораторними особливостями не схожий ні на які інші набуті імунодефіцити.
Отже, термін СНІД розшифровується як синдром набутого імунодефіциту. Але набутих імунодефіцитів багато, а СНІД - один. Тому сьогодні правильніше сказати так: СНІД - це набутий імунодефіцит, що відрізняється од інших наявністю визначеного комплексу властивостей і специфічного збудника. Про цього специфічного збудника і піде далі мова.
Ми тепер знаємо, що СНІД - це захворювання, а не синдром. Словом синдром зазвичай позначають сукупність симптомів, що не мають легко пояснюваних причин. Ця назва була доречнішою тоді, коли лікарі знали лише про пізні стадії захворювання і не цілком розуміли його механізм. Сучасніша назва цього стану, незважаючи на діагноз СНІД, - ВІЛ-інфекція. Це більш точна назва, тому що вказує на збудника, що викликає СНІД, і охоплює всі стадії цього стану - від інфікування до руйнування імунної системи і початку опортуністичних захворювань. Однак словом СНІД, як і раніше більшість людей називають імунодефіцит, викликаний ВІЛ.
На відміну од більшості захворювань, СНІД не характеризується набором загальних для всіх пацієнтів симптомів. Він є результатом ушкодження імунної системи: набута недостатність її функціонування дає змогу розвиватися певним опортуністичним інфекціям та пухлинам, їх називають опортуністичними, тому що вони викликані організмами, які, як правило, не є патогенними, утім, викликають захворювання в людини з ослабленою імунною системою.
Вірус імунодефіциту людини
Як відомо, в організмі людини живуть мільярди мікроорганізмів: на шкірі і слизових оболонках ротової порожнини, у кишечнику, дихальних шляхах тощо. Вони беруть участь у процесі життєдіяльності організму і навіть захищають його від вторгнення патогенних (здатних викликати хворобу) бактерій і вірусів. Але багато з них у будь-який час готові перетворитися в паразитів і використовують організм людини як поживне середовище. Умовою для цього є ослаблення організму, тобто розвиток імунної недостатності. Саме такий стан стає можливим завдяки діяльності вірусу імунодефіциту людини.
Що ж це за вірус і як він поводиться, потрапляючи в організм людини? У багатьох мікроорганізмів у процесі еволюції виробилась особлива структура і властивості, що дають їм можливість прижитись і розмножуватися лише у певних органах і клітинах людини. Таких специфічних умов існування потребує і вірус, що викликає СНІД. Він розмножується лише у певних імунних клітинах крові: Т-лімфоцитах - хелперах і моноцитах. Цей вірус належить до родини ретровірусів, єдиних у світі живих істот, здатних безпосередньо синтезувати ДНК із РНК. Цей процес одержав назву зворотної транскрипції. На матриці вірусної РНК, що проникла в живу клітину, формується молекула ДНК, названа ДНК-транскриптом, чи провірусом, що вже може вбудовуватися в молекулу клітинної ДНК. Був відкритий і фермент, що забезпечує процес зворотної транскрипції - ревертаза.
Як відомо, у ДНК закладена спадкова інформація клітини, а РНК є своєрідним носієм цієї інформації. Ретровіруси здійснюють цей зв'язок у зворотному порядку, звідси й назва (ретро - зворотний).
Генетичний апарат ВІЛ має низку додаткових генів, відсутніх в інших ретровірусах, і тому швидкість його транскрипції в тисячу разів вища, ніж у генів інших вірусів, що значно пояснює дивовижну швидкість розмноження ВІЛ.
ВІЛ характеризується великою мінливістю: вона в нього в 30-100 разів вища, ніж у вірусу грипу і стосується штамів вірусу, виділених не лише в різних хворих, а й у різний час у того самого хворого. Почуття тривоги в багатьох учених пов'язано багато в чому з тим, що вони розпізналисхильність вірусу до багатогранності - ця властивість дуже заважає отриманню вакцини проти СНІДу.
Чому ж ВІЛ так прицільно уражає Т-хелперів? З'ясувалося, що мішенню для ВІЛ, т.зв. рецептором, із яким він може зв'язуватися, слугує молекула D4. Ця молекула міститься на клітинній мембрані Т-хелперів, і її немає на поверхні інших лімфоцитів. Молекула D4 - своєрідна мітка-маркер Т-хелперів. Очевидно, О4-лімфо-цити (Т-клітини, де є молекули D4) - перша і головна мішень для ВІЛ. Далі вони інфікують макрофаги, інші клітинні елементи, у яких вірус довгий час зберігається, а потім розмножується в організмі й потрапляє в мозок. Усі клітини, чутливі до ВІЛ, містять на своїй мембрані молекули D4, здатні з'єднуватися з вірусом.
Один із парадоксів, із яким зіштовхнулися вчені під час вивчення СНІДу, полягає в тому, що в організмі ВІЛ розмножується лише в незначній частині Т-клітин, водночас у цих умовах гине більшість Т-хелперів і розвивається виражена імунодепресія. Як пояснити цю суперечність? 1987 року таке пояснення
Loading...

 
 

Цікаве