WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМедицина → Гігієна як наука. Загальні питання, історія та методологія гігієни (науковий реферат) - Реферат

Гігієна як наука. Загальні питання, історія та методологія гігієни (науковий реферат) - Реферат

медико-хірургічній академії (1871). Велике значення надавав необхідності впровадження в практику гігієни лабораторних методів дослідження, організував першу хіміко-аналітичну гігієнічну лабораторію.
Ф. Ф. Ерісман (1842-1915) був однією з найяскравіших особистостей у суспільному житті Росії кінця XIX ст. Уродженець Швейцарії, він у 1869 р. переїздить до Росії, де невдовзі (1882) стає засновником кафедри гігієни в Московському університеті. За його безпосередньої участі створювалися санітарні організації Московського губернського земства, санітарно-гігієнічні лабораторії і санітарна станція в Москві (1884). Ф. Ф. Ерісман розглядав гігієну як науку, що органічно пов'язана з медициною і є її невід'ємною частиною. Він неодноразово підкреслював соціальне значення гігієни і писав із цього приводу: "Лишіть гігієну її громадського характеру і ви нанесете їй смертельний удар, перетворите її на труп, оживити який вам ніколи не вдасться". Широко відомими стали його праці "Посібник з гігієни" та "Професійна гігієна, або гігієна розумової і фізичної праці".
Г. В. Хлопін (1863-1929) закінчив фізико-математичний факультет Петербурзького (1886) і медичний факультет Московського (1893) університетів, був одним з найталановитіших учнів Ф. Ф. Ерісмана, деякий час працював у Одесі, очолював (1918- 1929) кафедру загальної та військової гігієни Військово-медичної академії, багато уваги приділяв розробці методів санітарно-хімічних досліджень, питанням гігієни водопостачання, охорони чистоти водоймищ та житла, гігієни харчування тощо.
На той час у Росії ще не було загальнодержавної системи санітарного нагляду. Однак уже в 70-80-ті роки XIX ст. у Петербурзі, Москві, Києві, Пермі, Одесі, Казані й деяких інших губернських містах створюються санітарні комісії, санітарні станції, з'являються перші санітарні лікарі. Серед них були видатні спеціалісти, активні громадські діячі, які зробили вагомий внесок у розвиток вітчизняної гігієни і санітарії.
Плідно розвивалася гігієнічна наука наприкінці XIX - на початку XX ст. в Україні, її видатними представниками були В. А. Субботін, В. Д. Орлов, І. П. Скворцов, А. I. Якобій, О. В. Корчак-Чепурківський та ін.
В. А. Субботін (1842-1896) - один із піонерів вітчизняної гігієнічної науки. Уродженець м. Прилук Чернігівської губернії, він закінчив медичний факультет Київського університету та ординатуру з терапії. У 1869-1871 pp. перебував у закордонному відрядженні, значну частину часу в М. Петтенкофера, де проходив підготовку до професорського звання з гігієни.
Повернувшися до Києва, організував у 1871 р. і більше як 20 років очолював кафедру гігієни при Київському університеті св. Володимира. В. А. Субботін - автор першого вітчизняного підручника з гігієни (1886), багатьох наукових праць з різних розділів гігієни, ініціатор створення санітарної комісії в Києві.
До когорти видатних громадських діячів та перших санітарних лікарів України належить уродженець Полтавщини О. В. Корчак-Чепурківський (1857-1947), який після закінчення у 1883 р. медичного факультету Харківського університету працював земським дільничним та санітарним лікарем. З 1899 до 1907 р. О. В. Корчак-Чепурківський - міський санітарний лікар Києва. Він вів велику науково-викладацьку роботу як доцент кафедри гігієни Київського університету (читав лекції з медичної статистики та епідеміології), завідував кафедрою гігієни Київського медичного інституту, брав активну участь у пропаганді гігієнічних знань, в організаційно-практичній роботі, спрямованій на боротьбу з інфекційними захворюваннями, тощо. Автор багатьох наукових праць із профілактичної медицини, зокрема таких, як "Зміни смертності в м. Києві з часу введення в ньому каналізації" (1901), "Наші громадсько-санітарні потреби" (1905), "Програми курсів соціальної та промислової гігієни" (1909) та багатьох інших. У березні 1921 р. першим із медиків України був обраний дійсним членом Академії наук, входив до складу Всеукраїнського Центрального Виконавчого Комітету.
На початку 20-х років XX ст. в Радянській Росії створюються підрозділи Державної санітарної служби, закладається законодавча основа їх діяльності. У 1922 р. на з'їзді санітарних лікарів України видатний вітчизняний гігієніст О. М. Марзєєв висловив пропозицію щодо організації санітарно-епідеміологічних станцій (СЕС) на місцях як основної ланки державної санепідемслужби (першу СЕС було створено в 1922 р. в Гомелі). Після прийняття відповідної постанови Ради Народних Комісарів України (1927) в республіці, а невдовзі на всій території Радянської Росії було створено обласні, міські та районні СЕС.
Основним змістом діяльності СЕС у 20-30-ті роки була ліквідація важких санітарних наслідків громадянської війни, розробка і застосування рекомендацій з будівництва і реконструкції населених місць, вивчення та оздоровлення умов побуту та праці робітників металургійної, гірничодобувної та інших галузей промисловості, санітарний нагляд за будівництвом і експлуатацією водопровідно-каналізаційних споруд, очисткою населених місць, охороною чистоти повітря тощо. Велика увага приділялася підвищенню гігієнічної освіти та створенню санітарного активу серед населення країни.
У 30-ті роки склалася добре продумана система державного санітарного нагляду, розпочали працювати спеціально підготовані лікарі-гігієністи й епідеміологи, в 1931 р. в Московському, Київському та інших медичних інститутах було створено спеціалізовані санітарно-гігієнічні факультети.
Організаційне становлення санітарної служби, формування профілактичного напрямку медичної науки і практики йшло за безпосередньої участі перших керівників охорони здоров'я СРСР М. О. Семашка (1874-1949) та 3. П. Соловйова (1876-1928). Успіхи санітарної служби цього періоду пов'язані з діяльністю вчених-гігієністів, зокрема О. М. Сисіна, О. О. Мінха, А. В. Молькова, Ф. Г. Кроткова та ін.
У період Великої Вітчизняної війни завдяки чіткій роботі СЕС, цивільних і військових санітарних лікарів та епідеміологів (серед них було багато українських учених-гігієністів та лікарів), попри важкі умови та чинники, які могли спричинитизахворювання (переміщення великої кількості населення, значне погіршення побутових умов, харчування, водопостачання та ін.), ані в армії, ані серед цивільного населення не було зареєстровано великих епідемій і в цілому зберігалося санітарне благополуччя.
Якщо в довоєнні роки в центрі досліджень наукових установ гігієнічного профілю та практичної діяльності санітарних лікарів були окремі прикладні питання охорони здоров'я та оздоровлення навколишнього середовища, то в умовах повоєнних років і передусім у 70-90-ті роки XX ст. та на межі тисячоліть великої актуальності та першочергового значення набуває вивчення та поглиблений аналіз з метою подальшого гігієнічного нормування впливу на стан здоров'я як окремих чинників навколишнього середовища, так і їх стійкого поєднання. Надзвичайно важливими постають питання гігієнічного регламентування вмісту різних речовин природного та антропогенного походження в ґрунті, воді, харчових продуктах, ат-мосферному повітрі та повітрі житлових приміщень.
Значний внесок у розв'язання означених питань зробили видатні українські вчені-гігієністи Л. І. Медведь, Є. Г. Гончарук, Ю. І. Кундієв, Р. Д. Габович, М. П. Воронцов, О. О. Навака-тікян, І. М. Трахтенберг, А. М. Сердюк, В. Д.Ванханен, І. І. Даценко, А. М. Шевченко, В. Г. Бардов та ін.
Останніми
Loading...

 
 

Цікаве