WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМедицина → Гігієна як наука. Загальні питання, історія та методологія гігієни (науковий реферат) - Реферат

Гігієна як наука. Загальні питання, історія та методологія гігієни (науковий реферат) - Реферат

особливо значний внесок у розвиток гігієни зробив видатний узбецький лікар Абу Алі Ібн Сіна (Авіценна, 980-1037 pp.). Він написав трактат "Канон медичної науки", багато розділів якого присвячено питанням гігієни ("Про добре повітря", "Про якість води", "Про збереження здоров'я" та ін.).
Разом із тим, у європейських країнах рівень санітарної культури у середні віки, особливо в XII-XV ст., значно знизився. . Цьому сприяли безперервні феодальні війни, гніт інквізиції, поширення забобонів, релігійна проповідь аскетизму, скупчення населення у містах, що не мали водопроводу і каналізації, занедбання особистої гігієни. Саме в цей історичний період значного поширення набули величезні епідемії чуми, холери, віспи, інших інфекційних захворювань.
Високою санітарною культурою для свого часу відзначалася Київська Русь. Рукописні та інші джерела, що дійшли до наших днів, у яких описано побут населення Київської Русі, відзначають увагу, яка приділялася питанням гігієни. Так, онуці Володимира Мономаха Євпраксії (XII ст.) належить медичний трактат, який містить 29 розділів. Поміж ними привертають увагу такі: "Про спосіб життя в різні пори року", "Про їжу, питво, сон та спокій", "Про лазню" тощо. У X-XII ст. у Києві, Суздалі, Новгороді та інших містах були споруджені дерев'яні бруківки, в ряді монастирів (Троїцько-Сергієвському, Києво-Печерському, Соловецькому) і міст (Новгороді, Пскові) діяли водопроводи. Значно поширеним у Київській Русі було миття в лазнях.
Зародження капіталістичного виробництва у Західній Європі, пошук нових ринків, великі географічні відкриття дали поштовх до розвитку медичної науки та гігієнічної культури. А. Левенгук (1632-1723) створює мікроскоп, Д. Фракастро (1478-1553) своєю працею "Про заразу, заразні хвороби та їх лікування" закладає основи науки про поширення інфекційних хвороб та запобігання їм. З'являється твір відомого лікаря та вченого Г. Агріколі про професійні захворювання гірників. Значною віхою в історії гігієни стала праця італійського лікаря Б. Рамацціні (1633-1714) "Про хвороби ремісників", у якій подано опис та оцінку умов праці робітників 52 професій (гірників, рибалок, друкарів, пивоварів та ін.) і характеристики симптомів, які розвиваються внаслідок формування професійної патології.
Значно посилилась увага до профілактичних аспектів охорони здоров'я населення і в Російській імперії, до складу якої в ті роки належала і Україна, особливо в період державних перетворень, що здійснювалися Петром І та після епохи його царювання. Великий внесок у цей напрям суспільного життя зробив М. В. Ломоносов (1711-1765), який у відомій доповіді "Про розмноження та збереження російського народу" (1761 р.) та в ряді інших праць порушував широке коло питань громадської та особистої гігієни. Подальший розвиток ідей профілактики знайшов відображення в наукових працях та практичній діяльності таких учених-медиків, як Н. М. Амбодик-Максимович, С. Г. Забєлін, Д. С. Самойлович, М. Я. Мудров та ін.
Розвиток профілактичного напрямку в історії вітчизняної медицини в періоди пізнього середньовіччя та допромислового капіталізму пов'язаний також з іменами відомих учених-просвітителів та лікарів з України. До їх числа належать П. Могила, Ю. Котермак-Дрогобич, X. Борсук-Мойсєєв та багато інших.
Так, П. Могила (1596-1647) - відомий діяч православної церкви та просвіти, заснував Києво-Могилянську академію (1633 р.), у стінах якої її вихованці здійснювали і медичну підготовку, приділяли велику увагу дотриманню правил гігієни, про що навіть було внесено відповідні вказівки до статуту цього навчального закладу.
Наступний розвиток і диференціація гігієни як самостійної науки тісно пов'язані з промисловою революцією кінця XVIII ст., активізацією робітничого руху в Англії та інших країнах Європи, досягненнями науки кінця XVIII - початку XIX ст.
Саме в ці роки в економічно розвинутих країнах Європи з'являються лікарі та адміністратори, котрі розуміли значення санітарно-оздоровчих заходів і стали засновниками громадської профілактичної медицини та санітарної статистики. Публікуються перші твори узагальнюючого характеру з гігієни, що дало початок її формування як окремої наукової дисципліни.
Для більшості країн Європи середина XIX ст. була періодом утвердження та розвитку промислового капіталізму, інтенсивного будівництва заводів і фабрик, виникнення й розвитку (часто хаотичного) нових промислових міст та селищ.
Поряд із цим, усе більшого суспільного визнання одержувало розуміння того, що в цих нових історичних і соціально-економічних умовах вирішальне значення у справі охорони здоров'я населення набуває профілактика захворювань. Цей період і став періодом зародження та наступного бурхливого розвитку науково-експериментальної гігієни. Крім того, виникнення наукової гігієни стало можливим завдяки досягненням у галузі хімії, фізики, біології, мікробіології, математичної статистики, що якісно збагатили арсенал гігієнічних методів дослідження, дозволили проводити не лише описову, але й якісну та кількісну оцінку чинників навколишнього середовища і особливостей їх впливу на здоров'я людини.
Велика роль у формуванні науково-ексериментальної гігієни на цьому етапі належить відомому німецькому вченому М. Петтенкоферу (1818-1901) та його учням. Наукові праці цього вченого, його роль у докорінній реорганізації викладання гігієни та створенні наукової гігієнічної школи по праву дозволяють назвати його засновником сучасної наукової гігієни. Слід згадати й про великі заслуги М. Петтенкофера в підготовці викладачів гігієни для різних країн Європи, зокрема для Київського університету св. Володимира. На відзнаку наукових заслуг М. Петтенкофера його було обрано почесним членом ученої ради медичного факультету університету.
Думки хірурга М. І. Пирогова, який підкреслював: "Я вірю в гігієну. Ось де вміщується дійсний прогрес нашої науки. Майбутнє належить медицині запобіжній", і терапевта Г. І. За-хар'їна, котрий вважав гігієну "... не тільки необхідною частиною медичної освіти, але й найважливішим предметом у діяльності практичного лікаря", стали ідеологічною основою лікувально-профілактичної діяльності декількох поколінь російських медиків.
^Розвиток гігієнічної науки, та санітарної практики в Росії та в Україні тісно пов'язаний з діяльністю медичних факультетів вищих навчальних закладів, у стінах яких сформувалися перші вітчизняні гігієнічні школи.
Ініціатива організації першої окремої кафедри гігієни належить медичному факультетові Київського університету св.Володимира. Рішення про створення такої кафедри вчена рада цього факультету прийняла у жовтні 1863 p., але фактичне її відкриття відбулося лише в 1871 р. У цьому ж році, практично одночасно з Києвом, було відкрито кафедру гігієни в Петербурзі. У наступні роки починають працювати кафедри гігієнічного профілю в Харкові, Москві, Казані, Одесі та інших містах.
Значний внесок у становлення і розвиток дореволюційної вітчизняної гігієни зробили О. П. Доброславін, Ф. ф. Ерісман, Г. В. Хлопін та інші видатні вчені-педагоги.
О. П. Доброславін (1842-1889), закінчивши в 1865 р. Петербурзьку медико-хірургічну академію, працював ординатором терапевтичної клініки. Після захисту дисертації перебував у дворічному закордонному відрядженні, де проходив підготовку до професорського звання з гігієни. Після повернення
очолив першу в Росії самостійну кафедру гігієни в Петербурзькій
Loading...

 
 

Цікаве