WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМедицина → Історія розвитку гомеопатії - Реферат

Історія розвитку гомеопатії - Реферат


РЕФЕРАТ
на тему:
Історія розвитку гомеопатії
ПЛАН
Вступ
1. С.Ганеман - засновних сучасної гомеопатії
2. Відкриті принципи гомеопатії за Ганеманом. Подальший розвиток гомеопатії
Висновок
Список використаної літератури
Вступ
Історія нараховує чимало прикладів, коли видатні лікарі минулого говорили про те, що подібне можна лікувати подібним.
Гіппократ вперше сформулював цей принцип, як одну зі складових лікувальної практики. Як і личить великим, Гіппократ не виділяв принцип подоби в якості єдино правильного, і висловлювався за грамотне застосування його в сукупності з принципом протилежного. Людству знадобилося кілька століть, щоб прийти до аналогічних підходів у медицині.
Своєрідну інтерпретацію принципу подоби ми знаходимо в медицині Сходу. Застосування лікарських рослин у древній індійській медицині будувалося на цьому принципі. Так, для лікування кісток використовувалися корені, стовбури - для лікування м'язів, кора - для лікування шкіри, гілки - судин, листя - шести порожнинних органів, квіти - п'яти органів чуття, плоди - п'яти щільних органів. Не важко помітити, що в даному випадку провідну роль відіграє деяка анатомічна подібність рослин і людського організму.
Цікаво, що схожих поглядів дотримувався і Теофраст фон Гогенгейм, видатний лікар Середньовічної Європи, відомий більше під псевдонімом Парацельс. Саме йому людство зобов'язане відкриттям протизапальних засобів, зокрема ацетилсаліцилової кислоти.
Займаючись лікуванням ревматизму, Парацельс помітив, що дана хвороба часто виникає в результаті переохолодження ніг у холодній воді. Ґрунтуючись на принципі подоби, він припустив, що верба, яка росте у воді і чудово себе при цьому що почуває, повинна мати якісь захисні властивості проти "міазму" ревматизму.
І дійсно, даючи своїм хворим відвари вербової кори, Парацельс істотно поліпшив їх стан.
Надалі вчені, вивчивши склад вербової кори спочатку одержали з природної сировини, а потім навчилися синтезувати речовини з могутньою протизапальною дією. По родовому імені верби - Salix - ці речовини стали називатися саліцилатами, і до нашого часу дійшли у виді ацетилсаліцилової кислоти, або аспірину.
Таким чином, ми бачимо, що ще в далекій давнині існував підхід до призначення лікарських засобів за принципом подоби.
1. С.Ганеман - засновних сучасної гомеопатії
Однак своїм народженням і початковим, найважливішим етапом розвитку гомеопатія, як наука, зобов'язана німецькому лікарю Самуілу Ганеману. Саме він уперше сформулював основні принципи гомеопатії, уклав довідник лікарських засобів (Materia Medica) і виробив поняття гомеопатичної конституції і теорію миазмов.
Самуіл Ганеман народився в місті Мейссені (Саксонія) у 1755 році, 10 квітня, у небагатій багатодітній родині живописця по порцеляні.
З дитячого років, навчаючись в школі, він виявляв незвичайні здібності до наук. Особливо його захоплювали медицина й аптечна справа, а також іноземні мови. До моменту закінчення школи Ганеман знав кілька іноземних і античних мов, а випускний твір назвав "Про дивну побудову людської руки".
Блискуче закінчивши школу, у 1775 році Ганеман поступає на медичний факультет Лейпцігського університету, продовжуючи і там вражати своїх учителів видатними здібностями і старанністю.
Через недостачу засобів Ганеман змушений був перервати свою освіту і пішов на службу як домашній лікар і бібліотекаря до губернатора Трансільванії барону Брукеншталя в місті Германштадті.
Відновити навчання Ганеману вдалося тільки через два роки, але в Ерлагені, де життя було дешевше.
Закінчивши університет у 1779 році і захистивши при цьому дисертацію про судорожні стани, Ганеман починає свою лікарську практику.
До 1790 року, працюючи в різних містах, Ганеман досяг популярності, завдяки успішній лікарській практиці, а також науковій праці і перекладам іноземної медичної літератури.
У 1790 році Ганеман почав переклад "Лікознавство" Куллена, що зіграло важливу роль у виникненні гомеопатії.
А саме. Переводячи статті кулленівського "Лікознавства" про дію хіни, що тільки стала з'являтися в той час як засіб лікування малярії, Ганеман помітив, що симптоми хінного отруєння дуже схожі з клінічною картиною малярії. Характерна лихоманка з періодичністю в 3-4 дня, тремтіння без ознобу, спрага, притуплення почуттів, скутість у суглобах, неприємне відчуття онімілості - усі ці симптоми були відомі Ганеману по собі. Він сам колись переніс малярію.
Зацікавивши виявленим ним феноменом, Ганеман починає самовідданий експеримент, приймаючи усередину великі дози хінної кірки з метою підтвердити або спростувати факти, викладені в статті. Все підтвердилося з великою точністю.
Такий розвиток подій підштовхнув Ганемана до вивчення клінічної картини отруєння іншими отруйними речовинами. З цією метою він пішов на безприкладний по своєму науковому героїзму крок, випробуючи отрути на собі. У наслідку, у період викладання в Лейпцігському університеті, у Ганемана з'явилися однодумці й учні, які включилися в дослідження. Перші 60 засобів увійшли до складу "Чистого лікознавства", що вийшло у чотирьох томах у той період.
Одночасно Ганеман порівнював картину отруєння із симптомами усіх відомих захворювань, і якщо відбувалися збіги, то намагалися такі захворювання лікувати, нерідко домагаючись при цьому успіху.
Однак успіх лікування багато в чому залежав від того, як зовні виглядала людина, від її психічних особливостей, від його харчових прихильностей, а також від того, у яких обставинах і від чого поліпшується або збільшується протікання захворювання. На ті саме ліки гарні реагували, як правило, тільки люди з подібними зовнішніми і психічними даними і характерними модальностями симптомів хвороби. Цей факт дозволив Ганеману сформулювати поняття про конституціональний тип лікарського засобу.
Обрані для використання в лікуванні токсичні речовини розводилися до дуже низької концентрації в розчині або порошку. Ганеман помітив, що чим більше він розводив речовину, тим слабкіше ставали її токсичні властивості. У той же час цілюща сила наростала. Було відзначено, що цілюща сила тим більша, ніж інтенсивніше і довше відбувається струшування посуду, у якій розводилася речовина.
Виходячи з отриманих експериментальних даних, Ганеман сформулював основні принципи нового методу лікування.
2. Відкриті принципи гомеопатії за Ганеманом.
Подальший розвиток гомеопатії
Перший принцип: similia similibus curentur, що в переводі з латині означає "подібне лікується подібним". Сам же метод лікування одержав назву "гомеопатія" - "подібний хворобі".
Другий принцип: щоб одержати ліки, потрібно сильно розвести вихідну отруйну речовини, одночасно роблячи енергійне струшування посудини. Цей процес одержав назву потенціювання чи динамізації.
Третій принцип: для того, щоб визначити конституціональний тип ліків, необхідно провести його іспит на групі здорових людей.
Згодом кількість пацієнтів, вилікуваних Ганеманом і його учнями, зростало, що послужило до невиправданої слави гомеопатії.
Немаловажну роль у популяризації гомеопатичного методу лікування зіграло успішне застосування гомеопатичних препаратів у ході епідемії холери в 1831 році. Відсутність антибактеріальних препаратів у вісімнадцятому столітті робило цю страшну хворобу практично фатальної, порятунком була тільки втеча з вогнища поразки. Ганеман і його сподвижники, самовіддано вступивши в боротьбу за здоров'я і життя співгромадян, врятували від неминучої загибелі багатьох хворих, чим значно зміцнили авторитет гомеопатії в усьому світі.
Результатом великої багаторічної роботи Самуіла Ганемана з'явилися його книги "Органон лікарського мистецтва" (шість редакцій), "Чисте лікознавство", "Хронічні хвороби", "Про гелеборизмі древньому", "Досвідчена медицина", "Ескулап на вагах" і багато хто інші.
Ганеман помер на 89 році життя, 2 липня 1843 року в Парижі, де і похований на цвинтар Пер-Лашез.
З його смертю розвиток гомеопатії не зупинився, і було продовжено його учнями в усьому світі. Популяризацією гомеопатії займалися не тільки професійні лікарі, але й ентузіасти, які не мали медичної освіти. Прикладом може служити розробка одержання десяткових розведень препаратів російським поміщиком Корсаковим, чиє ім'я спосіб носить дотепер.
Серед видатних гомеопатів, які внесли значний внесок у розвиток науки, варто згадати Кента і Герінга, які розробили систему реперторизації і склали повні багатотомні довідники - реперторіуми. Відомий також
Loading...

 
 

Цікаве