WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМедицина → Київська Русь і народна медицина - Реферат

Київська Русь і народна медицина - Реферат

як духовного служіння. Здатність зціляти людей трактується як дарунок Божий, що відкривається праведникам за їхній духовний подвиг (наприклад, опис житія Даміана: "Даміан відрізнявся покірністю; дивував усіх своєю лагідністю. Його подвижницьке життя, пильнування по ночах, старанне заняття читанням святих книг, часте повстання на молитву, усе це було гарно відомо братії і викликало благоговіння... За все це сподобив Господь Бог Даміана дарунка чудотворного..."). Відповідно, лікування сприймається в першу чергу як невід'ємна частина служіння Господу. З відношенням до лікування як до дарунку Божого пов'язується і "безмездність", неможливість плати за лікування. Агапіт говорить: "... ніколи ні від кого не беру за зцілення, тому що зціляю силою не моєю, але Христовою..." Серед високих моральних якостей ченців"лічців" особливо підкреслюється християнська смиренність, зречення від мирської слави, багатства.
Давньоруський історик залишив нам барвисті описи високогуманних діянь перших лікарів - ченців КиєвоПечерської лаври: під чернечими клобуками в них були солідні знання медицини" (до слова, автори патерика - не історики, а священики). В одному із сюжетів розповіді про Агапіта ми бачимо колізію загальнолюдських і станових, монастирських норм: коли важко занедужує в Чернігові князь Володимир (майбутній Володимир Мономах), Агапіт відмовляється їхати до нього, залишається в лаврі. Ця колізія розв'язується здатністю Агапіта зціляти на відстані.
У літературі докладно досліджується складне питання про методи лікування, які застосовувались Антонієм, Агапітом та іншими монастирськими лікарями. Медики високо оцінюють рівень описаного у різних розповідях "Патерика" догляду за хворими (наприклад, така деталь - виснаженому ченцю не дають відразу багато їжі). Власне кажучи, це і є головна форма "служіння" лікарів. Не викликає сумнівів у дослідників і психотерапевтичний фактор: молитви (адже йдеться про ченців і парафіян), "накладення рук", що припускали безумовну віру у можливості цілителя (на цьому автори патерика особливо наполягають: у розповіді про Алімпія у випадку першого звертання прокаженого без відповідної віри монастирські засоби не допомогли).
Неоднозначно трактується згадуване в житіях "брашно", "зілля", що давалося хворим. Автормонах неодноразово і наполегливо підкреслює, що це була звичайна їжа з монастирського раціону. Н.А. Богоявленський, намагаючись знайти раціоналістичне пояснення, вважає, що "лікувальна слава Агапіта значною мірою спочивала на його тонкому умінні вибирати звичайні харчові засоби і вміло застосовувати їх у постелі хворого". І.Л. Анікін вважає, що Агапіту були відомі і деякі лікарські засоби, що Київська Русь імпортувала зза кордону. Він посилається на епізод, коли лікарвірмен відвідав Агапіта і став допитуватися, якими ліками останній лікує хворих: "Оглянувши ліки, лікарвірмен сказав: "Нести се від наших зіль, але думаю, яко се від Олександріа приносять". І дійсно літопис від 1060 р. повідомляє, що лікарські зілля йдуть у Київ з Олександрії". Але ж Агапіт на цю репліку відповідає негативно, і, таким чином, вона вказує лише на те, що ліками, які привозилися, користалися світські лікарі, а монастирські, якщо і робили це, то не зізнавалися. М.Б. Мирський без коментарів однозначно пише про "зілля" як про ліки: хворим Агапіт сам готував ліки ("сваряше зелие"). Це питання залишається невирішеним, тому що раціоналістичну основу в даному випадку можна тільки реконструювати, вона розходилася з метою написання житія, і відповідно, усіляко маскувалася.
3. Використання надбань народної медицини в офіційній медицині Київської Русі, видатні представники
Досвід народної медицини і став надбанням лікарів-професіоналів. У Києві, Новгороді та інших містах при княжих дворах були як свої, так й іноземні лікарі. У київського князя Володимира Святославича лікарем був Іван Смера, якого князь 980 року посилав у Грецію та балканські країни по науку. Чимало правних "лiчців" жило в Києві за часів Ярослава Мудрого, при дворі князя Всеволода Ярославича та його сина Володимира Мономаха. Були й жінки-цілительниці. Так, селянська дівчина, дочка бортника Февронія, яка дістала медичні знання від своїх батьків ? народних лікарів, успішно застосовувала їх на практиці. Дочка чернігівського князя Єфросинія була "зело сведуща в Асклепиевых писаниях" ? так називали тоді медичні книги. Євпраксія ? онука Володимира Мономаха, відома під іменем Добродії, багато вчилася, з дитинства її приваблювала народна медицина і для свого часу вона мала просто енциклопедичні знання.
Медицина часів Київської Русі мала кілька напрямів, зокрема процвітала хірургія як найважливіша галузь практичного лікування. Це було зумовлене частими війнами і побутовими травмами. Хірургія давньоруською мовою називалася "резание", а хірург - "резалником". Тогочасні хірурги володіли технікою операції на черепі при епілепсії та інших захворюваннях. В XI ст. найпоширенішим видом хірургічного втручання була ампутація кінцівок, при цьому "резалник" мав домогтися безгнійного загоєння ран з ледь помітним шрамом. Були відомі також ортопедичні прийоми, масаж, лікування виразок. Дьоготь вважався одним з основних засобів для зцілення найрізноманітніших захворювань шкіри, зокрема корости. Ним заливали також трупи й могили тих, хто загинув від чуми. Відходи поташу, що містили кальцій, застосовували при опіках. Введенням у лікувальну практику багатьох засобів рослинного і тваринного походження медицина західноєвропейських країн, Візантії та народів Малої Азії значною мірою завдячує вітчизняній народній медицині. Боброва струмина, що прославилась як тонізуючий засіб, була відкриттям наших предків. Ціцерон та Ювенал у своїх творах поширювали про бобрів найнеймовірніші відомості. Пліній називав їх "собаками понтійськими", але вже знав про застосування в медицині продуктів статевих залоз тварин ? бобрової струмини. За прикладом давньоруських "лечців" середньовічний лікар Авіценна рекомендував при багатьох хворобах мед, квіти липи, березовий сік, називаючи ці засоби "руськими ліками". На жаль, медичних пам'яток часів Давньої Русі майже не збереглося. Багато творів загинуло у вогні пожеж під час феодальних воєн та іноземних навал. Життя печерських подвижників об'єднані в збірник, відомий під назвою "Києво-Печерський патерик", який розповідає про цілу плеяду монахів-цілителів. Автори "Патерика" Нестор, Симон і Полікарп були сучасниками подій, пов'язаних з виникненням монастиря. Заїх свідоцтвом, вже в XIст. в монастирі була лікарня, куди приносили і приводили різних хворих - хірургічних, терапевтичних, хворих з психічними і нервовими захворюваннями. Ще при Феодосії - ігумені Києво-Печерського монастиря (1062-1074) - був заведений такий порядок: усіх хворих, що приходили до монастиря, спочатку дивився настоятель, який направляв їх до одного з ченців-"лечців", виходячи з характеру захворювання. Аліпій лікував переважно хворих з шкіряними захворюваннями. Свою основну професію іконописця він вдало поєднував з лікуванням, використовуючи як лікарські засоби фарби, якими писав ікони. Рослинні барвники грали важливу роль в лікуванні шкіряних хвороб у багатьох народів. Аліпію приписували спроможність виліковувати найрізноманітніші гострі і хронічні шкіряні захворювання. Під час лікування Аліпій брав фарбу з "вапниці" (горщика живописця) і змазував нею гнійні виразки, роблячи це кілька разів. Потім хворий змивав фарбу водою. Видужання хворого викликало захоплення наївних пацієнтів: адже вони не знали про
Loading...

 
 

Цікаве