WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМедицина → Київська Русь і народна медицина - Реферат

Київська Русь і народна медицина - Реферат


РЕФЕРАТ
на тему:
Київська Русь і народна медицина
ПЛАН
Вступ
1. Джерела, які розкривають особливості народної медицини часів Київської Русі
2. Медицина Київської Русі та місце в ній народної медицини
3. Використання надбань народної медицини в офіційній медицині Київської Русі, видатні представники
Висновок
Список використаної літератури
Вступ
Народна медицина українців - це складний комплекс , в якому знайшли поєднання позитивні емпіричні знання, засоби лікувальної магії, народна традиція, а згодом - елементи професіональної медицини, явища широкого міжнародного побутування і досвід місцевих спостережень.
Багатство етнічних і регіональних форм, якими відзначаються народні методи лікування, пошуки і способи приготування ліків, їх асортимент і застосування становлять вдячний матеріал для проведення порівняльних досліджень, виявлення генетичних і етнокультурних зв'язків між народами.
Логічно вважати, що народна медицина така ж давня, як і людство, що початки її сягають доісторичних часів і викликані інстинктивними спробами самозбереження. Ще з моменту самоусвідомлення людина почала мріяти про безсмертя і боротися за своє здоров'я.
1. Джерела, які розкривають особливості народної медицини часів Київської Русі
Народні медичні знання українців своїм корінням сягають сивої давнини. Перші відомості про них знаходяться в петрогліфах "Кам'яної могили" (XII тисячоліття до н.е.). Відповідно цінними джерелами є писемні пам'ятки давньоруської народності, в яких зберігся акумульований досвід лікування. Перші відомості з народного лікування дослідники пов'язують з "Ізборником Святослава" (1073-1076р.), в якому йде мова про види захворювань, робиться спроба пояснити їх етіологію та подаються мед ікр-гігієнічні поради профілактичного характеру.
А першою спеціальною рукописною книгою з народної медицини часів Київської Русі, як вважають дослідники, був трактат "Мазі", автором якого була онука Володимира Мономаха Євпраксія.
Пам'ятками, вартими уваги в галузі народних медичних знань українців, є "Травники", "Зілейники", "Вертогради" - ці своєрідні медичні енциклопедії, що набувають поширення з XVI ст.
Однак по-справжньому народна медицина привернула увагу дослідників з середини XIX ст.., що зумовлено активізацією збирацької роботи в зв'язку з діяльністю російського географічного товариства, створеного в 1845 році.З кінцем XIX - початком XX ст. пов'язана поява спеціальних досліджень , присвячених питанням народної медицини. Серед них слід відзначити С.Носова, Г.Коваленка, І.Манжури, О.Братчикова, І.Пантюхова та ін. Значний фактологічний матеріал інформаційного характеру з питань народної медицини зосереджено в узагальнюючих працях В.Бабенка, В,Шухевича, А.Оніщука.
Народна і нетрадиційна медицина на сучасному етапі - це, з одного боку, масові повсякденні медичні знання, які постійно збагачуються і розвиваються під впливом професіональної наукової медицини.
Одним із шляхів поширення цього впливу є популярна медична література, книги про лікарські рослини, інформотерапію, про методи очищення і оздоровлення організму тощо, які мають значний попит у населення. З другого боку, це те раціональне зерно, що є складовою частиною професіонального прошарку народної і нетрадиційної медицини. Тому, з метою ефективного використання багатих надбань народної і нетрадиційної медицини в професійній медичній практиці, необхідно чітко відмежувати раціональні методи від магічних. На професійне виконання цього завдання буде спрямована робота Експертної комісії Ради з народної та нетрадиційної медицини при Федерації.
Методи і засоби народної та нетрадиційної медицини, безперечно, не повинні відійти у забуття. Сучасна наукова (традиційна) медицина й фармакологія, яка своїм корінням сягає глибин емпіричних народних знань, набутих у процесі багатовікового досвіду, повинна і сьогодні збагачуватись за рахунок нових народних надбань та новітніх енергоінформаційних технологій.
2. Медицина Київської Русі та місце в ній народної медицини
Медицина Київської Русі була доволі розвинена й не відставала від загальнолюдських середньовічних канонів. А народне цілительство випередило свій час й успішно застосовується й зараз.
Лікарі (від кельтського "лейкер"), гойцої (ті, що гоят), знахарі були вельми популярні й займалися практикою професійно. Своїх лечців мали князівські двори, а монастирі - власні богадільні.
Які ж методи використовувала давньоруська медицина? По-перше, хірургічні - війни вимагали великої кількості фахівців з лікування ран. Була для хірургів робота й у мирний час - у літописах згадуються навть операції по видаленню пухлин.
Важливою "галуззю медицини" було, звісно, акушерство.
З покоління в покоління передавалися в Київській Русі знання по фітотерапії. Не лише "народні цілителі", але й кожна господарка знала лікувальні властивості рослин і уміла готувати "зілля" - відвари, настої, чаї.
Популярна в народі була "домашня фізіотерапія" - лазні, компреси, розтирання, масаж, укутування, "банки", клістири.
Однак специфічним "києворуським" методом була психотерапія. Вона базувалася на язицьких традиціях - заговорах, позбавленні від "пристріту", "порчі", "поробленого". Рідко в яких інших державах (аж ніяк не в Європі з їхньою інквізицією) були так популярні ворожки, шептухи, чаклуни, заклинателі, відьми. Що характерно, ці традиції не прийшли до нас ззовні - ні з Візантії, ні з півночі, ні з античності. Вони збереглися на наших землях з незапам'ятних часів, і є невід'ємною частиною центрально-слов'янського сприйняття зв'язку живої людини з "іншим" світом.
Істориками зроблений узагальнюючий висновок про існування трьох основних типів медицини: древньої, народної язичницької; більш пізньої міської світської ремісничої; монастирської.
Одна з найбільш складних наукових проблем вивчення медицини Київської Русі - час виникнення і характер діяльності перших монастирських лікарень. Ще в історичній науці XIX ст. склалася традиція зв'язувати відкриття першої лікарні з ім'ям Феодосія Печерського. Н.А. Богоявленський, виходячи з "Житія Феодосія Печерського", написаного Нестором, також вважає, що для лікарні було відведено особливе місце, відгороджене забором від інших будівель, що додавало їй характер ізолятора. Хворим надавалася стаціонарна допомога.
У монастир приводили і приносили людей з різними хворобами. Серед них були і діти, і дорослі. Кількість звертань досягала великих цифр. Більше за все було незаможних, але зверталися і представники вищого стану.
В історикомедичній літературі значне місце приділяється образам лікарів, донесених нам "КиєвоПечерським патериком", насамперед Агапіту. Лікар повинен бути зразком гуманності, що межує із самопожертвою. Цими якостями володів Агапіт, що без заклику йшов до хворого і служив йому доти, поки хворий не вставав. У такій особистій участі лікаря в долі хворого "Патерик" і бачить мету й внутрішнійзміст лікарського покликання. Самовіддане ставлення лікаря до хворого створює його надзвичайну популярність і любов народу.
Усі лікарі КиєвоПечерського монастиря були доступні, їм було невідоме марнославство. Лікар повинен бути вільним від будьякої думки, спрямованої на збагачення за рахунок наданої медичної допомоги (Агапіт наказує роздати всі гроші жебракам і церквам і відмовляється їх брати). Високими моральними якостями відзначалися і Даміан, і Алімпій.
У "КиєвоПечерському патерику" розробляється концепція лікування
Loading...

 
 

Цікаве