WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМедицина → Інфузійна терапія і парентеральне живлення - Реферат

Інфузійна терапія і парентеральне живлення - Реферат

промити 0,9 % розчином натрію хлориду або замінити.
Хворим, котрі перебувають у критичному стані, вводять препарати, що нормалізують реологічні властивості крові та справляють детоксикаційний вплив. У цьому разі застосовують реополіглюкін, гемодез та ізотонічні розчини кристалоїдів.
Реополіглюкін - розчин низькомолекулярного декстрану. Випускають у флаконах по 200 та 400 мл. Зберігають при температурі від 10 до 40 °С. Уводять внутрішньовенне крапельно, зі швидкістю до 60 крапель за 1 хв. На відміну від поліглюкіну швидкість його введення не повинна бути високою, оскільки його вплив спрямований на регуляцію реологічних властивостей крові та детоксикацію організму. Препарат діє не більш як 8 год, тому його треба вводити повторно або безперервно крапельно. Одноразово може бути введено до 1200 мл розчину.
Гемодез - водно-сольовий розчин, що містить 6 % полівініл-пиролідону. Випускають у скляних флаконах ємкістю 100, 250 та 400 мл. Строк його зберігання 5 років. Перед уведенням розчин необхідно підігріти до температури 35-36 °С. Внаслідок низької молекулярної маси гемодез швидко, протягом 4-6 год, виводиться з організму нирками.
Внутрішньовенне введений гемодез справляє детоксикаційний вплив, що обумовлено його здатністю адсорбувати і нейтралізувати токсини безпосередньо в кровоносному руслі й виводити їх нирками. Тому його застосовують при опіковій хворобі, травматичних ураженнях, септичному процесі, захворюваннях печінки, гострих хірургічних захворюваннях органів черевної порожнини, гострих захворюваннях травного каналу.
Гемодез уводять внутрішньовенне крапельно (50-80 крапель за 1 хв). Одноразова доза препарату становить 5-10 мл/кг маси тіла. Повторне вливання проводять через 12 год після закінчення попереднього. Якщо препарат уводять у дозі, що перевищує 15 мл/кг маси тіла хворого, може знизитись AT. Іноді з'являється гіперемія шкіри, деяке утруднення дихання. В разі появи цих реакцій вливання гемодезу слід припинити на 5 хв, і після їх зникнення введення препарату продовжити зі швидкістю 20 крапель за 1 хв.
Сольові розчини. У комплексному лікуванні хворих з різними патологічними станами для нормалізації водно-електролітного балансу застосовують розчини електролітів. Велике значення має корекція порушень електролітного балансу, особливо обміну К+, Na+, Cl-, Mg2+. Порушення обміну калію та магнію призводить До зниження синтезу білків. Після операції хворі повинні одержувати не менш як 100-150 ммоль/добу К+ та 12-25 ммоль/добу Mg2+.
Для підтримання електролітного балансу, особливо у разі тривалого парентерального живлення, застосовують 0,9 % розчин натрію хлориду, розчин Рінгера, розчин Рінгера-Локка, лактасіль, ацесіль.
Корекцію порушень водно-електролітного балансу проводять під постійним контролем іонограми плазми крові з урахуванням діурезу, загальних втрат рідини та електролітів, величин ЦВТ та гематокритного числа.
Сольові розчини вводять внутрішньовенне крапельно в кількості до 2 л за добу, самостійно або разом з глюкозою, кров'ю, еритрицитною масою та кровозамінниками.
Електролітний розчин вибирають залежно від характеру захворювання та вираженості порушень функції печінки та нирок. Велику інформацію дає визначення в плазмі крові вмісту калію, натрію, хлору, а також кальцію, магнію та деяких інших катіонів.
Одноразове введення сольових розчинів у обсязі, який перевищує 1,5-2 л, протипоказане хворим із загрозою набряку мозку та легенів, а також з нирковою недостатністю.
Інфузійна терапія включає в себе парентеральне живлення, спрямоване на відновлення затрат та підтримання потреб організму в енергетичному та пластичному матеріалах.
Парентеральне живлення не може повністю замінити природне харчування, але протягом 10-20 діб може задовільно забезпечити потреби організму в основних поживних речовинах та рідині. Основними показниками для парентерального живлення є порушення всмоктування речовин у оперованих на органах травного каналу, блювання, пронос, посилений розпад білка в тканинах при опіках, травмах та гарячкових станах.
Задоволення енергетичних потреб організму забезпечується за рахунок введення глюкози, фруктози, сорбітолу та жирових емульсій.
Для гальмування розпаду білка в організмі тяжкохворого необхідно вводити достатню кількість вуглеводів (глюкоза, фруктоза, сорбітол). Щоб уникнути розвитку флебіту, концентрація глюкози в розчині не повинна перевищувати 15-10 %. У разі вищої концентрації інфузію слід проводити у великі вени (підключичну). Для засвоєння глюкози клітинами організму в розчин глюкози потрібно додавати інсулін. Вводять 1 ОД інсуліну на 4-5 г сухої речовини глюкози. У післяопераційний період для кращого засвою-вання глюкози ту саму дозу інсуліну розраховують на 3-4 r глюкози.
Медична сестра повинна регулювати швидкість інфузії глюкози, яку необхідно підтримувати в межах 20-30 крапель за 1 хв. Більш швидке введення може призвести до зниження канальцевого порога реабсорбції глюкози та наступної її втрати з сечею.
Поряд з розчинами глюкози для поповнення енергетичних витрат використовують жирові емульсії (інтраліпід, ліпофун-дин). Застосування жирових емульсій показане при тривалому парентеральному живленні. Інфузія жирової емульсії дає можливість з невеликою кількістю рідини ввести в організм максимальну кількість енергетичного субстрату. Ліпофундин та інтраліпід уводять у периферичні вени. Застосовують 10 % та 20 % розчини. Швидкість їх уведення не повинна перевищувати 20-30 крапель за 1 хв. Для зменшення гіперкоагуляції крові у флакон з ліпофундином необхідно додавати від 0,5 до 1 мл гепарину. З метою профілактики закупорки катетера в інтервалах між інфузіями його заповнюють розчином гепарину (0,2-0,3 мл гепарину на 5-8 мл ізотонічного розчину натрію хлориду). Для інфузії жирових емульсій рекомендується використовувати систему з трійником, що дає змогу одночасно переливати 5 % розчин глюкози.
Протипоказаннями до застосування жирових емульсій є: ниркова недостатність, панкреатит, нефротичний синдром, цукровий діабет, набряк головного мозку, шокові стани, інфаркт міокарда, гіперліпідемія.
Корекцію пластичних потреб організму здійснюють за допомогою білкових препаратів, гідролізатів та розчинів амінокислот. З цією метою використовують білкові гідролізати (амінопептид, амінокровін) та амінокислотні препарати.
Білкові гідролізати являють собою продукт розщеплення білка до стадії амінокислот та пептидів. Але треба сказати, що амінокислотні суміші кращі, ніж білкові гідролізати, оскільки з них створено найбільш вдале співвідношення незамінних амінокислот для оптимального засвоєння їх організмом. Для корекції порушеньбілково-азотистого обміну найчастіше використовують амінокислотні препарати як зарубіжного, так і вітчизняного виробництва: аміносол (Швеція), альвезин (Німеччина), моріамін (Японія) та вітчизняні препарати - поліамін та амікін.
Переливання гідролізатів та амінокислотних сумішей починають через 1-2 доби після операції і відновлення діурезу та відсутності азотемії. Хворим з порушенням функції печінки та нирок переливати надмірну кількість амінокислот протипоказано. У середньому за добу
Loading...

 
 

Цікаве