WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМедицина → Інфузійна терапія і парентеральне живлення - Реферат

Інфузійна терапія і парентеральне живлення - Реферат


РЕФЕРАТ
з реанімації та інтенсивної терапії
на тему:
Інфузійна терапія і парентеральне живлення
?
Інфузійна терапія і парентеральне живлення. У післяопераційний період та під час лікування хворих, котрі перебувають у критичному стані, інтенсивну терапію проводять на тлі адекватної ін-фузії різних середовищ. Показаннями для її призначення є відшкодування втрат організмом води, крові, білка та електролітів при неможливості або утрудненні їх нормального надходження природним шляхом через травний канал.
Інфузійну терапію здійснюють з метою поповнення об'єму внутрішньосудинної та міжклітинної рідини, корекції порушень КОС, забезпечення парентерального живлення, регуляції реологічних властивостей крові, поповнення формених елементів та окремих компонентів крові, введення лікарських препаратів.
Інфузійну терапію доцільно починати в передопераційний період і продовжувати під час операції та в післяопераційний період. Ефективність та безпека інфузії великою мірою залежить від правильного вибору вени, в яку її проводять. Під час вибору судини необхідно враховувати: вираженість підшкірної венозної мережі та необхідність забезпечення певної рухливості хворого.
Особливу увагу приділяють дотриманню всіх вимог асептики Щоб запобігти виникненню повітряної емболії, медична сестра псі винна ретельно стежити за герметичністю приєднання голки a?q катетера до судинного русла хворого. Слід враховувати об'єм планованого введення інфузійних засобів, а також тривалість інфузії.
У разі проведення нетривалої (до 2-3 діб) інфузійної терапії перевага віддається пункції або катетеризації периферичних вен. Щоб запобігти проколюванню вени під час руху руки хворого, доцільно використовувати голки з пластиковою насадкою, яка залишається у вені після пункції. Проводячи тривалу інфузійну терапію, для катетеризації центральних вен використовують одноразові силіконові катетери. У вену їх проводять через голку.
Важливою умовою ефективності та безпечного проведення інфузійної терапії є розподіл кількості рідини протягом доби. Рідину слід уводити під контролем AT, ЦБТ, частоти пульсу.
Характеристика основних інфузійних засобів. Розрізняють такі інфузійні засоби:
донорська кров і її препарати (еритроцитна та тромбоцитна маса, відмиті еритроцити, суха та нативна плазма, альбумін, протеїн), розчини глюкози, препарати парентерального живлення, гідролізати, амінокислотні препарати та жирові емульсії;
колоїдкі синтетичні препарати, що справляють онкотичну дію (поліглюкін, желатиноль тощо), та препарати, що мають дезинтоксикаційні та реологічні властивості (реополіглюкін, гемодез тощо);
кристалоїдні розчини для поповнення дефіциту води та солей (розчин солей натрію, калію з додаванням солей кальцію, магнію, хлору, фосфору тощо).
Донорська кров. У разі різкої крововтрати переливають кров та плазмозамінні розчини в різних співвідношеннях. У-"разі -тривалої артеріальної кровотечі слід використовувати тільки кров. Об'єм інфузії при крововтраті залежить від її величини та строків подання допомоги. У разі пізнього поповнення він повинен на 50-100 % перевищувати об'єм крововтрати.
З метою поповнення крововтрати використовують консервовану донорську кров та її компоненти, заготовлені із застосуванням різних консервантів.
Нині дедалі більшого поширення набуває переливання еритроцитів, відмитих від антитіл та нежиттєздатних еритроцитів. Трансфузії відмитих еритроцитів призначають хворим із значною крововтратою, гіперкаліємією, онкологічними захворюваннями та при обмінних переливаннях крові. Відмиті еритроцити необхідно переливати в перші 3-4 год з моменту їх заготовки на станції переливання крові. У цьому разі їх трансфузія дуже ефективна і безпечна, не спричиняє гіперсенсибілізації хворого та розвитку небажаних реакцій.
Медичні працівники середньої ланки можуть переливати кров тільки під контролем лікаря.
Гемотрансфузію проводять після здійснення певних підготовчих заходів, які використовують у такій послідовності: 1) визначають відповідність групи крові, зазначеній на-етикетці флакона, тій, яка вказана в історії хвороби; 2) контролюють правильність зберігання крові (кров потрібно зберігати в холодильнику при температурі + 4 °С); 3) контролюють якість крові у флаконі, його герметичність. Консервована кров повинна бути прозорою, мати жовто-зелене забарвлення. Лінія, яка розділяє формені елементи крові, що осіли, і плазму, повинна бути чітко окресленою. Утворення білого нальоту на поверхні плазми буває обумовлене хільозною (жирною) плазмою. В цьому випадку флакон, не струшуючи, треба по-містити на 30 хв у теплу воду ( + 37- + 38 °С). Після цього жирна плівка зникає. Якщо плівка має бактеріологічне походження,- вона зберігається. У тому разі, коли буде виявлено тріщину у флаконі, просочування крові через шийку флакона, порушення цілості пластикового мішка, гумових ковпачків, матеріал для гемотрансфузії застосовувати не можна; 4) визначають групу крові й Rh-фактор донора і реципієнта; 5) проводять пробу на індивідуальну сумісність; 6) підігрівають кров до кімнатної температури; 7) перед трансфузією пробку флакона і ковпачок необхідно продезинфікувати спиртом, після чого приєднати систему для трансфузії; 8) проводять біологічну пробу; 9) коли у флаконі залишається 10-20 мл крові, систему для трансфузії перекривають і кров зберігають протягом доби (у разі виникнення гемотранефузійних ускладнень її направляють на аналіз - сумісність, інфікованість тощо); 10) під час гемотрансфузії і після її закінчення контролюють стан хворого (AT, ЧСС, ЧД, t° тіла, діаурез); 11) у разі виникнення ускладнень, обумовлених гемотрансфузією, останню при-пиняють і проводять спеціальну терапію; 12) після закінчення гемотрансфузії заповнюють протокол переливання крові і дані реєструють у журналі.
Лейкоцитна маса - це трансфузійне середовище, яке містить у собі велику кількість лейкоцитів. Лейкоцитну масу зберігають протягом 1-2 діб. Щоб зберігати її більш тривалий час, необхідно додавати консервуючий розчин. Показанням для переливання лейкоцитної маси є лейкопенія, причиною якої можуть бути різні захворювання. Найчастіше лейкоцитну масу переливають хворим на променеву хворобу та після хіміотерапії. Перед переливанням лейкоцитної маси необхідно визначити групу крові та резус-належність хворого. Обов'язково проводять пробу на сумісність.
Тромбоцитна маса. Для одержання тромбоцитної маси використовують консервовану кров. У 1 мм3 тромбоцитної маси міститься до 7 млн тромбоцитів. Свіжозаготовлену тромбоцитну масу широко застосовують для лікування тромбоцитопенії у хворих з гематологічною патологією, а також призначають у разі кровотечі у післяопераційний період, її так само, як і лейкоцитну масу, використовують у день її одержання на станціях переливання крові.
Антигемофільна маса містить антигемофільний глобулін та іншіфактори зсідання крові, її зберігають у пакетах у замороженому вигляді і звичайно переливають хворим після того, як вона розтане. Показанням для її переливання е
Loading...

 
 

Цікаве