WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМедицина → СНІД, синдром набутого імунодефіциту (AIDS;ВІЛ-нфекція) - Реферат

СНІД, синдром набутого імунодефіциту (AIDS;ВІЛ-нфекція) - Реферат


Реферат на тему:
СНІД, синдром набутого імунодефіциту (AIDS;ВІЛ-нфекція)
СНІД, синдром набутого імунодефіциту (лат.: AIDS; син.: ВІЛ-інфекція) - антропонозна повільно прогресуюча інфекційна хвороба, що виникає внаслідок зараження вірусом імунодефіциту людини (ВІЛ), характеризується глибоким порушенням клітинного імунітету, внаслідок чого організм стає високо-сприйнятливим до опортуністичних інфекцій і пухлин, що зрештою призводить до загибелі хворого.
Вірус імунодефіциту людини належить до родини ретровірусів (Retroviridae). Це РНК- вмісний вірус, генетично й антигенно неоднорідний, має великий ступінь мінливості. Зрілий віріон ВІЛ - це сферична частка діаметром близько 100нм, що складається із серцевини й оболонки. Геном ВІЛ містить унікальний фермент - зворотну транскриптазу, за допомогою якої відбувається зчитування генетичної інформації з РНК на ДНК. Вірус має тропізм до Т-лімфоцитів-хелперів(СД4).
ВІЛ не стійкий у зовнішньому середовищі. Він інактивується за температури 56°С протягом 30 хв, за температури 70- 80°С гине через 10хв під час кип'ятіння - через 1хв. Вірус через 1 хвилину гине під впливом 70% етилового спирту, 0,5% гіпохлориту натрію, ефіру, швидко інактивується під час обробки звичайними дезінфекційними засобами. Стійкий до висушування й заморожування за температури - 70°С, відносно стійкий до іонізуючої радіації, ультрафіолетового опромінення.
Резервуар і джерело збудника - хвора людина в безсимптомній чи клінічно вираженій стадії захворювання, а також вірусоносій. Вірус міститься у великій концентрації не тільки в крові, але й у першу чергу в спермі, а також у менструальних виділеннях і вагінальному секреті, які і становлять найбільшу епідеміологічну небезпеку. Крім того, ВІЛ виявляється в грудному молоці, слині, слізній і спинномозковій рідині, у різноманітних тканинах, поті, сечі, калі. Період заразливості джерела точно не встановлений; вважають, що хворий заразний довічно.
Головне значення в розповсюдженні ВІЛ має контактний механізм передачі збудника. Він включає статевий (найчастіший) і контактно - кров'яний (трансфузійний, парентеральний ) шляхи передачі вірусу. Серед захворілих переважають особи сексуально активного віку. Особливо інтенсивне інфікування ВІЛ спостерігається у разі гомосексуальних статевих контактів (цьому сприяє травматизація шкірних покривів і слизових оболонок під час анальних статевих зносин), при цьому ризик зараження пасивного гомосексуаліста у 3 - 4 рази вищий, ніж активного. Під час гетеросексуальних контактів із хворими (носіями) зараження жінок від чоловіків відбувається частіше, ніж чоловіків від жінок. Під час переливання крові та деяких її препаратів передача вірусу призводити до зараження у 80-100 % випадків. Зараження може відбутися у разі повторному використанні медичного інструментарію у тому числі шприців і голок. Внутрішньом'язові, підшкірні ін'єкції і випадкові уколи інфікованим інструментом служать причиною зараження в 0,2 - 1% випадків. У наркоманів під час внутрішньовенного введення наркотичних препаратів ймовірність захворювання складає 30 %.
Можливий "вертикальний" механізм передачі збудника, що реалізується в організмі вагітної жінки, коли плід інфікується в матці. Ризик передачі ВІЛ дітям від серопозитивних матерів становить до 30 - 50 % і збільшується у разі грудного вигодування. Можливе контактне зараження дитини і під час пологів, а також зараження матерів від інфікованих дітей грудного віку під час годування груддю.
Трансмісивна передача ВІЛ практично не можлива, тому що збудник в організмі кровоносних комах не розмножується. ВІЛ не передається через повітря, питну воду і продукти, а також сечу, піт, слину хворого. Як виняток, існує ризик зараження в побуті у випадку спільного з вірусоносієм або хворим користування зубною щіткою, ножем, ножицями тощо.
Природна сприйнятливість досить висока. Сезонність не характерна. Поширення інфекції має характер пандемії, однак найбільш ураженим є населення країн Африки і США. В усіх країнах захворювання реєструють переважно у великих містах.
В Україні прийнята класифікація СНІДу, згідно з якою розрізняють 5 стадій:
І. Гостре захворювання.
ІІ. Безсимптомне носійство.
ІІІ. Персистуюча генералізована лімфаденопатія (ПГЛ).
IV. СНІД-асоційований комплекс (СНІД-АК).
V. СНІД (термінальна стадія ВІЛ-інфекція).
СНІД характеризується тривалим інкубаційним періодом - від 2 - 3 тижні до 5 років.
Гостре захворювання може починатися непомітно, субклінічно, або за типом гострої інфекції. Варіант перебігу клінічно вираженої первинної ВІЛ-інфекції має місце у 50 - 70 % випадків. Більшість таких пацієнтів звертається за медичною допомогою, але правильний діагноз установлюють рідко. Ознаки гострого захворювання з'являються між 3-6-м, максимально між 1-8-м тижнями після зараження і нагадують симптоми інфекційного мононуклеозу. Основні з них: субфебрильна або фебрильна температура, часто відзначається загальна слабкість, головний біль, гіпергідроз, біль у м'язах та суглобах, плямиста, плямисто-папульозна або еритематозна висипка. Збільшуються лімфатичні вузли, які часто залишаються збільшеними і після зникнення гострих проявів. Збільшенням лімфатичних вузлів частіше починається з потиличних і задньо-шийних, пізніше збільшуються підщелепні, пахові і пахвинні. Під час пальпації вузли еластичні, не болючі, рухомі, не спаяні між собою, розмірами від 1 до 5 см, частіше - 2 - 3 см у діаметрі.
У деяких осіб хвороба перебігає як гостра респіраторна інфекція. У цих випадках пацієнта турбує кашель. Рідше доходить до запалення оболон мозку з невеликим плеоцитозом і збільшенням кількості білка. У переферичній крові можна виявити мононуклеари. Через декілька тижнів, місяців і навіть років після клінічного поліпшення розвивається чергове загострення хвороби. З часом загострення стають тривалішими, а ремісії - більш короткочасними. Під час лабораторних досліджень у перші дні виявлять лімфоцитопенію, що змінюється на 2 - 3- му тижні на лімфоцитоз за рахунок збільшення СD8-лімфоцитів, хоча кількість CD4- лімфоцитів не змінена; можливе підвищення рівня тарнсаміназ. Тривалість цієї дії від кількох днів до 1 - 2 місяців, після чого хвороба у наступну стадію. Слід зауважити, що гостра стадія розвивається не в усіх ВІЛ-інфікованих, іноді вона минає
Loading...

 
 

Цікаве