WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМедицина → Будова і функції шкіри - Реферат

Будова і функції шкіри - Реферат


РЕФЕРАТ
на тему:
Будова і функції шкіри
Шкіра є зовнішнім покривом людського тіла, що здійснює взаємозв'язок з навколишнім середовищем. Сумарна площа шкірного покриву дорослої людини - 1,6-2,3 м2, маса шкіри досягає 5 кг, а з підшкірною жировою клітковиною - 20 кг, що відповідно становить 4-6% і 16-17% від загальної маси тіла. За кількістю (1011) та щільністю клітин (6 млн/см2) шкіра є найбільшим органом людини.
Шкіра - надзвичайно складний за будовою багатофункціональний орган, її зовнішній вигляд і стан - малюнок, колір, пружність, еластичність - непостійні і перебувають у прямій залежності від загального стану організму, віку, статі, раси, кліматичних умов, спадкових особливостей і від того, наскільки ретельним є догляд за шкірою.
Завдання косметика - дбати про естетичний вигляд шкіри. Щоб ефективно виконувати це завдання, фахівець має знати структуру і функції шкіри. Потрібно розібратися, які шари шкіри вступають у безпосередній контакт із косметичними засобами, що при цьому відбувається і як це впливає на зовнішній вигляд шкіри.
Функції шкіри:
захисна - захищає внутрішні органи від фізичного, хімічного і біологічного впливу навколишнього середовища;
терморегуляторна - регулює температуру тіла;
сенсорна - численні рецептори дають нам змогу відчути і слабкий подув вітерцю, і легкий дотик травинки;
секреторна - через шкіру виділяються жир, піт і продукти обміну речовин;
обмінна - забезпечує обмін речовин та енергії між організмом і навколишнім середовищем;
дихальна - близько 1-2% повітря людина поглинає через шкіру залежно від фізичного навантаження;
імунна - клітини Лангерганса, а також тучні і плазматичні клітини, що знаходяться в шкірі, є елементами імунної системи.
Будова шкіри. Шкіра складається з трьох шарів (рис. 1.1):
- епідермісу (зовнішня частина);
- дерми, або власне шкіри (серединна частина);
- гіподерми, або підшкірного жирового шару (внутрішня частина).
Крім того, існують придатки шкіри: волосся (довге, щетинисте і пушкове), залози (сальні, потові) і нігті.
Епідерміс ~ це зовнішній, постійно оновлюваний шар шкіри, що не має судин і відділений від глибше розташованого шару дерми базальною мембраною (рис. 1.2). Межа між епідермісом і
Рис. 1.1. Будова шкіри:
І - епідерміс: 1 - роговий шар; 2 - блискучий шар; 3 - зернистий шар; 4 - шипуватий шар; 5 - базальний шар. II - дерма, або власне шкіра: 6 - сосочковий шар; 7 - сітчастий шар. ІІІ - підшкірна клітковина; (V - потова залоза; V - волосяний фолікул; VI - сальна залоза
Рис. 1.2. Будова епідермісу:
І - базальна мембрана; II - базальний шар; III - шипуватий шар; IV - зернистий шар; V- роговий шар; 1 - корнеоцит; 2 - меланоцит; 3 - клітина Лангерганса; 4 - кератиноцит
дермою є звивистою: епідерміс епітеліальними тяжами проникає в дерму, а сосочки власне шкіри - в епідерміс. У людського ембріона ця розмежувальна лінія майже пряма; звивистість поступово зменшується в міру старіння.
Епідерміс складається з п'яти шарів: базального, шипуватого, зернистого, блискучого і рогового.
Базальна мембрана - дуже важливе утворення, що нагадує каркас, сплетений з колагенових волокон і просочений гелеподібною речовиною. Вона служить фільтром, що не пропускає в дерму великі заряджені молекули, і через який в епідерміс надходять усі поживні речовини.
На базальній мембрані знаходиться один шар клітин циліндричної форми. У верхній половині кожної клітини міститься овальне ядро, багате хроматином. Ці клітини мають здатність до розмноження. Цей шар клітин зветься базальним, чи зародковим (гермінтативним). Сама клітина базального шару, або кератиноцит, просуваючись від базальної мембрани до поверхні шкіри, поступово втрачає ядро і перетворюється на рогову лусочку. Кератиноцити отримали свою назву за основною функцією виробленням кератину, що заповнює клітини епідермісу щоб утворити роговий шар.
В епідермісі серед кератиноцитів розміщуються галузисті, або відросткові клітини, які залежно від їх мелатогенної активності та способу забарвлення отримали різні назви мелатоніти або дендритичні клітини; світлі клітини Масона та клітини ангерганса або відростки.
Клітини Лангерганса, так звані "периферичні вартові" імунної системи, належать до макрофагів і виконують роль "стражів порядку", захищаючи шкіру від зовнішнього впливу, а також керують діяльністю інших клітин за допомогою регуляторних молекул. Ці клітини через особливу будову називають ще дендритичними, або відростковими. Відростки клітин Лангерганса пронизують усі шари епідермісу, досягаючи рівня рогового шару, а також можуть проникати в дерму, у лімфатичні вузли. Вважається, що клітини Лангерганса регулюють швидкість розмноження кератиноцитів. За стресових впливів, коли на поверхню шкіри діють фізичні чи хімічні травматичні фактори, клітини Лангерганса спонукають базальні клітини епідермісу до посиленого поділу.
Над клітинами базального шару розташований шипуватий шар, що складається з декількох (4-5) рядів багатогранних клітин з пухирцевоподібним ядром. Клітини з'єднуються між собою міжклітинними відростками. Між клітинами є щілиноподібний простір, пов'язаний з лімфатичною системою дерми. При ушкодженні епідермісу починається лімфотеча.
Над шипуватим шаром знаходиться зернистий шар, що складається з кількох рядів ромбоподібних клітин, у протоплазмі яких містяться зерна й брилки: звідси і назва - зернистий. Зерна є кератогіаліном; базальний, шипуватий і зернистий шари утворюють мальпігіїв шар.
Над зернистим розташований дуже тонкий блискучий шар. Він складається з плоских без'ядерних клітин, сильно заломлює світло і не забарвлюється барвниками. У ньому міститься елеїдин, який є етапом розвитку кератогіаліну в кератин. Блискучий шар добре виражений там, де роговий шар товстий, наприклад, на підошвах.
Роговий шар є поверхневим. Він складається з пластинчастих без'ядерних ороговілих клітин; стійкий проти хімічних, фізичних і механічних впливів і погано проводить електрику і тепло. На різних ділянках тіла товщина епідермісу неоднакова: найбільша на долонях і підошвах, найменша на обличчі, животі, в ділянці складок і згинальних поверхонь кінцівок.
У середньому кератиноцити живуть протягом 28 днів. Відрив від базальної мембрани служить пусковим сигналом для синтезу білка кератину, що в міру просування клітини вгору заповнює всю цитоплазму і поступово витісняє всі клітинні органели. Зрештою, кератиноцит утрачає ядро і перетворюється на корнеоцит - плоску лусочку, набиту кератиновими гранулами, які надають їй твердості й міцності. Цей процес завершується у верхньому роговому шарі, що є основою епідермального бар'єру шкіри людини.
Дерма, або власне шкіра, відіграє роль каркаса, що забезпечує механічні властивості шкіри - її міцність, пружність, еластичність. Дерма розташована безпосередньо під епідермісом і відділена від нього базальною мембраною, яка утворює вирости у бік епідермісу -сосочки. Завдяки такій будові забезпечується міцне з'єднання дерми та епідермісу. Між дермою і гіподермою (підшкірно-жировою клітковиною) чіткої межі немає. Товщина дерми коливається від 0,5 до 5 мм.
Дерма складається з колагенових, еластинових і аргірофільних волокон, а також клітинних елементів - фібробластів, тучних клітин, макрофагів, лейкоцитів, простір між якими заповнює основна аморфна речовина. Образно кажучи, будова дерми нагадує комбінацію пружинного і водного матраців, де роль пружин відіграють волокна колагену (білкові нитки в них скручені на зразок спіралей) та еластину. А роль водної подушки виконує гель, що складається з гіалуронової кислоти і хондроїтин-сульфатів, зв'язаних з водою.
Загальноприйнятим є поділ дерми на два шари: сосочковий і сітчастий, між якими немає чіткої
Loading...

 
 

Цікаве