WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМедицина → Біохімія шкіри й ознаки старіння - Реферат

Біохімія шкіри й ознаки старіння - Реферат


РЕФЕРАТ
на тему:
Біохімія шкіри й ознаки старіння
Старіння шкіри - це та проблема, яку намагається вирішити винятково косметологія, оперативна і консервативна. Але старіння організму в цілому - дуже складний процес, що відбувається в кожній клітині. Старіння шкіри є лише одним з елементів цього загального процесу, тому косметолог не повинен про це забувати і, більш того, має пояснити це клієнту.
На старіння впливає багато факторів, які можна розділити на дві великі групи:
- внутрішні фактори: спадковість, хронічні захворювання, порушення функцій імунної та гормональної систем;
- зовнішні фактори: УФ-випромішовання, несприятливі екологічні умови, стреси, паління, алкоголізм, наркоманія, нераціональне харчування та ін.
Протягом тривалого часу вчені намагаються розібратися в причинах старіння, пропонуючи різні теорії. Сьогодні загальновизнаними вважаються вільнорадикальна теорія Хармана і теорія глікації Мейларда.
Вільнорадикальна теорія пояснює процеси старіння надлишковим утворенням вільних радикалів та їхнім впливом на процеси метаболізму клітин. Вільними радикалами називаються молекули, які мають вільну валентність і тому прагнуть її використати, вступивши в хімічну реакцію. Існують різні причини утворення вільних радикалів, але, незалежно від причин, вони ушкоджують генетичний апарат клітини, завдаючи цим шкоди організму в цілому. Якби проблема була настільки проста, досить було б приймати речовини-антиоксиданти, які зв'язують вільні радикали, щоб зупинити процес старіння. На жаль, усе набагато складніше, тому що вільні радикали - це тільки частина складного механізму старіння.
Інша частина цього механізму - неферментативна реакція між моносахаридами й аміногрупою білків. Ця реакція одержала назву глікація. Швидкість протікання цієї реакції залежить від концентрації цукрів і часу.
Дослідженнями встановлена участь цукрів у порушенні роботи Na-K насоса клітин, розвитку таких хронічних захворювань, як атеросклероз, глаукома та ін. У свою чергу, вільні радикали, впливаючи на білки клітини, роблять їх менш захищеними перед дією цукрів.
Це коротко і спрощено про процеси старіння всього організму, але нас усе-таки більше цікавлять процеси старіння саме шкіри.
Процеси старіння, що відбуваються в організмі, в першу чергу відбиваються на шкірі. Кількість води в епідермісі зменшується, що призводить до порушення кератинізації, прискореної десквамації епітелію. Внаслідок цього епідерміс стає тоншим, формується сіточка дрібних зморшок, з'являються пігментні плями і розширені капіляри. У базальному шарі епідермісу порушується мітоз і диференціація нових клітин, що, у свою чергу, призводить до уповільнення просування кератиноцитів до поверхні шкіри. Як результат - знижується швидкість відновлення епідермісу й по-слаблюється бар'єрна функція шкіри.
У процесі старіння дерми ушкоджуються фібробласти - найчисленніша група клітин, що синтезують фібрилярні білки (колаген та еластин) і глікозаміноглікани з подальшим виділенням їх у міжклітинний простір. З діяльністю фібробластів пов'язане утворення основної речовини і волокон, загоєння ран, розвиток рубцевої тканини. Під час старіння й ушкодження фібробластів сповільнюється синтез колагену й еластину, а також глікозаміно-гліканів. Процеси синтезу і деструкції колагену повинні протікати в дермі паралельно. Під впливом гіперпродукції протеолітичних ферментів, що розвиваються в процесі старіння, утворюються димери колагену, так звані колагенові "зшивки". Такий колаген не руйнується колагеназою, вона його "не впізнає", і колагенові волокна "зшивки" накопичуються в дермі.
Отже, у шкірі, що старіє, відбуваються такі процеси:
- перекисне окислювання ліпідів клітинних мембран;
- процеси глікації;
- уповільнення мітотичного розподілу клітин та їхньої диференціації;
- уповільнення швидкості просування кератиноцитів до поверхні шкіри;
- потоншення всіх шарів епідермісу;
- уповільнення і порушення функцій фібробластів;
- порушення шкірного бар'єру;
- порушення синтезу і деструкції колагену та еластину;
- уповільнення десквамації ороговілих кератиноцитів;
- підвищення трансепідермальної втрати води.
Перед косметологами стоїть завдання поліпшення стану шкіри за допомогою різних методів і косметичних засобів. Важливою умовою збереження нормального вигляду шкіри є підтримка оптимального водного балансу у тканинах шкіри і відновлення рівня зволоженості в роговому шарі.
Вода присутня у шкірі всередині клітин і в міжклітинному просторі. Нормальний водний баланс в організмі підтримується двома процесами:
- дифузією води в дерму крізь стінки судин і потім через базальну мембрану в міжклітинний простір епідермісу;
- випаровуванням води через епідерміс.
На ці процеси можуть впливати несприятливі зовнішні умови, шкірні хвороби, прийом деяких лікарських препаратів, цілеспрямоване використання косметичних засобів.
Ступінь зволоженості епідермісу залежить від кількості вологи в шипуватому й роговому шарах і пов'язаний з поняттям "натуральний зволожуючий фактор".
Варто пам'ятати про важливість балансу ліпідів на поверхні шкіри й у міжклітинному просторі.
Ліпіди - жироподібні речовини, в основному похідні жирних кислот, спиртів чи альдегідів, не розчинні у воді. Вони містяться в живих клітинах і можуть з них екстрагуватися.
Ліпіди виконують важливу біологічну роль в організмі, і тому жири й олії знайшли таке широке застосування в косметичних засобах. Міжклітинний простір між корнеоцитами рогового шару епідермісу заповнений ліпідами, що склеюють їх між собою, а також входять до складу клітинних мембран.
Отже, роговий шар складається з ороговілих кератиноцитів, ліпідів, церамідів, холестерину та інших речовин. У церамідах містяться лінолева і гамма-лінолева кислоти.
Ліпідні структури рогового шару шкіри перешкоджають випа-ровуванню води з організму і виконують бар'єрну функцію. Лінолева кислота належить до незамінних жирних кислот, тобто організм не може її синтезувати і має одержувати цю кислоту з їжею. При нестачі лінолевої кислоти змінюється зовнішній вигляд шкіри: розвивається гіперкератоз (потовщення рогового шару епідермісу), з'являються сухість і лущення, відбувається порушення шкірного бар'єру і клітинної диференціації.
Може скластися враження, що дефіцит лінолевої кислоти впливає тільки на суху шкіру, а для жирної шкіри може бути корисним. Це не так. Для жирної шкіри він не менш згубний. При нестачі лінолевої кислоти на її місце в клітинних мембранах може вбудовуватися олеїнова кислота, що призводить до ряду патологічних змін, зокрема, порушення транспортування речовин у клітинах. У результаті це призводить до порушення місцевого імунітету та обмінних процесів у шкірі і, як наслідок, до погіршення її зовнішнього вигляду.
Руйнування ліпідних структур спричинюють такі фактори:
- перекисне окислювання ліпідів;
- прямий вплив на шкіруагресивних хімічних речовин;
- УФ - випромінювання.
Молода здорова шкіра має збалансовану кількість води і жиру. У нормі роговий шар складається з води приблизно на 20%. Якщо кількість вологи зменшується до 10%, шкіра стає сухою і шорсткою. Для утримання води шкіра виділяє спеціальні речовини, що одержали загальну назву "натуральний зволожуючий фактор" (Natural Moisturising Factor - NMF).
Приблизний склад натурального зволожуючого фактора, %:
вільні амінокислоти - 40;
кислота піролідонкарбонова - 12;
сечовина - 7;
сечова кислота, глікозаміни, креатинін - 1,5;
натрій, кальцій, калій - 11;
фосфати - 0,5;
хлориди - 6;
лактати - 12;
цитрати, форміати - 0,5;
фракції, склад яких не встановлений - 9,5.
Раніше існувала точка зору, що за зволоження відповідають потові і сальні залози, а при сухій шкірі вони недостатньо активні. Проте встановлено, що жирна шкіра може бути значно зневодненою, а суха шкіра при регулярному нанесенні на неї жирних кремів не стає нормальною. Для досягнення ефекту нормального зволоження шкірі необхідні безліч різних речовин.
Вологість шкіри залежить від:
- натурального зволожуючого фактора;
- епідермальних ліпідів;
- до деякої міри - від шкірного сала, що разом з потом утворюють водно-ліпідну мантію, яка перешкоджає випаровуванню води.
Причиною дегідратації шкіри є процеси в дермі, де ступінь гідратації регулюється церамідами, мукополісахаридами.
СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ
1. Владимиров В., Зудин Б. Кожньїе й венерические болезни: Атлас. - М.: Медицина, 1980. - 288 с.
2. Дугін О. М., Слєпцов В. Б., Галайчук А. А. Збірник законодавчих та нормативних документів, що регламентують діяльність підприємств внутрішньої торгівлі. - К., 2004. - 304 с.
3. Калантаєвська К. А. Морфологія та фізіологія шкіри людини. - К.: Здоров'я, 1965. - 304 с.
4. Кольгуненко Й. Й. ОсновьІ геронтокосметологии. - М.: Медицина, 1974. - 224 с.
5. Косметический пилинг: теоретические й практические ас-пектьі. - М.: Косметика й медицина, 2003. - 224 с.
6. Новикова Л. В. МетодьІ физиотерапии в косметологии. - М., 2001. - 176 с.
7. Новая косметология. - М.: Косметика й медицина, 2002.
8. Озерская О. С. Косметология. - СПб.: Искусство России, 2002. - 416 с.
9. Практическое пособие для косметолога-зстетиста. Ч. 1,2/ Под редакцией Л. В. Новиковой. - М., 1999-2000.
10. Справочник по косметике / Под общей редакцией проф. М. А. Розентула: - М.: Медицина, 1964. - 336 с.
11. Фицпатрик Т., Джонсон P., Вулар К. й dp. Дерматология: Атлас-справочник. 3-є издание. - М.: Практика, 1999. - 1088 с.
12. Фержтпек О., Фержтекова В., Шрамек Д. й dp. Косметология: Теория й практика. - Прага: MAKSDORF, 2002.
13. "Les Nouvelles Esthetiques". - М.: Космопресс, 2000-2004.
14. Rassner G. und Steinert U. Dermatologie. Lehrbuch imd Atlas. - Urban&Shwarzenberg, 1992. - 384 s.
Loading...

 
 

Цікаве