WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМедицина → Учення про кістки та з'єднання їх - Реферат

Учення про кістки та з'єднання їх - Реферат

кількість липкої синовіальної рідини, яка змащує суглобові поверхні і сприяє ковзанню їх.
Суглобова капсула побудована з волокнистої сполучної тканини і складається з двох шарів. Зовнішній, або волокнистий, шар сформований з щільної волокнистої сполучної тканини, волокна якої йдуть у поздовжньому та поперечному напрямах. Внутрішній, або синовіальний, шар має складнішу будову, в зв'язку з чим його поділяють на ворсинчасту та плоску частини. Поверхня ворсинчастої частини вкрита спеціальними утворами - синовіальними ворсинками, які продукують синовіальну рідину, або синовію.
Крім ворсинок на поверхні синовіального шару можна побачити синовіальні складки, в яких іноді відкладається жир.
Суглобова капсула багатьох суглобів місцями ущільнюється і досягає значної товщини за рахунок сполучнотканинних утворів - зв'язок, що доповнюють і зміцнюють суглоб. Залежно від розміщення зв'язок відносно суглобової капсули розрізняють зовнішньо-капсульні, капсульні та внутрішньокапсульні зв'язки.
Зовнішньокапсульні зв'язки (ligamenta extracapsularia) - сполучнотканинні утвори, що знаходяться на деякій, іноді досить значній, відстані від суглобової капсули (наприклад, велико- та малогомілкові бічні зв'язки).
Капсульні зв'язки (ligamenta capsularia) - потовщення самої суглобової капсули (наприклад, клубово-стегнова зв'язка).
Внутрішньокапсульні зв'язки (ligamenta intracapsularia) розміщуються в суглобовій порожнині і з'єднують кістки, що зчленовуються (наприклад, схрещені зв'язки коліна).
У зв'язку із складністю будови синовіальних сполучень існують різноманітні класифікації їх, в основу яких покладено або структурні, або функціональні особливості суглобів.
За формою суглобових поверхонь розрізняють кулястий, або чашоподібний, циліндричний, блокоподібний, еліпсоподібний, сідлоподібний та плоский суглоби (Рис. 4). При визначенні форми поверхонь, які зчленовуються, порівнюють їх з відповідними геометричними фігурами, але обов'язково враховують, що суглоб - живий об'єкт вивчення, а не мертве тіло з його механічними властивостями.
Рис. 4. Різні форми суглобів (схема):
1 - кулястий; 2 - еліпсоподібний; 3 - сідлоподібний; 4 - плоский; 5 - блокоподібний; 6 - обертовий.
Кулястим, або чашоподібним (articulatio spheroidea seu cotylica), називають суглоб, в якому суглобова поверхня однієї з кісток, що з'єднуються, за формою наближається до кулі, а друга кістка має вгнуту суглобову западину (плечовий суглоб).
Циліндричний суглоб (articulatio trochoidea) утворюють кістки, одна з яких має суглобову поверхню, що нагадує відрізок циліндра, а друга - вгнута (ближчий та дальший променеліктьові суглоби).
Якщо на циліндричній суглобовій поверхні є борозна, а на відповідній вгнутій поверхні - гребінь, то такий суглоб називають блокоподібним (ginglymus). Прикладом блокоподібного суглоба є гомілковостопний суглоб.
До еліпсоподібних синовіальних сполучень (articulatio ellipsoidea) відносять такі суглоби, що мають видовжені суглобові поверхні, які нагадують відрізок еліпсоїда. Еліпсоподібні суглоби найчастіше сформовані з багатьох кісток (наприклад, променезап'ястковий суглоб).
Суглоби, в яких суглобові поверхні вгнуті в поздовжньому і опуклі в поперечному напрямах (нагадують два сідла, складені разом), дістали назву сідлоподібних (articulatio sellaris). Як приклад можна згадати зап'ястковоп'ястковий суглоб великого пальця.
Плоскі суглоби (articulatio plana) утворені майже плоскими суглобовими поверхнями, які розглядають як поверхні кулі з дуже великим радіусом (наприклад, дуговідростчасті суглоби).
У деяких суглобах форму суглобових поверхонь неможливо порівняти з простою геометричною фігурою, оскільки вона складається з відрізків кількох фігур. Це - виросткові суглоби (articula-tio bicondylaris), до яких відносять колінні суглоби.
Крім поділу за формою суглобових поверхонь суглоби поділяють також на прості та складні залежно від кількості кісток, які з'єднуються. Під простим, суглобом (articulatio simplex) розуміють таке синовіальне з'єднання, яке утворюється двома кістками (відповідно двома суглобовими поверхнями). Типовим прикладом простого суглоба є міжфалангові суглоби кисті.
У складному суглобі (articulatio composite) зчленовується більш ніж дві кістки. Іноді складний суглоб складається з кількох функціонально самостійних простих суглобів, що мають спільну суглобову капсулу (наприклад, ліктьовий суглоб).
Якщо розглядати суглобові поверхні як відрізки геометричних фігур, то можна уявити, що рухи кісток, які зчленовуються, відбуваються навколо осі обертання цих відрізків. Отже, вісь обертання - це уявна лінія, яку проводять крізь центр суглоба і навколо якої одна кістка обертається відносно іншої. Для визначення характеру рухів у суглобах проводять три взаємно перпендикулярні осі - поперечну, або фронтальну, передньозадню, або сагітальну, та вертикальну. Слід пам'ятати, що всі рухи в синовіальних сполученнях розглядають виходячи з анатомічного положення тіла.
Залежно від кількості осей, навколо яких можуть відбуватисьрухи, розрізняють одноосьові, дво- і трьохосьові суглоби.
До одноосьових суглобів відносять циліндричні та блокоподібні, до двохосьових - еліпсоподібні та сідлоподібні, а до трьохосьових - кулясті. В усіх цих суглобах можливий великий обсяг рухів. Плоскі суглоби осі обертання не мають, в них можливе лише ковзання однієї кістки відносно другої. Чим більше осей обертання мають суглоби, тим більші в них рухомість і різноманітність рухів, але міцність таких з'єднань менша, і тому тут частіше, ніж в інших з'єднаннях кісток, можливі різні травми.
При аналізі рухів тіла хребетних тварин і людини виділяють згинання й розгинання, приведення й відведення, а також обертання.
Навколо поперечної, або фронтальної, осі відбуваються згинання (flexio) - зменшення кута між кістками, які з'єднуються, та розгинання (extensio) - збільшення кута між ними.
Навколо передньозадньої, або сагітальної, осі можливі приведення (adductio) - наближення до серединної площини і відведення (abductio) - віддалення від неї.
Навколо вертикальної осі відбуваються обертання (rotatio). Обертання назовні називають супінацією (supinatio), а досередини - пронацією (pronatio). Колове обертання, при якому вільний кінець кінцівки (наприклад, кисть) описує коло, а кінцівка в цілому - поверхню конуса, дістало назву циркумдукції (circum-ductio).
При вивченні зчленувань слід звертати увагу на індивідуальні, вікові та статеві особливості кісток, оскільки рухомість і різноманітність рухів неоднакові у людей різного віку, статі, а також ступеня тренованості.
Розвиток та вікові особливості з'єднань кісток
Формування з'єднань кісток починається в кінці другого місяця внутріш-ньоутробного розвитку і відбувається двома шляхами. При одному з них між хрящовими кінцями (епіфізами) майбутніх кісток починається ущільнення мезенхіми, в якій на початку третього місяця ембріогенезу виникає маленька щілиноподібна порожнина (майбутня суглобова порожнина). З мезенхіми, що залишилася по периферії порожнини, утворюється суглобова капсула, зовнішній шар якої продовжується в охрястя (майбутнє окістя), а з внутрішнього формується синовіальний шар. Якщо в майбутньому суглобі буде суглобовий диск, або меніск, то в мезенхімі з'являються дві щілини, розділені прошарком мезенхіми. Якщо розвиток іде іншим шляхом, то порожнина не утворюється і кістки з'єднуватимуться за допомогою волокнистої сполучної тканини.
У новонароджених та дітей перших років життя суглоби розвинені ще недосконало, тому що остаточне формування їх відбувається під дією м'язів.
Список використаної літератури
1. Очкуренко О.М., Федотов О.В. Анатомія людини: Навч. посібник. - 2-ге вид., - К.: Вища шк., 1992.
2. Свиридов О.І. "Анатомія людини" - Київ, Вища школа, 2001.
3. Гаврилов Л.Ф., Татаринов В.Г. Анатомия: Учебник. - К., 1985.
Loading...

 
 

Цікаве