WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМедицина → Учення про кістки та з'єднання їх - Реферат

Учення про кістки та з'єднання їх - Реферат

кістковим.
Кістки, які розвиваються на місці перетинчастої сполучної тканини, називають перетинчастими, покривними, або первинними, а кістки, які виникли з хрящової тканини,- хрящовими, преформованими, або вторинними.
До перетинчастих, або первинних, кісток відносять кістки черепа та лиця. Ці кістки починають формуватись у кінці другого місяця ембріонального розвитку, коли в товщі перетинчастої сполучної тканини з'являються скупчення остеобластів, які називають центрами окостеніння. Остеобласти утворюють пучки колагенових волокон, які поступово просякаються кістковою основною речовиною і складаються в кісткові перекладини. Цей процес від центрів окостеніння поширюється по радіусах, внаслідок чого молода кістка має на розпилі зірчастий вигляд. Поступово проміжки між кістковими перекладинами заповнюються міжклітинною речовиною, в якій відкладаються кристали гідрооксиапатиту, і утворення кістки завершується.
Розвиток кістки на основі хряща починається в кінці другого - на початку третього місяця внутрішньоутробного розвитку. Залежно від місця утворення кісткової тканини розрізняють внутрішньохрящове, або ендохондральне, окостеніння та перихондральне окостеніння, при якому кісткова тканина виникає в сполучній тканині, що покриває хрящ,- охрястя (perichondrium).
При перихондральному окостенінні в глибокому шарі охрястя остеобласти інтенсивно розмножуються і по периферії хряща утворюють тонку пластинку кісткової тканини, яка поступово потовщується і повністю замінює хрящову тканину. Майже одночасно з цим процесом з деяких ділянок охрястя по ходу кровоносних судин остеобласти проникають у товщу хряща та утворюють центри окостеніння, з яких починається ендохондральне утворення кістки.
У деяких ділянках скелета хрящова тканина не замінюється на кістку і зберігається до кінця життя індивіда на суглобових поверхнях кісток, у реберних хрящах, а також на основі черепа та деяких інших ділянках тіла. Одночасно з утворенням кісткової тканини відбувається її руйнування остеокластами. Ці процеси тривають протягом усього життя організму (інтенсивність їх залежить від віку) і забезпечують ріст кістки, її форму та внутрішню будову.
Плоскі кістки ростуть за рахунок окістя. З віком відбувається поступове нарощування шарів кістки. Такий ріст характерний для кісток черепа та лиця, які збільшуються в розмірах також за рахунок окостеніння сполучної тканини, розміщеної між окремими кістками (шви, тім'ячка).
У довгих кістках окостеніння починається в середній частині діафіза, де під охрястям (майбутнім окістям) утворюється тонкий шар кісткової тканини, який охоплює його у вигляді кільця. Паралельно з цим процесом кісткова тканина розвивається з центрів окостеніння, які виникли в глибині діафіза. В епіфізах центри окостеніння з'являються значно пізніше, ніж у діафізах, поступово збільшуються в розмірах і зближуються з метафізом (metaphysis) - ділянкою кістки, розміщеною між діафізом та епіфізом. Незважаючи на інтенсивне розмноження остеобластів у центрах окостеніння діафіза та епіфізів, прошарок хряща, що відділяє епіфіз від метафіза, - епіфізарний хрящ, зберігається протягом довгого часу, завдяки чому можливий ріст кістки в довжину (Рис. 2).
У коротких кістках окостеніння починається за ендохондральним типом, до якого далі приєднується перихондральне окостеніння. Кістки, які розвиваються за пери- та ендохондральним типами, називають мішаними.
ЗАГАЛЬНІ ВІДОМОСТІ ПРО З'ЄДНАННЯ КІСТОК
Усі кістки тіла людини та хребетних тварин з'єднуються між собою за допомогою різних засобів у гармонійну систему, що задовольняє дві вимоги - міцність цілого і рухливість окремих його частин.
Розвиток різних видів з'єднання органів руху та опори багатоклітинних організмів відбувався у три етапи. Найдавнішим і найпростішим способом є сполучнотканинний (з'єднання частин зовнішнього скелета безхребетних тварин). Більш складною формою є з'єднання за допомогою хрящової тканини, що можна спостерігати у риб та плазунів. Найскладніша і найпрогресивніша форма з'єднання органів руху та опори - суглобові з'єднання, які дають змогу виконувати дуже складні рухи з невеликою затратою енергії.
У людини, як і у вищих тварин, існують всі вищезгадані типи сполучення кісток, які на основі структурних особливостей поділяють на волокнисті (articulationes fibrosae), хрящові (articulationes cartilagineae) та синовіальні (articulationes synoviales; Рис. 3).
До волокнистих сполучень відносять синдесмози, шви та вклинення.
Синдесмоз (syndesmosis) - кісткове з'єднання, при якому кістки з'єднуються за допомогою волокнистої сполучної тканини або зв'язок. Тут основне функціональне навантаження несуть зв'язки, що знаходяться на поверхні з'єднуваних кісток. Зв'язки (ligamenta, лат. ligo - зв'язую) у людини і хребетних тварин мають вигляд щільних тяжів та пластин, побудованих з волокнистої сполучної тканини, до складу якої входять колагенові та еластичні волокна, кількість яких залежить від функції сполучення.
Шви (suturae) зустрічаються у людини тільки при з'єднанні плоских кісток черепа (між краями кісток знаходиться невеликий прошарок волокнистої сполучної тканини). Залежно від форми країв кісток розрізняють зубчастий шов, в якому зубці на краю однієї кістки входять у заглиблення між зубцями другої кістки (наприклад, стріловий шов); лускоподібний, що утворюється внаслідок накладання країв кісток, зрізаних навскіс (наприклад, між тім'яною та висковою кістками); а також плоский, коли рівний край однієї кістки прилягає до рівного краю іншої (наприклад, міжно-совий шов).
Вклинення (gomphosis), або зубокоміркове з'єднання, за традицією розглядається у вченні про нутрощі.
Рис. 2. Великогомілкова кістка:
1 - епіфізарний хрящ; 2 - губчаста речовина; 3 - щільна речовина; 4 - кістково-мозкова порожнина. Рис. 3. Типи сполучення кісток (схема):
а - волокнисте: 1 - окістя; 2 - кістка; 3 - волокниста тканина; б - хрящове: 1 - окістя; 2 - кістка; 3 - хрящ; в - синовіальне (суглоб); 1 - окістя; 2 - кістка; З - суглобовий хрящ, 4- порожнина суглоба; 5 - синовіальна перетинка капсули суглоба; 6 - волокниста перетинка капсули суглоба.
При хрящових з'єднаннях (articulationes cartilagineae) кістки з'єднуються між собою прошарками хрящової тканини. До цих з'єднань відносять синхондрози та симфізи.
Синхондроз (synchondrosis) - таке з'єднання кісток, коли між ними знаходиться різної товщини хрящова пластинка, щільно зрощена з поверхнями обох кісток (наприклад, клинопотиличний і клинокам'янистий синхондрози, а також синхондроз мечоподібного відростка). Між хрящовими клітинами, розміщуються волокна сполучної тканини, що зрощуються з кістками (окістям) і таким чином підвищують міцність з'єднання кісток між собою.
Різновидом хрящового з'єднання є симфіз (symphysis) - з невеликою порожниною у товщі хряща. Такі утвори з'єднують деякі кістки грудини (симфіз ручки грудини), хребці (міжхребцевий симфіз) та лобкові кістки (лобковий симфіз). Міжхребцевий та лобковий симфізи для більшої міцності укріплені багатьма зв'язками.
У людини та хребетних тварин найбільш поширеним з'єднанням кісток є синовіальні з'єднання (articulationes synoviales), або суглоби.
Обов'язковими структурними компонентами суглоба вважають суглобові поверхні зчленованих кісток; суглобову порожнину та суглобову капсулу.
Суглобові поверхні найчастіше збігаються (конгруентні) одна з одною, або між ними знаходяться хрящові пластинки - суглобові диски. Іноді суглобові диски за формою нагадують півмісяць, і тоді їх називають менісками. Суглобові поверхні завжди вкриті тонким шаром (0,2-1,5 мм) суглобового хряща, при вивченні якого під невеликим збільшенням мікроскопа виділяють поверхневу, проміжну та глибоку зони, а також субхондральну кісткову пластинку.
Суглобова порожнина ніколи не сполучається з навколишнім середовищем, завдяки тому що вона оточена суглобовою капсулою. В порожнині міститься невелика
Loading...

 
 

Цікаве