WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМедицина → Лімфатична система. Ендокринні залози. Сечові органи дитини - Реферат

Лімфатична система. Ендокринні залози. Сечові органи дитини - Реферат


Реферат на тему:
Лімфатична система. Ендокринні залози. Сечові органи дитини
Лімфатична система
Лімфатична система є частиною судинної системи, яка разом із венозним руслом бере участь у відтоку рідин організму від тканин. Лімфа - це прозора безбарвна рідина. В ній містяться практично всі елементи плазми і лейкоцити.
Лімфатична система включає: а) шляхи, що проводять лімфу (лімфокапілярні судини, лімфатичні судини, стовбури і протоки); б) місця утворення лімфоцитів (кістковий мозок, загрудинна залоза, лімфоїдні утворення в слизових оболонках - поодинокі лімфатичні вузлики та їхні групи, лімфатична тканина у вигляді мигдаликів); в) скупчення лімфоїдної тканини в червоподібному від-- ростку; г) пульпу селезінки; д) лімфатичні вузли.
Лімфокапілярні судини, розгалужуючись усередині органа, феходять у лімфатичні судини, які, зливаючись і поступово збільшуючись у діаметрі, вливаються в лімфатичні стовбури, утворюючи два лімфатичних протоки - правий і грудний. Ці протоки впадають у праву і ліву безіменні вени шиї, з яких лімфа, змішуючись з венозною кров'ю, надходить у загальний кровообіг.
Швидкість утворення лімфи залежить від двох факторів: проникності стінок лімфатичних капілярів і тиску крові у венозному руслі. З підвищенням тиску крові у венах кількість лімфи збільшується.
Лімфатичні судини не здавлюються навіть при набряку тканин, завдяки чому надлишок рідини виводиться. Лімфатична система виконує своєрідну дренажну функцію, запобігаючи розвиткові набряку.
Лімфатичні вузла у новонароджених дітей багаті на лімфоїдні елементи і кров,мають широкі синуси, їхня капсула тонка і ніжна. У лімфатичних вузлах відбувається злиття лімфи, яка відтікає з суміжних тканин і від окремих органів даної ділянки. Лімфатичні вузли беруть участь в утворенні лімфоцитів, які виконують захисну реакцію організму. В лімфоцитах знешкоджуються токсини бактеріального й аліментарного походження. Лімфоцити можуть проходити через судинну стінку і фагоцитувати, започатковувати різні види клітинних форм (наприклад, плазматичні клітини, які беруть участь у виробленні антитіл і захисних реакціях організму). Проте захисна функція лімфатичних вузлів у дітей першого року життя недостатня і не може запобігти генералізації інфекційного процесу (сепсис, остеомієліт тощо).
Локалізація периферичних лімфатичних вузлів відповідає певним ділянкам тіла, звідки надходить лімфа.
До лімфатичної системи належить лімфатичне глоткове кільце Пирогова-Вальдейєра. Його утворюють піднебінні, горлова, язикова і трубні мигдалики, бічні тяжі -скупчення аденоїдної тканини на бічних стінках глотки, а також аденоїдні вузлики, нерівномірно розсіяні на бічній і задній стінках глотки. Це кільце слабко розвинуте у дітей грудного віку і часто надмірно у дітей дошкільного і шкільного віку. Мигдалики складаються з лімфоїдної сполучної тканини, в петлях якої є лімфоїдні елементи.
Піднебінні мигдалики мають лійкоподібні заглибини - затоки, здебільшого дуже глибокі, звивисті і розгалужені, слизова оболонка, що покриває мигдалики, вистеляє і затоки, отже, її площа збільшується, в зв'язку з чим збільшується її зона контакту з мікроорганізмами. Між затоками і тілом піднебінних мигдаликів міститься велика кількість лімфатичних фолікулів, в яких утворюються лімфоцити. Піднебінні мигдалики можуть розпізнавати, хвороботворні збудники, і передавати імунологічну інформацію про них у всі лімфатичні органи. В них утворюються антитіла до тієї або іншої інфекції (наприклад, до кору, скарлатини, краснухи, вітряної віспи). Все це стосується лише здорових піднебінних мигдаликів. Якщо ж у них розвивається хронічне запалення (тонзиліт)·, то через різке зниження захисних функцій вони стають вогнищем інфекції і можуть провокувати захворювання інших органів та систем (передусім серця, суглобів, нирок, печінки) і ускладнювати перебіг багатьох хронічних захворювань. Виникненню хронічного тонзиліту може сприяти збільшення піднебінних мигдаликів (часто спостерігається в дошкільному віці, коли формується імунітет і мигдалики досягають максимальної активності). З віком вони зменшуються.
Ендокринні залози
До ендокринних залоз, або залоз внутрішньої секреції, належать: гіпофіз, шишковидне тіло, щитовидна залоза, прищитовидні залози, загрудинна залоза, надниркові залози, підшлункова залоза, чоловічі та жіночі статеві залози, їх називають ще безпроточними тому, що вони не мають вивідних проток і виділяють утворені в них речовини - гормони - безпосередньо у кров.
Гормони беруть участь у регуляції дихання, кровообігу, травлення, тісно пов'язані з процесами росту і розвитку, реактивністю і підтриманням стабільності внутрішнього середовища організму. Проте вони не є самостійними регуляторами. Утворення їх і надходження в кров підпорядковані системі нервово-гуморальної регуляції функцій організму при провідній ролі центрально! нервової системи.
У дитячому віці анатомо-фізіологічні особливості ендокринних залоз істотно впливають на їхні функції.
Гіпофіз - залоза овальної форми, яка міститься на дні турецького сідла. На час народження дитини гіпофіз буває вже досить розвинутим, і, незважаючи на дуже малі розміри, його роль в організмі, який росте, надзвичайно важлива.
У гіпофізі розрізняють передню і задню частки. Передня частка називається аденогіпофізом; задня, що складається з нервових елементів, - нейрогіпофізом. Між передньою і задньою частками є проміжна частина.
Передня частка гіпофіза виділяє:
1) гормон росту соматотропін (стимулює розвиток і ріст усіх органів і тканин);
2) кортикотропін (стимулює секрецію гормонів надниркової залози);
3) тиротропін (стимулює функцію щитовидної залози);
4) гонадотропіни, до яких відносять фолікулотропін (фолікуло-стимулюючий гормон) і лютропін (лютеїнізуючий гормон).
Гонадотропіни впливають на дозрівання статевих залоз, стимулюють синтез статевих гормонів.
Проміжна частина гіпофіза секретує меланотропін (меланости-мулюючий гормон), що регулює відкладання пігменту в шкірі, бере участь у продукуванні кортикотропіну.
Гормонами задньої частки є:
1) вазопресин (адіуретин), що виявляє антидіуретичну дію і стимулює непосмуговані м'язи артерій і кишок;
2) окситоции (сприяє скороченню матки).
Крім того, задня частка гіпофіза виділяє особливі фактори, які стимулюють вироблення гормонів передньої частки гіпофіза.
Гіпофіз тісно пов'язаний з гіпоталамусом, розглядається з ним як єдине ціле. Доведено, що гормони задньої і деякі гормони передньої часток гіпофіза фактично утворюються в гіпоталамусі у вигляді нейросекретів, а гіпофіз є лише місцем депонування їх. У гіпоталамусі утворюються гіпофізотропні гормони (рилізинг-факто-ри), які справляють специфічний вплив на звільнення тропних гормонів гіпофіза. Центри гіпоталамуса також виділяють гормони, що впливають на процеси сну і бадьорості, моторної активності, регуляції температури тіла, апетиту.
У регуляції діяльності гіпофіза беруть участьтакож гормони надниркової, щитовидної та статевих залоз.
В окремі вікові періоди функція гіпофіза підвищується. В перед-дошкільному, дошкільному періодах і в старшому шкільному віці посилюється активність передньої частки гіпофіза, підвищується виділення соматотропіну, який визначає лінійний ріст дитини аж до періоду статевого дозрівання, В

 
 

Цікаве

Загрузка...