WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМедицина → Шляхи інтеграції медичних університетів у систему медичної освіти країн заходу - Реферат

Шляхи інтеграції медичних університетів у систему медичної освіти країн заходу - Реферат

гірше, якщо подумає, що, може, так і треба, і поступово, уже з юних літ, зачерствіє. Неприпустимість такої атмосфери очевидна, її повинен своєчасно побачити, оцінити керівник кафедри і зробити необхідні, адекватні висновки.
Новою формою виховного і педагогічного процесу на клінічних кафедрах в останні роки є підготовка молодих фахівців в інтернатурі. На хірургічних кафедрах їм створено оптимальні умови для досконалого надбання практичних навичок і поглиблення теоретичних знань із вибраної спеціальності. Для цього кафедри нерідко використовують додаткові клінічні бази, де постійно працюють найбільш кваліфіковані викладачі, звичайно це доцент чи професор кафедри.
Характерною особливістю цієї форми підготовки молодого хірурга є представлення інтерну максимальної самостійності в роботі. Водночас на нього покладається відповідальність за розширення знань у діагностиці, взаємовідносинах з хворими, в лікувальному процесі; молодий лікар працює в палаті і відповідає за хворих, за оформлення історій хвороб і іншу медичну документацію, бере безпосередню участь в усіх видах обстеження хворих і в оперативній діяльності. При цьому вся його робота перебуває під контролем викладача і лікарів, що працюють поряд з ним.
Один раз на тиждень з інтернами замість лекцій проводяться семінарські заняття. Доповідь на певну, наступну за програмою тему на 30-40 хвилин робить по черзі один з інтернів, але до заняття готуються всі. Професор чи доцент, що керує семінаром, доповнює, виправляє, формулює остаточні положення, висловлені доповідачем, і нарешті, робить висновки за темою. Запитання доповідачеві ставлять також і колеги-інтерни. Семінар триває не менше двох годин за активної участі всіх слухачів і завжди викликає великий інтерес. Ця форма підвищення теоретичних знань краща за лекції, бо відбувається за активної участі всіх інтернів. З першого ж дня навчання інтерни залучаються і до оперативної діяльності, спочатку як асистенти, а під кінець навчання більшість з них самостійно, під контролем викладача, виконує нескладні операції при таких захворюваннях як, наприклад, апендицит, вільні і навіть защемлені кили, захворювання вен, здійснює первинну хірургічну обробку ран тощо.
В методиці підготовки інтернів з хірургії ми не забуваємо, що хірург формується поступово, з обов'язковим урахуванням своїх сил, знань, досвіду. Для цього його праця повинна бути постійною і напруженою. Мабуть, кожен вже досвідчений хірург зберігає у спогадах високе почуття власної гордості після першої самостійно виконаної ним операції апендектомії. Однак після цього дуже повільно наступає пора, коли хірург стає здатним до об'єктивної оцінки і своїх успіхів, і прорахунків, і невдач.
Особливість нашої професії в тому, що нерідко виникає непередбаченість результату запланованого оперативного втручання, і це зобов'язує молодого хірурга звертатися за порадою до старших.
Щоденно придивляючись і прислуховуючись до молодих хірургів, викладачі здатні, принаймні в останній період навчання в інтернатурі, виявити декого з випускників, яких можна рекомендувати керівникові кафедри і декану на наукову роботу в аспірантуру, магістратуру. При цьому, окрім таких якостей, як старанність, здібність, любов до наукових пошуків, обов'язково враховуються і здатність до асоціативного мислення, тобто здатність молодого хірурга до спостереження і звернення уваги на явища, на яких не зупиняють увагу інші при зустрічі з хворим, здатність побачити у хворого ті зміни, яких не бачать інші колеги. Якщо вчитель бачить, що молодий хірург проникнений величезним бажанням розгадати те, що він помітив у хворого, і при цьому здатен мислити про можливе значення побаченого, то він вважає, що від нього можна чекати значних результатів при наукових пошуках. Для цього здібному молодому лікарю треба ще і закохатися в свою професію, та так закохатися, щоб бачити у хворого те, чого не бачать інші, і не пройти повз побаченого. З урахуванням цих обставин ми намагаємося комплектувати кадри молодих науковців у хірургії.
В країнах Європи ця форма підготовки молодого фахівця зветься резидентурою і здійснюється як стажування у високоавторитетних лікувальних установах і в строки, що удвічі перевищують термін навчання наших інтернів. Ми знаємо її ще недосконало, але здається, що наша система підготовки молодих фахівців дорожча, але ефективніша.
Хочеться ще зупинитися на питанні розміру щорічного набору студентів. Життя, напевно, змусить керівників медвузів замислитися і над цією проблемою. Сьогодні відверто нехтують вирішенням проблеми набору сільської молоді і взагалі осіб, готових після одержання кваліфікації лікаря піти працювати не тільки в сільську медичну установу, а навіть і в районну лікарню в сільській місцевості. В результаті у великих містах, особливо де є медичні університети, багато лікарів є зайвими, не можуть влаштуватися за фахом і нерідко змінюють спеціальність. Водночас у сільських медичних установах є величезнакількість незайнятих лікарських посад. Якщо хтось з молодих лікарів і згоден поїхати на село, то йому там не дадуть ні квартири, як це було за радянських часів, ні забезпечених комунальних послуг. Враховуючи рівень зарплатні молодого лікаря, слід зауважити, що це обурливо. Ми розуміємо, що сьогодні реформоване сільське господарство ще не вийшло з кризового стану, але щось треба робити з медичною службою, бо далі це неприпустимо. Водночас при нашій бідності ми витрачаємо величезні кошти на підготовку лікарів, які після закінчення не знайдуть собі роботу за фахом, і ця проблема по-справжньому фактично ніким не вирішується. Ми зневажливо ставимося тепер до поняття державного планування, це стосується і планування розмірів набору студентів. Поряд з тим, недооцінюємо, що в європейських державах з давнішньою ринковою економікою розмір набору студентів на медфакультети контролюється розумним плануванням, продиктованим життя. Впевнені, що коли б соціальні проблеми сьогоднішнього молодого лікаря в нашій державі були якнайшвидше вирішені (а це, можливо, буде тоді, коли промислове і сільськогосподарське виробництво вийде з кризового стану), то легко було б і виконати завдання забезпечення кваліфікованими лікарями трудівників міст і сіл.Безумовно, реформування діяльності вищих медичних учбових закладів може бути проведене лише з урахуванням даних аналізу і пропозицій усіх розділів роботи як теоретичних, так і клінічних кафедр медичних вузів.У цьому контексті ми вважаємо за доцільне оприлюднити пропозиції, що стосуються кафедр хірургічного профілю, в надії, що вони, як і пропозиції представників інших спеціальностей, будуть враховані при розробці загальних заходів реформування вищої медичної освіти.
Література
[1] Казаков Ю. М., Звягінцева Л. Ф., Штомпель В. Ю. та ін. Підготовка лікаря загальної практики - один із напрямів реформування вищої медичної освіти/ У кн.: Сучасні проблеми підготовки фахівців у вищих медичних та фармацевтичних навчальних закладах І-ІV рівнів акредитації МОЗ України. Мат наук.-практ. конф. - Київ-Тернопіль, 1999. - С. 32-33.
[2] Максименко С. Д., Мілеран В. Є. Системний підхід до розробки концепції розвитку вищої медичної освіти/ У кн.: Сучасні проблеми підготовки фахівців у вищих медичних та фармацевтичних навчальних закладах І-ІV рівнів акредитації МОЗ України. Мат наук.-практ. конф. - Київ-Тернопіль, 1999. - С. 45-47.
[3] Мруга М. Р., Булах І. Є. Оцінка клінічної компетентності студентів медичних навчальних закладів за допомогою стандартизованих пацієнтів// Медична освіта. - 2000. - № 4. - С. 14-20.
[4] Ian R. McWhinney. A Textbook of Family Medicine. - New York, Oxford: Oxford University Press, 1989. - 380 p.
Loading...

 
 

Цікаве