WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМедицина → Шляхи інтеграції медичних університетів у систему медичної освіти країн заходу - Реферат

Шляхи інтеграції медичних університетів у систему медичної освіти країн заходу - Реферат

педагогічний процес. Такий підхід позбавляє суспільство користуватися в майбутньому послугами малокваліфікованого лікаря, не здатного засвоїти величезну суму знань і умінь, необхідних сьогодні повноцінному фахівцеві.
На хірургічних кафедрах Національного медичного університету, за рішенням профільної хірургічної методичної комісії, практичні заняття з хірургії поступово набувають нових форм, що наближають їх до інтеграції з західними вузами. Приведемо лише один напрям втілення цієї методики. Викладач на практичному занятті сповіщає студентам своєї групи тему наступного заняття і рекомендовану літературу. Сам він заздалегідь відбирає хворих відповідно до теми майбутнього заняття. На початку практичного заняття він збирає у себе в учбовій кімнаті групу на 5-10 хвилин, щоб розподілити відібраних хворих - по 2-3 студентів на кожного. Основний час заняття студенти проводять з хворим в палаті, перев'язочній, діагностичних кабінетах; при цьому студентам надається право користуватися клінічною історією хвороби, де є всі аналізи та дослідження. За півгодини до кінця заняття студенти знову збираються в учбовій кімнаті, де вони по черзі доповідають про результати обстеження хворого і відповідають на всі запитання асистента. Закінчується заняття обговоренням, що висвітлює повноту обстеження, проведеного кожним студентом, правильність і обґрунтованість поставленого діагнозу і запропонованого характеру лікування. Кожному з кураторів асистент виставляє оцінку засвоєного ним розділу, яка має бути суворою, але справедливою. Викладач вважає педагогічно правильною свою поведінку, коли на іспитах студент отримує вищу оцінку, ніж його оцінка протягом учбового року.
Досвід свідчить, що система самостійного здобуття знань сприймається студентами не одразу і врешті-решт виправдовує себе лише при постійному дійовому контролі за його підготовкою до кожного заняття, до його прагнення використовувати кожну хвилину перебування в клініці для поповнення знань. Репресивні засоби (незадовільні оцінки) на клінічних кафедрах доводиться застосовувати рідше, оскільки на перших двох курсах, на теоретичних кафедрах, майже всі нездібні студенти, які не бажають засвоїти цю складну галузь науки, уже повинні бути відраховані. Відомо, що на медичних факультетах Західно-Європейських університетів загальне відсіювання студентів, переважно в перші два роки навчання, нерідко сягає 25 %, і це вважається правильним кроком.
Ми повинні надати свободу вибору значною мірою самостійного здобуття знань студентом і водночас покласти на нього відповідальність за рівень, глибину теоретичних і практичних знань з усіх галузей медицини - це магістральна лінія удосконалення вищої медичної освіти. Бажаного можна досягти лише при поступовому корінному перегляді ставлення професорсько-викладацького складу до цієї справи, до оцінки можливостей і психологічного настрою студентів прийняти ці важливі заходи. Цей перехід потребує також перегляду робочих планів навчального процесу на кожній клінічній кафедрі з урахуванням можливості кожної з них створити потрібні умови для такої форми навчання, насамперед - здійснити підбір відповідного профілю хірургічних хворих.
Поряд з тим, необхідно усвідомити і послугуватися в роботі тією істиною, що не всім, хто різними шляхами вступив до медичного університету, удається засвоїти складну, багаторічну програму формування лікаря. Усвідомлення цього повинно стати аксіомою, а відсіювання за неуспішність має вважатися неприємним, але природним явищем і не викликати нарікань серед викладацького складу кафедр. Особливо неприпустимим є втручання деканатів учбової частини з намаганням відкоригувати оцінку знань, виставлену на кафедрі.
З перших же днів навчання ми повинні прагнути досягти правильної орієнтації студентів, надати їм можливість усвідомити, що кожен із них відповідальний за себе, що медична наука - найскладніша з наук, і що тільки любов до неї та постійна старанність у навчанні забезпечать кожному з них можливість оволодіти нею.
Принциповий підхід до процесу виховання студентів з боку викладачів усіх рангів, що виходить з поняття честі викладача, великої значущості нашої професії і глибокої поваги до неї, повинно стати законом в житті колективів викладачів. Як завжди, актуальною залишається виховна робота викладачів і її вплив на формування свідомості у студента - майбутнього лікаря. Відомо, що бажаного успіху виховної роботи можна досягти лише у випадку, якщо на кафедрі пануватиме принцип, за яким кожен викладач на кожному занятті, незалежно від того, буде це лекція, практичне заняття, курація хворого чи семінар, вважатиме своїм священним обов'язком проводити навчальний процес зі студентами як єдину навчально-виховну дію. Перш за все, це стосується високої самодисципліни викладача, заздалегідь продуманої, хронологічно розрахованої програми заняття. За цих умов студент в особі викладача вбачає доброзичливу, з високою ерудицією, інтелігентну особу, зацікавлену в передачі своїх знань в такій мірі, щоб студенту захотілося брати з нього приклад, бути схожим на нього, знати стільки, скільки знає він; разом з тим, це не повинно перетворювати навчальний процес на школярське натаскування. Принципово важливою є тактика надавати максимально можливу питому вагу самостійній роботі студентів у всіх видах практичних вправ. Водночас ми не повинні забувати, що досягнемо мети, особливо в перші роки застосування зазначеної системи, при обов'язковому контролі рівня домашньої підготовки студента до проблеми, яка буде розбиратися, а також до рівня практичного втілення знань при розгляді їх біля ліжка хворого чи в лабораторії. Кожне практичне заняттяпри цьому має закінчуватися коротким підсумковим обговоренням наслідків засвоєння цього розділу студентом і відміткою про це в журналі.
Бути чемним, витриманим, але досить вимогливим до кожного студента - це девіз викладача. Він повинен здійснюватися так, щоб заняття виховувало студента не окриком, а виявленою витримкою та ерудицією, показувало студенту, що він ще мало знає і що він врешті повинен знати стільки, скільки і його шановний викладач. Таким чином, основним мірилом якості виховної роботи зі студентами в клініці є чітко налаштований навчальний процес, його органічне поєднання з лікувальною роботою. Величезну роль відіграє особистість викладача: як він розмовляє з хворими, обслуговуючим персоналом, зі студентами. Викладач не повинен забувати, що і студент зі свого боку постійно оцінює його як особистість.
Нам необхідно усвідомити, що виховна робота серед студентів-медиків абсолютно необхідна і що в сьогоднішніх умовах турбота про це лежить майже виключно на викладачах. По суті своїй навчальний процес і виховна робота є єдиною сферою впливу на світогляд студента. Коли викладач (будь-якого рангу) при виконанні своїх обов'язків постійно користується кодексом честі, ерудицією, співчутливим ставленням до хворого, витриманістю, але і достатньою вимогливістю до студентів, персоналу, об'єктивністю при оцінці знань і поведінки студентів, то тим самим він демонструє своїм вихованцям зразок учителя.
Не існує більш дієвого впливу на студента, як образ такого викладача-вихователя. Виховний вплив на студента значною мірою забезпечується і загальною атмосферою в клініці. Це стосується і ставлення до хворих з боку няні, акуратністю при виконанні лікарських призначень з боку вартової сестрички, поведінкою з хворим ординатора клініки.
Все, що оточує хворого в клініці, має свій виховний вплив. Він може бути позитивним, і тоді студент хоче стати гідним у такому середовищі, але може складати і від'ємний вплив, коли студент відмічає певні недоліки в клініці. Добре, коли він дасть їм гідну оцінку;
Loading...

 
 

Цікаве