WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМедицина → Шляхи інтеграції медичних університетів у систему медичної освіти країн заходу - Реферат

Шляхи інтеграції медичних університетів у систему медичної освіти країн заходу - Реферат

та лікування на найвищому сучасному рівні хворих з окремих нових вузьких розділів хірургії. Так, наприклад, на кафедрі загальної хірургії № 1 уже більше десяти років функціонує міський центр для пацієнтів з захворюваннями жовчного міхура та жовчовивідних протоків. На кафедрі факультетської хірургії № 1 з великим успіхом багато років функціонує проктологічний центр, де лікуються хворі з різноманітними хірургічними захворюваннями товстого кишківника і прямої кишки. На цій самій кафедрі досить успішно функціонує відділення ендоскопічної та малоінвазивної хірургії, де виконуються втручання не лише на жовчному міхурі й протоках, а й на шлунку, кишківнику, панкреатичній протоці. Кафедра факультетської хірургії № 2 вже понад 20 років є міським центром невідкладної хірургії при гострих ускладненнях виразкової хвороби та гострих шлунково-кишкових кровотечах. Досягнуто зниження рівня летальності в 2-3 рази порівняно з показниками у Європейських клініках. На цій кафедрі також концентруються хворі з хірургічними захворюваннями стравоходу, де їх лікують сучасними високоефективними оперативними методами.
Кафедра шпитальної хірургії № 1 є міським центром лікування захворювань підшлункової залози і відома успішним застосуванням новітніх методів діагностики і лікування, в тому числі і засобами малоінвазивної хірургії з позитивними результатами.
Кафедра шпитальної хірургії № 2 створена лише п'ять років тому як кафедра нового типу, для організації лікування хірургічних хворих і навчання студентів із застосуванням новітніх методів діагностики і оперативних засобів, у тому числі й малоінвазивних, при захворюваннях серця, судин, легень, кровотворних органів.
Кафедра дитячої хірургії, крім координації хірургічних відділень з усіх розділів дитячої хірургії, плідно працює в спеціалізованій клініці дитячої хірургії над проблемою хірургічного лікування природжених вад розвитку серця. Значних успіхів на цій кафедрі досягнуто також і в клініці мікрохірургії судин і нервових волокон.
Викладачі кафедри загальної хірургії № 2 плідно співпрацюють з міським опіковим центром та ортопедично-травматологічною клінікою. Поряд з тим, що це забезпечує подальше вдосконалення результатів лікування хворих із зазначеними тяжкими захворюваннями і пошкодженнями, така співпраця надає можливість практичного викладання цих важливих розділів загальної хірургії студентам.
Кафедра хірургії стоматологічного факультету протягом багатьох років керує клінікою ендокринної хірургії і досягла значних успіхів в лікуванні насамперед захворювань щитоподібної залози і наднирників.
Представлена профілізація кафедр, як бачимо, не пов'язана з приналежністю їх до факультетської чи шпитальної, але вона об'єктивно створила умови забезпечення в межах університету викладання практично всіх розділів сучасної хірургії. Завдяки цьому на кафедрах створено оптимальні умови практичної підготовки студентів з усіх, як старих, так і нових, розділів цієї спеціальності. Раціональне використання можливостей профільованих клінік потребувало від навчального відділу і хірургічної циклової методичної комісії університету внесення відповідних коректив у робочі плани з хірургії на кафедрах хірургічного профілю, що складає найбільші труднощі організаційного характеру і потребує постійного контролю.
Наступним, не менш важливим заходом є ствердження основних принципів навчально-методичної роботи, здійснення яких стало найбільш актуальним в останнє десятиріччя. За довгі роки роботи вітчизняних вищих медичних учбових закладів природно змінювалися принципи підходу до підготовки лікаря, і це вносило значні зміни в навчально-методичну роботу. В перші 70-80 років XIX ст. існування вищої медичної школи в Україні, тобто до радянських часів, принцип цієї підготовки був підпорядкований загальним вимогам, що були характерними для європейських медичних факультетів. Якщо коротко, схематично його сформулювати, то зазначимо, що за цією системою університет зобов'язувався створити всі умови, аби студент зміг, більшою мірою самостійно, у відповідних клініках поступово оволодіти обраною ним спеціальністю лікаря. Завдання професорсько-викладацького складу при цьому полягає в тому, щоб методично забезпечити оптимальні можливості для самостійного оволодіння студентом відповідним розділом медичної науки і постійно контролювати цю роботу. Це було можливим тому, що в ті роки до університетів вступали молоді люди після успішного завершення навчання в класичних середніх учбових закладах; в Російській імперії це були класичні гімназії, що давали достатні знання для наступного оволодіння вищою спеціальністю в університеті.
Однак з перших років Радянської влади Уряд продекларував необхідність широкого залучення до вищих учбових закладів дітей робітників та селян і виділив медичні факультети університетів у самостійні медичні інститути. Гімназії, як відомо, з перших років Радянської влади перестали функціонувати, і основна маса вступників до вузів представляла собою соціально захищену молодь, яка одержала освіту в так званих ФЗУ (фабрично-заводських училищах) та на Робітфаках.
Після вступу до вузу на базі такої обмеженої середньої освіти значна кількість студентів не була здатна здобувати вищу освіту на старих засадах. Щоб виправити це становище, було проведено корінні зміни в методиці навчання. На викладацький склад вузів покладалося завдання не лише всіляко сприяти засвоєнню знань студентами, а й усіма можливими засобами навчати студентів своїй спеціальності. Викладач повинен був увесь час перебування студента на кафедрі показувати, роз'яснювати, навчати і ретельно слідкувати, щоб він засвоїв предмет у необхідному обсязі.
Ця методика студентам дуже подобалася, вона дозволяла їм легше здобувати знання, які навіть не передавалися в готовому вигляді, а майже нав'язувалися викладачем. Дану систему було запозичено зі шкільної практики навчання дітей, у вищих учбових закладах вона одержала популярне звання "школярськості". Багаторічний досвід застосування продемонстрував і позитивні її сторони, і хибні. Останнє полягає в тому, що набуті таким пасивним способом знання є недовговічними; їх вистачає лише на те, щоб студент зміг успішно скласти іспит. Довговічними є лише знання, здобуті активно і що надалі використовуватимуться в навчанні чи роботі. Ця система забезпечуєскладання іспитів на позитивні оцінки майже всім студентам. Водночас сказане певною мірою залежить і від принциповості у підході екзаменатора до виставлення екзаменаційної оцінки. Прикро зізнаватися, але навіть до останніх років немало керівників у вузах незадовільні оцінки відносять на рахунок кафедри, не звертаючи увагу на добру постановку там навчального процесу.
На жаль, консервативні погляди керівників вищої школи на основну форму і суть навчального процесу у вузах значною мірою залишилися до останніх років, незважаючи на те, що потреба в системі "школярськості" давно відпала. Нинішня 10-ти і навіть 12-річна середня школа в містах і селах надає молоді можливість одержати повноцінну середню освіту. Для тих, хто має відповідні здібності та виявляє бажання отримати вищу медичну освіту в наших вузах, зараз створено всі умови навчатися на принципах, характерних для європейської вищої школи.
В останні роки уже в незалежній Україні проведено певну роботу в цьому напрямі. Перш за все, відсіювання значної кількості студентів, особливо у перші два роки навчання (а це стосується тих, хто виявився нездібним опановувати нашу складну спеціальність, а також тих, хто в процесі навчання переконався, що помилково обрав спеціальність лікаря), вважається нормальним явищем і в цьому не повинні звинувачуватися викладачі, які сумлінно провадять
Loading...

 
 

Цікаве