WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМедицина → Шляхи інтеграції медичних університетів у систему медичної освіти країн заходу - Реферат

Шляхи інтеграції медичних університетів у систему медичної освіти країн заходу - Реферат


Реферат на тему:
Шляхи інтеграції медичних університетів у систему медичної освіти країн заходу
Міністерство освіти і науки України працює над програмою реформування системи вищої освіти в Україні з метою її інтеграції в найближчі роки в систему вищої освіти країн Західної Європи. Безсумнівно, це твердження стосується й системи підготовки лікарів у наших медичних Університетах.
З метою розробки конкретних заходів для досягнення цієї мети нам видається за необхідне перш за все схематично проаналізувати двохсотрічну діяльність медичних Університетів в Україні, підкреслити позитивні й негативні сторони їх діяльності в умовах різних соціальних устроїв, і на цій основі розробити пропозиції щодо принципових змін у сьогоднішній системі підготовки лікаря, що необхідні для того, щоб стати на шлях інтеграції в систему Європейських медичних факультетів.
Виходячи з цього завдання, насамперед слід зазначити, що в перші 60-80 років існування медичних факультетів в системі вищої освіти на Україні, тобто в дорадянські часи, підготовка лікарів на медичних факультетах університетів переважно відповідала головним напрямам системи навчання в Європейських медичних факультетах. Це стосується не лише терміну навчання, структури кафедр, але і головного принципу формування фахівців вищої кваліфікації в Університетах. Насамперед, вважаємо за доцільне охарактеризувати принципи педагогічної діяльності клінічних, точніше - хірургічних кафедр, починаючи з перших років існування Університетів в Україні. Згадаймо, що у 1864 р. в Російській імперії була остаточно впорядкована структура кафедр хірургічного профілю. З того часу протягом багатьох років цей розподіл вважався найбільш раціональним та доцільним. Так воно і було, бо три роки вивчення хірургії і три кафедри даного профілю (при п'ятирічному терміні навчання, до перших років після закінчення Вітчизняної війни) давали можливість вивчати загальну хірургію на ІІІ курсі, факультетську - на ІV і шпитальну - на V. До речі, це стосувалося також і вивчення внутрішніх хвороб, а на педіатричному факультеті - вивчення дитячих хвороб. Однак ми вважаємо для себе можливим аналізувати діяльність лише кафедр хірургічного профілю. Більшість професорів-клініцистів Європейських Університетів вважали цей принцип найраціональнішим. Чим це мотивувалося? Досить обмежена, порівняно з теперішнім часом, кількість нозологічних форм хірургічного профілю давала можливість одні й ті самі хірургічні захворювання вивчати на різних кафедрах з дещо відмінних позицій.На кафедрі загальної хірургії на третьому курсі у навчальному процесі використовувалися щойно набуті студентами знання з мікробіології, патологічної фізіології, патологічної анатомії, біохімії з метою кращого розуміння загальних розділів, на яких базується вчення про хірургічну інфекцію, про природу місцевого і загального запалення, роль імунних змін в організмі в боротьбі з запальними процесами, про антисептику, особливості регенерації тканин, інтенсивну терапію, про вплив і значимість переливання фракцій крові, білкових і небілкових кровозамінників, знеболювання операцій, пересадки тканин та органів і багато інших розділів.
За останнє півсторіччя на кафедрах загальної хірургії незрівнянно розширилося коло педагогічних обов'язків, але на сьогодні, як і раніше, вони виконують функції пропедевтичної хірургічної кафедри; їх існування як самостійної кафедри максимальною мірою забезпечує підготовку майбутнього лікаря до клінічної діяльності, до ясного розуміння суті захворювань, їх клінічного перебігу і найбільш раціональних можливостей лікування.На четвертому курсі, на кафедрі факультетської хірургії студентам пропонувалися класичні форми хірургічних захворювань із вивченням діагностики і лікування їх типового перебігу. Ця кафедра майже в усіх українських Університетах була найавторитетнішою, академічною. Розташовувалася вона з перших років заснування разом з відповідною клінікою, як правило, в приміщенні факультету, тому і мала відповідну назву. На кафедрі шпитальної хірургії, яка частіше, особливо в перші роки існування Університетів розміщувалася на базі хірургічного відділення військового шпиталю, ті самі нозологічні форми вивчалися вже більш клінічно підготованими студентами. Тому хірургічні захворювання вивчалися на цій кафедрі з урахуванням варіантів їх клінічного перебігу та на фоні різноманітних супутніх патологій.
Вітчизняна вища школа пишалася такою чіткою, методично обґрунтованою структурою кафедр, і багато хто з відомих вчених за кордоном також визнавав її оригінальною, гідною запозичення. Проте консерватизм керівників західних вузів не дозволив свого часу поширити нашу систему в іноземних вузах. Там засновувалася одна кафедра хірургії, де студенти вчилися послідовно в різних хірургічних клініках на третьому, четвертому і п'ятому курсах.
Проте медична наука і практика не стоять на місці. З роками виявлялися все нові й нові захворювання, що з успіхом піддавалися хірургічним методам лікування. Конструювалася все нова й нова апаратура, яка дозволяла втручання на таких глибоко розміщених тканинах і органах, куди раніше не діставав ніж хірурга. Новітнє технічне оснащення породило пізніше і малоінвазивну хірургію. На цьому ґрунті поступово відокремилися від загальної хірургії такі нові її розділи, як нейрохірургія, урологія, травматологія, кардіохірургія, ендокринна хірургія, ендоскопічна хірургія, комбустіологія та інші.
Необхідність цього поділу спричинювалася ще й тими міркуваннями, що одна особа хірурга, навіть якщо він дуже талановитий, не може бути достатньо обізнаною повністю і практично підготованою з усіх розділів сучасної хірургії, і що навіть на двох хірургічних кафедрах з клініками звичайної структури забезпечити достатню клінічну діагностику і лікування хворих з усіх розділів сучасної хірургії, які повинен засвоїти студент, абсолютно неможливо. В цій ситуації стало очевидним, що існування факультетських і шпитальних кафедр у наші часи є анахронізмом.В Європейських Університетах дотепер діє одна кафедра хірургії, або дві чи три, якщо студентів багато, і тоді вони поділяють їх по вертикалі. При цьому кожна кафедра складається також, крім загальнохірургічної клініки, зі значної кількості вузькопрофільних хірургічних клінік, на чолі кожної з яких стоїть професор. У навчально-методичній роботі він підпорядкований завідуючому кафедрою хірургії. Останній також є керівником однієї чи кількох клінік.
Проте у нас традиційно залишилися кафедри факультетської і шпитальної хірургії (навіть по дві кафедри, оскільки багато студентів), але всі вони діляться по горизонталі.
Як вихід із ситуації, що склалася, в останні роки у нас проведено ряд удосконалень структури клінік при кафедрах хірургії, внаслідок чого назви кафедр збережено лише формально. Нічого від колишнього змісту факультетських чи шпитальних у них не залишилося. Поряд з тим, обмежено кількість академічних годин для вивчення хірургії студентами, що стає особливо відчутним в умовах постійногорозширення можливостей хірургічних втручань при багатьох раніше недоступних для хірургічних методів лікування захворюваннях, не дозволяють такої "розкоші", як повторне вивчення однієї й тієї самої нозологічної форми на різних курсах і кафедрах. Вихід з цього скрутного становища знаходимо в тому, що, наприклад, за останні 15-20 років у Національному медичному університеті, і як нам відомо, в інших медичних вузах України практично кожна хірургічна кафедра, шляхом офіційного створення центрів чи без відповідного оформлення їх, але поряд з так званими загальнохірургічними, мають ще й певні вузькоспеціалізовані відділення чи центри. Ці центри виконують важливі функції діагностики
Loading...

 
 

Цікаве