WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМедицина → Тенденції і перспективи розвитку хірургічних втручань у колопроктології - Реферат

Тенденції і перспективи розвитку хірургічних втручань у колопроктології - Реферат


Реферат на тему:
Тенденції і перспективи розвитку хірургічних втручань у колопроктології
Cучасна колопроктологія є одним із найважчих і найcкладніших розділів абдомінальної хірургії. Технічна складність виконання оперативних втручань, особливо на прямій кишці, високі показники післяопераційних ускладнень (15-68,7 %, із яких 25-30 % зумовлено формуванням анастомозів) і летальності (24,5-45 %), необхідність не лише медичної, а і соціально-трудової реабілітації переважної більшості прооперованих хворих, далеко не завжди прийнятні функціональні результати операцій зумовлюють медичну і соціальну значимість проблеми.
Останні десятиріччя відзначаються значним прогресом у розвитку абдомінальної хірургії, в т. ч. проктології. Розроблені та запроваджені в широку клінічну практику лапароскопічні технології, створені нові сучасні зшиваючі апарати - циркулярні та лінійні ендостеплери, апарати для формування компресійних анастомозів, пристрої з формою пам'яті. Запроваджено виконання операцій з використанням лазерного скальпеля, формування конструкцій анастомозів з одночасним відтворенням анатомічних, вкрай важливих для забезпечення функцій товстої кишки фізіологічних утворів (ілеоцекальний кут, фізіологічні сфінктерні вигини і звуження). Синтезовані розсмоктуючі шовні матеріали з антибактеріальною, антиалергенною і біостимулюючою дією, ширше застосовується прецензійний однорядний кишечний шов тощо.
Використання зазначених хірургічних технологій і методик, значний прогрес у діагностиці захворювань ободової і прямої кишок визначають сучасні тенденції до покращення як безпосередніх, так і віддалених, у т. ч. функціональних результатів оперативних втручань, зниження кількості післяопераційних ускладнень, перш за все анастомозів, неспроможності швів анастомозів, її стріктур тощо.
Провідним етіопатогенетичним фактором незадовільних результатів колопроктологічних оперативних втручань є втрата важливих морфофункціональних структур видаленої ділянки кишки, особливо "замикаючого" апарату прямої кишки після її екстирпації.
Одним із найбільш складних анатомо-фізіологічних утворів товстої кишки є ілеоцекальний кут. Переважна більшість колопроктологів і хірургів надає перевагу формуванню термінолатеральних анастомозів при виконанні правосторонньої геміколектомії. Найбільш прийнятні результати оперативних втручань отримані при використанні способів, які передбачають відновлення гістотопографічних взаємовідношень тонкої і товстої кишок, створення конструкції, анатомічно і фізіологічно близької до термінального відділу клубної кишки, ілеоцекальної заслінки. В Українському проктологічному центрі розроблено і успішно використовується два види принципово нових ілеотрансверзоанастомозів з використанням компресійного апарату АКА-2, відтворюючого анастомо-функціональний аналог ілеоцекальної заслонки, на що отримано патент України.
Технічна складність виконання таких операцій оправдана їх фізіологічністю, надійністю, кращими функціональними результатами, відсутністю патологічних післяопераційних синдромів, зумовлених видаленням ілеоцекального відділу кишечника.
Найбільш складними за технікою виконання, безумовно, є оперативні втручання на прямій кишці, особливо на дистальних її відділах. Колоректальні, колоанальні анастомози після передньої резекції прямої кишки по типу "кінець в кінець", "бік в бік" через складність їх формування і високу частоту ускладнень поступилися перед так званими вставними ендоректальними, ендоанальними анастомозами шляхом "зведення донизу" проксимального відділу ободової кишки і екстраперитонізації колоректального співустя, що дозволило до мінімуму звести частоту неспроможності швів і післяопераційного перитоніту. Однак загроза некрозу виведеної назовні через анальний отвір кишки внаслідок її ішемії, пов'язана з допущеними помилками при оцінці стану кровопостачання ободової кишки, загроза розвитку гнійно-септичних ускладнень у порожнині тазу, стенозів анастомозів, тривалі терміни трудової реабілітації, не завжди прийнятні віддалені функціональні результати, аж до анального нетримання, дають підстави вважати ці оперативні втручання не операціями вибору, а операціями виходу із ситуації.
Сьогодні розробляються удосконалені способи виконання низької передньої резекції прямої кишки і "низведення" в анальний канал ділянки сигмовидної кишки, позбавленої її брижі. Проводяться роботи над виконанням сфінктерозберігаючих операцій, які передбачають демукозацію анального каналу з наступною його ремукозацією в дистальному відділі за рахунок термінального відділу низведеної кишки, позбавленої середньої м'язової оболонки, що сприяє збереженню функції сфінктерів прямої кишки.
Більш прийнятними і надійними для виконання і за функціональними результатами в таких випадках є ендостеплерні і компресійні анастомози. Широкому запровадженню їх у клінічну практику перешкоджає дороговизна зшиваючих апаратів. При пухлинах нижньоампулярного відділу одержані значні результати при виконанні інтрасфінктерної резекції прямої кишки, що передбачає перетин леваторів прямої кишки, часткову резекцію сфінктера і формування колоанального анастомозу "кінець в кінець".Для попередження тяжких проявів синдрому "низької передньої резекції" прямої кишки при враженні середньоампулярного її відділу в останні роки успішно виконуються сфінктерозберігаючі операції з формуванням товстокишечного резервуару і резервуарно-анального анастомозу, що дозволяє відновити континенцію майже у 90 % хворих. За даними більшості авторів, зазначені сфінктерозберігаючі операції не поступаються за радикальністю екстирпації прямої кишки і мають високий реабілітаційний ефект у порівнянні з операціями "низведення", забезпечуючи збереження континентної функції. Однак складність виконання таких операцій на даний час є причиною недостатньо широкого їх використання в клінічній практиці.
При локалізації пухлин у нижньоампулярному відділі і в ділянці анального каналу частіше виконується черевно-промежинна екстирпація прямої кишки з формуванням пожиттєвої колостоми. Запропоновані способи промежинної колопластики не вирішують проблеми хірургічної реабілітації хворих у зв'язку з відсутністю континентної функції низведеної товстої кишки і складностями догляду за промежинною колостомою. А способи відновлення сфінктера прямої кишки і тазового дна скелетними м'язами стегна і сідничної ділянки мають обмежене застосування через велику їх травматичність, значні технічні складності їх виконання і низьку ефективність функціонування відновленого сфінктера. Альтернативною є пропозиція по створенню штучного "жому" із гладеньких м'язів дистального відділу низведеної кишки за рахунок "викроювання" спіралевидного серозно-м'язового лоскута, яким "обгортається" термінальний відрізок низведеної кишки, або інвагінації його у вигляді манжетки. Дана конструкція може бути доповнена формуванням товстокишечного резервуара. Резервна функція товстої кишки і виникнення позивів на дефекацію відновлюються в віддаленомупісляопераційному періоді у більшості прооперованих хворих.
У зв'язку з високою травматичністю і частими ускладненнями оперативних втручань по відновленню анального каналу, в останні роки з'явилися повідомлення про принципово нові підходи до відновлення континентної функції у хворих, які втратили "запираючий апарат" прямої кишки. Було запропоновано метод створення циклорезервуара з товстої кишки. Суть методу зводиться до того, що після черевно-промежинної екстирпації прямої кишки формується термінально-латеральний анастомоз між відрізками сигмовидної і висхідної ободової кишки. Потім перетинається клубна кишка на відстані 8 см від ілеоцекального кута і створюється термінально-латеральний анастомоз між проксимальним відділом клубної і поперечно-ободовою кишками, а дистальний відділ клубної кишки виводиться на промежину. Функцію "тримання" в
Loading...

 
 

Цікаве