WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМедицина → Захворювання нирок і сечовивідних шляхів - Реферат

Захворювання нирок і сечовивідних шляхів - Реферат

синдроми: сечовий, гіпертензивний, набряковий.
Сечовий синдром - поява у сечі білка (протеїнурія), формених елементів крові (еритроцити, лейкоцити), циліндрів (циліндрурія).
Гіпертензивний синдром виникає внаслідок активізації рснін-ангіотснзин-альдостсронової, симпатико-адрсналової систем, затримки солей натрію і води, зниження активності депресорної системи.
Набряковий синдром пов'язують із порушенням клубочкової фільтрації, затримкою в організмі натрію і води,надлишком альдостерону і антидіуретичного гормона, зниженням онкокотичного тиску, підвищеною проникністю капілярів.
Розрізняють такі клінічні форми гострого гломерулонефриту:
1) моносимптомний - виявляється лише сечовим синдромом;
2) нефротичний - набряки, виражена протеїнурія, гіпопротеїнемія, гіперліпідсмія;
3) розгорнутий - артеріальна гіпертензія, помірні набряки, симптоми недостатності кровообігу.
Діагностика базується на таких проявах захворювання, як гострий початок в поєднанні зі сечовим синдромом, набряки, підвищення артеріального тиску, а також на даних анамнезу хвороби.
Лікування гострого гломерулонефриту обов'язково стаціонарнене, зі строгим ліжковим режимом 1-1,5 місяця (до нормалізації артеріального тиску, ліквідації набряків). Дієта - стіл № 7. При цьому необхідно обмежити вживання рідини і кухонної солі. При високому ступені активності процесу призначають безсольовий стіл і обмежують вживання тваринних білків.
Діуретичні препарати призначають при набряках, артеріальній гіпертензії, серцевій недостатності. Добре виводять натрій з організму гіпотіазид, фуросемід, урегіт, бринальдикс. Найбільш ефективний із них фуросемід, який, крім цього, має найменшу калій-уретйчну дію.
Прогноз захворювання здебільшого сприятливий. Після виписки із стаціонару хворому слід уникати фізичних перевантажень, переохолодження, вологих приміщень. Протягом трьох років після перенесеного гострого гломерулонефриту жінкам не рекомендується вагітніти. За несприятливих умов процес може перейти у хронічну форму.
Профілактика гострого гломерулонефриту полягає у своєчасному лікуванні вогнищ хронічної інфекціїї.
3. Хронічний гломерулонефрит - хронічне дифузне захворювання нирок, для якого характерна наявність імунологічних і клініко-морфологічних змін, передусім у клубочках. Морфологічні особливості впливають на перебіг захворювання.
Хронічний гломерулонефрит може бути наслідком невилікованого гострого гломерулонефриту. Наприклад, якщо протягом року при гострому гломерулонефриті зберігається сечовий синдром або набряки, артеріальна гіпертензія, то можна припустити перехід захворювання у хронічну форму. Хронічний гломерулонефрит виникає як ускладнення при системних васкулітах, колагенозах, при деяких інфекційних захворюваннях. Відомий також первинний хронічний гломерулонефрит без початкового гострого періоду.
Патогенез хронічного гломерулонефриту виявляється імунологічними розладами, характерними для гострого гломерулонефриту
Розрізняють такі клінічні форми хронічного гломерулонефриту:
1) латентний - виявляється ізольованим сечовим синдромом, іноді з помірною артеріальною гіпертензією;
2) гематуричний - постійна гематурія;
3) гіпертонічний - артеріальна гіпертонія з незначними змінами в сечі (незначна протеїнурія, гематурія);
4) нефротичний - набряки, виражена протеїнурія (більше
3,5 г білка за добу), гіпопротеїнемія, гіперхолестеринсмія, гіпер-тригліцеридемія;
5) змішаний - поєднання нефротичного синдрому й артеріальної гіпертензії;
6) підгострий - швидкопрогресуючий гломерулонефрит, який характеризується нефротичним синдромом, артеріальною гіпертонією і швидко виникаючою нирковою недостатністю. При цьому варіанті захворювання розпочинається гострий гломерулонефрит, однак симптоми не мають зворотного розвитку, стабілізуються, розвивається ниркова недостатність.
У сечі виявляється протеїнурія, гематурія, циліндрурія, іноді помірна лейкоцитурія. У крові в період загострення може відзначатися помірний лейкоцитоз, прискорення ШОЕ, гіпср-?2-глобулінемія.
Рівень креатинину, сечовини, а також величина клубочкової фільтрації залежать від функціонального стану нирок.
Хворі хронічним гломерулонефритом повинні перебувати на диспансерному обліку і один раз на місяць здавати на дослідження сечу. Таким хворим рекомендоване санаторно-курортне лікування в зоні сухого та жаркого клімату (Середня Азія, Південний берег Криму). Оскільки в цих умовах виникає розширення периферичних судин, поліпшується ниркова гемдодинаміка.
Тривалість життя хворого хронічним гломерулонефритом залежить від клінічної форми хвороби і функціонального стану нирок. Більш сприятливий прогноз при латентній формі, менш сприятливий - при гіпертонічній і гематуричній формах і несприятливий - при нефротичній і, особливо, змішаній формах.
Профілактика хронічного гломерулонефриту - загартування, здоровий спосіб життя, боротьба зі шкідливими звичками, своєчасне лікування вогнищ хронічної інфекції.
3. Гострий пієлонефрит - гостре бактеріальне захворювання ниркових мисок, чашечок і канальців.
Етіологія і патогенез. Гострий пієлонефрит може виникати при наявності в організмі будь-якого хронічного, запального процесу. Мікроорганізми потрапляють у нирки з кров'ю, лімфою або висхідним урогенним шляхом. Виникненню захворювання сприяють перевтома, гіповітаміноз, переохолодження, розлади сечовиділення, застій сечі в мисці, цукровий діабет, вагітність. Необхідно пам'ятати, що проникнення інфекції в сечовивідні шляхи можливе внаслідок цистоскопії, катетеризації мисок.
Розрізняють гострий серозний і гострий гнійний пієлонефрити (апостоматозний нефрит, абсцес і карбункул нирки).
Клінічна картина. Гострий пієлонефрит починається ознобом, підвищенням температури тіла до 38-40°С. Хворі відчувають тупий біль у попереку і в підреберї, який посилюється при зміні положення тіла, їх турбує загальна слабість, головний біль, біль у суглобах і м'язах. При об'єктивному обстеженні вдається визначити напруження м'язів у ділянці нирок і позитивний симптом Пастсрнацького. Сечовипускання прискорене і болісне; спостеріга-ються_рефлекторні метеоризм, нудота, блювання.
Сеча виділяєтья мутна, іноді з осадом солей і гнійними пластівцями, нерідко має лужну реакцію, поганий запах. У сечі з'являється в невеликих кількостях білок (0,33-0,99 г/л). Під мікроскопом виявляють в усьому полі зору лейкоцити, зернисті циліндри, а також еритроцити. Посів сечі дає змогу визначити ріст
Loading...

 
 

Цікаве