WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМедицина → Сучасні принципи реанімації новонароджених - Реферат

Сучасні принципи реанімації новонароджених - Реферат

обсушити шкіру і волосся на голові дитини. Забрати вологу пелюшку і знову забезпечити правильне положення немовляти.5. Якщо ефективне самостійне дихання все ще не з'явилося, провести додаткову короткочасну тактильну стимуляцію. Виконують один із трьох прийомів тактильної стимуляції, який повторюють не більше двох разів: поплескування по підошвах, легкі удари по п'ятках, розтирання шкіри вздовж хребта. Зміна прийомів та багаторазове їх повторення недоцільні, оскільки результату це не дає, а призводить до втрати дорогоцінного часу [1]. Важливо уникати енергійної тактильної стимуляції передчасно народжених дітей [14].6. Якщо шкіра тулуба і слизові оболонки новонародженого залишаються ціанотичними за наявності самостійного дихання, забезпечити вільний потік кисню.
Більшість немовлят починають регулярно дихати після звільнення дихальних шляхів, обсушування і тактильної стимуляції. Водночас у всіх новонароджених, які потребують реанімації, майже завжди розвивається гіпоксія. Тому, якщо у дитини з самостійним диханням під час стабілізації стану виявляються ціаноз, брадикардія або інші клінічні ознаки дистресу, потрібно відразу призначити вільний потік 100 % кисню до моменту визначення потреби додаткових втручань [9]. Подають вільний потік кисню, спрямовуючи його до носа дитини, що забезпечує їй можливість дихати повітрям, збагаченим киснем. На короткий час цього можна досягти, використовуючи: 1) мішок, що наповнюється потоком кисню, і маску; 2) кисневу трубку; 3) кисневу маску. Вільний потік кисню не можна надійно подавати маскою, приєднаною до мішка, що самостійно наповнюється [14]. Під час реанімації важливо використовувати концентрацію кисню, максимально наближену до 100 %, не допускаючи його змішування з кімнатним повітрям. Як тільки немовля порожевіє, кисневу підтримку слід поступово припиняти так, щоб дитина залишалася рожевою, дихаючи кімнатним повітрям. Метою додаткової кисневої підтримки має бути контрольована нормоксемія новонародженого [9]. Під час реанімації, щоб стабілізувати стан новонародженого, протягом декількох хвилин можна подавати сухий і непідігрітий кисень [14].
У випадку будь-якого забруднення навколоплідних вод меконієм медичний працівник, який приймає пологи, повинен до народження плечей дитини ретельно відсмоктати вміст ротоглотки і носа катетером 12-14F або ґумовою грушею, що є однаково ефективним. Допомога, необхідна дитині після народження, залежить від її стану (рис. 1). Якщо у новонародженого виявляють пригнічення дихання, знижений м'язовий тонус і/або ЧСС менше 100 уд./хв., під джерелом променевого тепла забезпечують правильне положення і до встановлення самостійного дихання немовляти під контролем прямої ларингоскопії відсмоктують вміст нижньої глотки, після чого негайно інтубують трахею і відсмоктують з неї через ендотрахеальну трубку. Незалежно від особливостей меконіального забруднення навколоплідних вод, відсмоктування із трахеї активного новонародженого без ознак порушення стану не поліпшує клінічних результатів лікування і може супроводжуватися розвитком ускладнень [11, 15]. Водночас дитині, у якої на фоні загрози аспірації меконію виникає апное або значний дихальний дистрес, треба відсмоктати із трахеї до початку вентиляції легень під позитивним тиском, навіть якщо така дитина була активною відразу після народження [9].
Тепловий захист новонародженого із загрозою аспірації меконію слід проводити, використовуючи променевий обігрівач і уникаючи витирання шкіри і стимуляції до моменту звільнення дихальних шляхів від меконію. Відсмоктувати із трахеї треба, поволі витягуючи ендотрахеальну трубку. Повторні інтубацію і санацію трахеї слід проводити до майже повного припинення відсмоктування меконію або моменту, коли ЧСС дитини вкаже на необхідність негайно продовжити реанімацію (< 60 уд./хв.) [9, 14]. Початкове відсмоктування меконію із трахеї слід проводити безпосередньо через ендотрахеальну трубку (за допомогою спеціального перехідника), але для повторних санацій можна використати катетер, уведений через неї [9]. Відсмоктування шлункового вмісту треба відкласти до моменту закінчення початкових реанімаційних заходів [14].Усі зазначені вище заходи (визначення потреби реанімації і початкові кроки) треба виконати приблизно за 30 с. Після цього слід знову оцінити стан дитини, щоб визначити, чи показана подальша реанімація. Це рішення ґрунтується на практично одночасній оцінці трьох життєво важливих ознак - дихання, ЧСС і кольору шкіри [9, 14].Оцінку за шкалою Апгар не застосовують для визначення потреби в реанімації, її обсягу або моменту проведення реанімаційних заходів. Ця оцінка характеризує загальний стан новонародженого й ефективність реанімаційних заходів. Її слід проводити на 1-й і 5-й хвилинах після народження дитини. Якщо результат оцінки на 5-й хв. становить менше 7 балів, додаткові оцінювання треба робити кожні 5 хв. до 20-ї хвилини життя немовляти [14].
Оцінка дихання, ЧСС і кольору шкіри У нормі повинні виявлятися задовільні екскурсії грудної клітки, а частота і глибина дихальних рухів - зростати через декілька секунд після тактильної стимуляції. Судорожні дихальні рухи (дихання типу ґаспінґ) є неефективними і їх наявність у новонародженого вимагає такого самого втручання, як і повна відсутність дихання [14].
Нормальна ЧСС має перевищувати 100 уд./хв. Найлегший, найшвидший і рекомендований метод визначення ЧСС - це пальпація пульсу на основі пуповини, безпосередньо у ділянці її приєднання до передньої черевної стінки. Якщо пульс на пуповині не визначається, потрібно вислухати стетоскопом серцебиття над лівим боком грудної клітки. Підрахунок ЧСС проводиться протягом 6 секунд і результат множиться на 10.Губи і тулуб дитини мають бути рожевими. Після встановлення адекватних ЧСС і вентиляції у новонародженого, не повинен спостерігатися центральний ціаноз, який свідчить про наявність гіпоксемії. Акроціаноз без центрального ціанозу, як правило, не вказує на низький рівень кисню у крові дитини. Тільки центральний ціаноз вимагає втручання [14].Незалежно від того, яка з життєвих ознак є ненормальною, майже всі новонароджені, стан яких порушений, реагуватимуть на встановлення або поліпшення вентиляції. Отже, після зведення до мінімуму втрат тепла, забезпечення прохідності дихальних шляхів і стимуляції самостійного дихання, наступним необхідним кроком буде підтримка вентиляції. Забезпечення адекватної вентиляції легень є запорукою успішноїреанімації новонародженої дитини [9, 14].
Штучна вентиляція легень (ШВЛ) мішком і маскою. У разі потреби більшість новонароджених можна ефективно вентилювати мішком і маскою. Відсутність дихання або його неефективність (дихання типу ґаспінґ) є показаннями для негайного початку ШВЛ під позитивним тиском 90-100 % киснем за допомогою реанімаційного мішка і маски. Іншими показаннями до цього втручання є: брадикардія (ЧСС 100 уд./хв [9, 14].
Розмір маски вибирають залежно від того, народження якої, доношеної чи недоношеної, дитини очікується. Перевагу надають маскам з м'якими краями. Маска круглої форми герметичніше прилягає до обличчя екстремально недоношеної дитини, а для новонародженого більших розмірів доцільніше використати маску анатомічної форми [9].Реанімаційні мішки, які використовують для реанімації новонароджених, можуть наповнюватися потоком або самостійно. Їх об'єм не повинен перевищувати 750 мл. Щоб забезпечити вентиляцію 90-100 % киснем, до мішка, що наповнюється самостійно, приєднують кисневий резервуар. Швидкість потоку кисню у мішок має бути не менша 5 л/хв. Безпеку вентиляції легень новонародженого забезпечують:
Loading...

 
 

Цікаве