WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМедицина → Сучасні принципи діагностики та лікування вроджених вад нирок і сечових шляхів у дітей - Реферат

Сучасні принципи діагностики та лікування вроджених вад нирок і сечових шляхів у дітей - Реферат

сечоміхурово-сечовідного сегмента проводили за допомогою видільної урографії при спорожненому сечовому міхурі (уродинамічний тест) та при стимуляції лазиксом (фармакологічний тест), порівнюючи дані з результатами первісної видільної урографії, під час якої було діагностовано наявність "обструкції" сечовода. Функціональні тести вважали позитивними. Вони свідчили про функціональну обструкцію при звільненні сечовода від контрастної речовини через 30 хв. після катетеризації сечового міхура і через 15 хв. - після стимуляції лазиксом. Якщо евакуація контрастної речовини з сечовода не відбулася протягом 30-45 хв. іспостерігалося накопичення контрастної речовини в сечоводі, тест з лазиксом вважали негативним, що свідчило про наявність органічної обструкції сечовода.
Лікування
Гідронефроз - вроджена вада, що поєднує в собі три складові: органічну обструкцію мисково-сечовідного сегмента, різний ступінь дисплазії паренхіми нирки, зниження функції останньої.
В пренатальному періоді основою розвитку гідронефротичної трасформації у плода є два патологічні процеси, що протікають паралельно: підвищення внутрішньомискового тиску за рахунок дисплазії примискового відділу сечовода та неправильне формування структурно-клітинних елементів нефрона. Після народження дитини патологічні зміни анатомо-функціонального стану нирки погіршуються також через порушення внутрішньониркової гемодинаміки, відставання органа в рості, прогресування атрофії нейром'язових елементів стінки сечовода в зоні мисково-сечовідного сегмента (МСС), а в ряді випадків - приєднання пієлонефриту та його наслідків.
З огляду на наведені особливості патогенезу вродженого гідронефрозу та морфогенезу змін паренхіми нирки і МСС, єдиним патогенетично обррунтованим методом лікування цієї вади у дітей є радикальне видалення дисплазованих тканин ділянки обструкції, а оцінка результатів операції має здійснюватися з урахуванням особливостей незворотних патологічних змін паренхіми нирки: нирка в переважній більшості випадків не набуває після операції нормального анатомо-функціонального стану. Основним завданням операції є попередження подальшого руйнування паренхіми нирки, певне покращення її функції за рахунок росту в умовах нормалізації внутрішньомискового тиску, а також зменшення вірогідності ускладнень (пієлонефрит, гіпертонія та ін.).
Мегауретер - термін, що узагальнює різні за походженням варіанти вродженого розширення сечовода по всій довжині або в його дистальному відділі. Формування мегауретера можуть зумовлювати вроджений стеноз сечоміхурово-сечовідного сегмента, міхурово-сечовідний рефлюкс, ідіопатичне розширення сечовода. Морфологічною основою всіх варіантів вродженого мегауретера у дітей є зменшення кількості гладком'язових елементів і водночас збільшення кількості сполучнотканинних структур сечовода.
При виборі тактики лікування порушень уродинаміки сечовідно-міхурового сегмента треба враховувати існування різних за походженням клінічних варіантів обструктивного мегауретера у дітей:
n I тип мегауретера є наслідком органічного стенозу дистального відділу сечовода, і в патогенезі обструкції функціональний стан сечового міхура може мати другорядне значення.
n II тип мегауретера - функціонально-обструктивний, є наслідком неповної адаптації сечовода до об'єму сечі, що проходить через сечоміхурово-сечовідний сегмент за умови відсутності його органічного стенозу. Останнє підтверджено за допомогою стимуляційного тесту з лазиксом.
Наявність I типу мегауретера вимагає хірургічної корекції - резекції дистального відділу сечовода з антирефлюксною уретероцистонеостомією. Діагностика II типу свідчить про відсутність органічної обструкції і вимагає відновлення функціонального стану сечового міхура шляхом консервативного лікування (холінолітики, інтермітуюча катетеризація тощо). При II типі показанням до хірургічної корекції є неефективність консервативного лікування пієлонефриту. В цих випадках виконують резекцію дистального відділу сечовода з антирефлюксною уретероцистонеостомією.
Міхурово-сечовідний рефлюкс (МСР) - патологічний стан міхурово-сечовідного сегмента, зумовлений порушенням замикального механізму цього відділу сечових шляхів, внаслідок чого певна кількість сечі, що транспортується по сечоводу в сечовий міхур, під впливом внутрішньоміхурового тиску постійно або періодично повертається у верхні сечові шляхи в напрямку нирки. При тривалому існуванні міхурово-сечовідного рефлюксу, коли настає функціональна декомпенсація сечовода, останній не в змозі повністю випорожнитися від сечі. Явища уростазу поступово поширюються на чашково-мискову систему, викликають підвищення внутрішньониркового тиску, призводять до розвитку гідронефротичної трансформації.
У дітей головною причиною виникнення МСР є різні ступені вродженої аномалії нижнього відділу сечовода, а саме - гіпоплазія м'язів і заміна їх колагеновими волокнами. Ступінь прояву вади може бути різним - від недорозвитку окремих шарів м'язів стінки сечовода до їх тотального заміщення сполучною тканиною.
Основним методом діагностики МСР залишається мікційна цистографія. Критеріями розподілу МСР за ступенями є висота заповнення рентгеноконтрастною речовиною сечовода і чашково-мискової системи нирки та їх дилатація. Найбільшого розповсюдження серед клініцистів набула класифікація P. Heikel, K. Parkkulainen (1959), згідно з якою МСР поділяють на 5 ступенів:
I - контрастування тазового відділу сечовода без його розширення;
II - сечовід контрастується по всій довжині, не розширений;
III - контрастування сечовода і чашково-мискової системи без їх розширення;
IV - розширення сечовода і чашково-мискової системи;
V - значне розширення з коліноподібним вигином сечовода і чашково-мискової системи.
Сучасний підхід до лікування дітей з МСР має базуватися на патогенетичній концепції послідовності виникнення недостатності міхурово-сечовідного сполучення: вади останнього => наявність чи відсутність дисфункції сечового міхура і її клінічна форма => цистит => порушення уродинаміки верхніх сечових шляхів => пошкодження нирок різного ступеня. Все це передбачає необхідність багатофакторного лікувального впливу на різні ланки патогенетичного ланцюга. Таким чином, можна виділити такі види лікування МСР: консервативне, інструментальне, хірургічне з післяопераційною патогенетичною терапією.
Екстрофія
Loading...

 
 

Цікаве