WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМедицина → Сучасні питання етіології, патогенезу та лікування синуїтів - Реферат

Сучасні питання етіології, патогенезу та лікування синуїтів - Реферат


Реферат на тему:
Сучасні питання етіології, патогенезу та лікування синуїтів
За останнє десятиріччя відмічено збільшення частки патологій носа та приносових пазух у структурі ЛОР-захворюваності, що певною мірою пов'язано з послабленням імунітету людини в зв'язку із погіршенням екологічної ситуації, розвитком антибіотикорезистентних штамів мікроорганізмів та збільшенням кількості алергічних реакцій на них [1].
За даними національного центру статистики хвороб США, синуїти в цій країні стали найрозповсюдженішим хронічним захворюванням, що за частотою випереджає артрити та артеріальну гіпертензію. У 1991 році в США було 32 167 000 хворих на хронічний синуїт, а це означає, що кожен восьмий житель Америки страждає на це захворювання [10].
Актуальність проблеми синуїтів обумовлена ще й тим, що вона виходить далеко за межі оториноларингології та тісно пов'язана з бронхолегеневою патологією, алергічними захворюваннями та змінами в місцевому і гуморальному імунітеті. Синуїти досить часто стають відправною точкою у розвитку хронічного бронхіту, пневмонії або бронхіальної астми [5].
Кількість риносинусогенних орбітальних та внутрішньочерепних ускладнень, що часто призводять до інвалідизації чи смерті хворого, в останній час не зменшується [7]. Таким чином, ринологія в цілому та ринохірургія як окрема її частина стали основними напрямками у роботі оториноларинголога.
Сучасна функціональна хірургія приносових пазух є продуктом паралельного розвитку двох напрямів: внутрішньоносової (класичної) хірургії, започаткованої ще в XIX ст., та еволюції відеоендоскопічного дослідження носа і приносових пазух.
Піонером ендоназальної хірургії верхньощелепної пазухи прийнято вважати J. Mikulicz, який першим описав методику розкриття верхньощелепної пазухи через середній носовий хід ще у 1887 р. Вже тоді автор довів, що накладене співвустя має тенденцію до облітерації і для забезпечення його прохідності та відтоку гнійного вмісту пазухи необхідними є допоміжні зусилля.
Оториноларингологи одними з перших застосували методики ендоскопії. Спроба застосування ендоскопа в ринології була здійснена в 1901 р., коли А. Hirschmann використав модифікований цистоскоп для огляду порожнини носа, а також верхньощелепної пазухи крізь штучний отвір у ділянці собачої ямки. W. Spielberg (1992) модифікував цю методику. Він запропонував вводити в пазуху ендоскоп крізь отвір у латеральній стінці нижнього носового ходу, що був зроблений за допомогою троакара. M. Maltz (1925) ввів термін "синусоскопія" і розробив ендоскопи з боковою оптикою, які стали прообразом жорстких ендоскопів Гопкінса.
Широке використання методів відеоендоскопічної діагностики і хірургії в ринології почалося в 60-70-ті роки ХХ ст., після проведення німецькими та шведськими вченими ряду досліджень з фізіології і патофізіології та розробки жорстких оптичних систем Гопкінса.
Рис. 2 Розподіл повітряних потоків у носовій порожнині:
А - під час вдиху, медіальний переріз (повітря з приносових пазух домішується до загального потоку);
В - під час видиху, медіальний переріз (наприкінці акту вдиху у приносових пазухах утворюється від'ємний тиск, тому на видосі завдяки градієнту тиску до них потрапляє зволожене, зігріте та очищене повітря)
Базуючись на нових технічних можливостях, W. Messrklinger розробив теоретичне обґрунтування та фізіологічні концепції даного методу. Саме його працям ми зобов'язані становленню техніки відеоендоскопічної хірургії у її сучасному вигляді. На теперешній час ендоскопічна і мікроскопічна ринохірургія є основними методами хірургічного лікування в ЛОР-клініках світу і набувають поширення у нашій країні.
За сучасною класифікацією синуїти бувають риногенного, одонтогенного, травматичного, алергічного та гематогенного характеру.
Збудниками даної патології виступають як різноманітні вірусні, так і бактеріальні агенти, зокрема, Str. pneumoniae, Streptococcus spp., H. influenzae, M. cataralis, S. Aureus тощо.Серед етіологічних чинників розвитку цієї групи захворювань переважають основні два - зниження місцевого та загального імунітету і патологія порожнини носа та приносових пазух [6].
Виходячи з концепції W. Messrklinger щодо риногенного характеру більшості синуїтів, можна виділити такі основні чинники, що визначають функціональний стан носової порожнини: носовий клапан, перетинка носа, остіомеатальний комплекс, середня носова раковина, решітчатий лабіринт, устя приносових пазух.
Остіомеатальний комплекс як єдину фукнціональну систему вперше описав H. Naumann у 1965 році. Цей комплекс розташований при вході у середній носовий хід і є ключовою зоною, що визначає стан передньої групи приносових пазух. Він складається з таких анатомічних структур: латеральна поверхня переднього кінця середньої носової раковини, гачкоподібний відросток, півмісяцева щілина та решітчастий пухир.
Іншим важливим елементом аеродинаміки носової порожнини є клапан носа (рис. 1).
Носовий клапан - це вузький простір у порожнині носа, що обмежений зверху і латерально каудальним краєм латерального хряща і його фіброзно-перетинчастим прикріпленням до краю грушоподібного отвору, медіально - перетинкою носа, знизу - нижнім краєм грушоподібного отвору. Тобто, аеродинаміка порожнини носа та приносових пазух розпочинається з самого вузького місця - клапана носа. Саме тут відбувається формування та перерозподіл повітряних потоків.
Подальше регулювання повітряних потоків проходить у носовій порожнині та приносових пазухах за рахунок градієнта повітряного тиску (рис. 2).Таким чином, регуляція повітряного потоку відбувається за рахунок: носового клапана, турбінального клапана (кавернозна тканина носових раковин), септального клапана (перетинка носа), синусового клапана (остіомеатальний комплекс).
Важливим елементом функціонального стану порожнини носа і приносових пазух є слизова оболонка. Це дуже міцний бар'єр захисту верхніх дихальних шляхів, що забезпечується мукоциліарною системою та місцевим імунітетом (рис. 3).
Це перша лінія захисту, яку зустрічають мікробні агенти на своєму шляху при "завоюванні" апарату дихальних шляхів. Наступним бар'єром для них стає "внутрішній гарнізон" - мукоциліарна траспортна система слизової оболонки приносових пазух [4, 7]. Слід зауважити, що ця система діє окремо у кожному синусі, але в цілому узгоджено, що продемонстровано на рисунку 4.
Враховуючи вищенаведену інформацію щодо етіопатогенезу розвитку синуїтів, її можна порівняти з облогою середньовічного замку. Роль "глибокого рову" та "стін" виконують анатомічні утворення носової порожнини, "брами" - носовий клапан, "зовнішньої охорони" - слизова оболонка власне носової порожнини, а найвідповідальніша роль у керуванні захистом відведена узгодженому механізму взаємодії мукоциліарного кліренсу та
Loading...

 
 

Цікаве