WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМедицина → Сучасні підходи до лікування легеневої артеріальної гіпертензії - Реферат

Сучасні підходи до лікування легеневої артеріальної гіпертензії - Реферат

збільшився на 9 % (P < 0,001). Вісім пацієнтів із групи звичайної терапії померли протягом дослідження, в той час як у групі епопростенолу не помер жоден пацієнт (P = 0,003). Як результат - з середини 1990-х років епопростенол був прийнятий для лікування ЛАГ в Північній Америці та у ряді європейських країн.
З вивчення довготривалого впливу епопростенолу на пацієнтів з ЛАГ не проводилося жодних рандомізованих досліджень. Тим не менше, когортний аналіз пацієнтів з ЛАГ, які отримували внутрішньовенний епопростенол протягом тривалого періоду, чітко продемонстрував сприятливий клінічний вплив у пацієнтів з функціональним класом III або IV за NYHA у порівнянні з контрольними групами. Внутрішньовенний епопростенол покращив толерантність до фізичного навантаження, гемодинаміку та рівень довготривалого виживання у групі 178 пацієнтів з первинною ЛГ у порівнянні з контрольними групами. У групі, яка отримувала епопростенол, рівень виживання становив 85 % в однорічний термін, 63 % - в 3-річний термін, 55 % - в 5-річний термін; у контрольній групі рівень виживання становиввідповідно 58 %, 43 % та 33 % (P < 0,001). Рівень виживання був переважно пов'язаний з наявністю в анамнезі правошлуночкової недостатності: чим тяжчим було ураження правого шлуночка, тим гіршими були наслідки хвороби. До того ж, на прогноз впливала клінічна та гемодинамічна відповідь на довготривалу терапію епопростенолом. Пацієнти, у яких симптоми хвороби значно покращились і вимагали рекласифікації на функціональний клас I або ІІ за NYHA після 3 місяців терапії епопростенолом, мали виражені переваги щодо рівня виживання. Крім того, значним прогностичним фактором була абсолютна величина пройденого шляху у 6-хвилинному тесті з ходьбою.
Інше дослідження, в якому була досліджена група зі 162 пацієнтів, після одного року терапії епопростенолом підтвердила значне клінічне покращення функціонального стану пацієнтів навіть при незначних покращеннях гемодинамічних показників. Ці дані підтверджують той факт, що незважаючи на знання гемодинамічних та біологічних ефектів епопростенолу, механізм, шляхом якого він покращує прогноз при ЛГ та її перебіг, залишається не до кінця з'ясованим.
Внутрішньовенне призначення епопростенолу виключило необхідність трансплантації легень у пацієнтів з тяжкими формами хвороби. Одне з досліджень засвідчує, що стан у понад 2/3 пацієнтів, які лікувалися епопростенолом, достовірно покращувався, що дозволило виключити їх зі списку очікування на трансплантацію легень. Однак багато авторів все ж рекомендують пацієнтів, які залишаються в класі IV за NYHA після 3 місяців терапії епопростенолом, залишати кандидатами на пересадку легень.
Проте, незважаючи на зазначені покращення, пов'язані з упровадженням вазодилатуючої терапії при ЛГ, близько третини пацієнтів з первинною ЛГ помирає протягом 3 років після встановлення діагнозу.
Пацієнти зі склеродермією і пов'язаними з нею станами також схильні до розвитку ЛАГ. Багатоцентрове рандомізоване дослідження таких пацієнтів показало, що вони мали виражене покращення функціональних резервів при навантаженнях після тривалого внутрішньовенного введення епопростенолу, однак ефекти препарату щодо впливу на смертність встановлені не були. Неконтрольовані дослідження засвідчують, що пацієнти зі склеродермією, які лікуються епопростенолом, мають нижчі рівні виживання, ніж пацієнти з первинною ЛГ та аналогічною терапією. Покращення після прийому епопростенолу спостерігалося також у пацієнтів, які мали ЛАГ, пов'язану з вродженими шунтами зліва направо, портальною гіпертензією та СНІДом. Тобто, найкращу відповідь на терапію епопростенолом при ЛГ дають ті хворі, які мають первинну (ідіопатичну) ЛГ.
Епопростенол може призначатися тільки шляхом тривалої внутрішньовенної інфузії через свій короткий період напіввиведення (3 хвилини) і через його інактивацію при низькому рН. Для довготривалого призначення епопростенол вводиться за допомогою мікродозатора через підключичний доступ. Оптимальна доза епопростенолу залишається невизначеною і підбирається індивідуально. Ця доза може становити 21 ё 7 ng на кг маси тіла на хвилину після 1 року та 32 ё 10 ng на кг маси тіла на хвилину після 3 років його призначення.
Незважаючи на свою роль у покращенні клінічного стану у деяких пацієнтів, інфузії епопростенолу залишаються далекими від ідеального лікування ЛАГ, оскільки вони складні, незручні для пацієнтів і дуже дороговартісні. Найчастішими побічними ефектами епопростенолу є біль у щелепі, головний біль, діарея, відчуття припливів крові, болі в ногах та нудота, однак здебільшого вони помірно виражені і дозозалежні. Більш серйозні ускладнення звичайно пов'язані зі шляхом введення препарату. Частота сепсису, пов'язаного з наявністю катетера, становить 0,1-0,6 випадків на пацієнта на рік. Проблеми з мікродозатором і дислокація центрального венозного катетера, що призводять до переривання інфузії препарату, також досить реально можуть загрожувати життю пацієнта. У хворих, які мають ЛГ з вираженим ураженням легеневих вен (легенева венооклюзивна хвороба або легеневий капілярний гемангіоматоз), можуть викликати тяжкий набряк легень та смерть, можливо - внаслідок підвищеної легеневої перфузії за наявності нижчележачої судинної обструкції.
Підшкірний трепростиніл
Потенційні ускладнення, пов'язані з центральним венозним катетером, необхідним для внутрішньовенної інфузії простацикліну, призвели до синтезу трепростинілу, стабільного аналога простацикліну, який може бути призначений як тривала підшкірна інфузія.
Препарат був протестований у багатоцентровому рандомізованому плацебо-контрольованому дослідженні 470 пацієнтів (функціональний клас II, ІІІ або IV за NYHA), які мали первинну ЛГ та ЛАГ, пов'язану з вродженим шунтом зліва направо або захворюваннями сполучної тканини. Після 12 тижнів дослідження пацієнти, які отримували трепростиніл, у порівнянні з тими, що отримували плацебо, мали помірне або значне підвищення на 16 м в 6-хвилинному тесті з ходьбою; при цьому пацієнти в групі з первинною ЛГ мали покращення на 19 м (P = 0,006). Трепростиніл зумовив достовірне покращення симптомів задишки, ознак легеневої гіпертензії та гемодинамічних параметрів. Найбільш виражене покращення спостерігалося у тих хворих, які могли переносити максимальні дози препарату. Локальний біль у місці інфузії був побічним ефектом у 85 % пацієнтів, саме це було найбільшим обмежуючим фактором для збільшення дози препарату і
Loading...

 
 

Цікаве