WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМедицина → Синдром "сухого ока": клініка, діагностика, лікування - Реферат

Синдром "сухого ока": клініка, діагностика, лікування - Реферат

знаходять набряклу та потускнілу кон'юнктиву, яка "наповзає" на край повіки (рис. 1). При дефіциті водного компоненту СП частка слизу та ліпідів в останній збільшується, у зв'язку з чим слиз добре помітний на поверхні ока (рис. 2). Слиз та злущені епітеліальні клітини часто формують тонкі слизові нитки, які викликають у хворих значний дискомфорт. Дисфункція мейбомієвих залоз викликає потовщення повік, їх гіперемію, розширення вивідних протоків залоз, явища секреторного застою.
Визначення стабільності СП є найбільш чутливим тестом визначення порушення стабільності сльозової плівки при ССО. Дослідження проводиться за допомогою щілинної лампи. Після закапування 0,1 %-ного розчину флюоресцеїну-натрію лікар у кобальтовому світлі щілинної лампи спостерігає пофарбовану поверхню рогівки. Завдяки здатності фарбника розчинятися у воді, СП у кобальтовому світлі щілинної лампи виглядає як смужка зеленого кольору. Так як СП є нестабільною структурою, то через деякий час на тлі зеленого кольору на ній з'являються темні плями - місця, де плівка рветься(рис. 3). Інтервал між попереднім кліпанням і появою першої темної плями у СП і є тестом Норна, або часом розриву СП. У нормі цей час становить 10 с та більше [10].
Для визначення загальної сльозопродукції (продукція основної та додаткових сльозових залоз) використовують смужку фільтрувального паперу довжиною 35 мм та шириною 5 мм. Смужку закладають загнутою на 5 мм частиною за нижню повіку на 5 хв і визначають довжину її змоченої частини (тест Ширмера) (рисунки 4а, 4б). У нормі цей показник становить 15 мм і більше. Оцінка базової секреції, тобто секреції додаткових сльозових залоз, проводиться аналогічним чином, але після попередньої анестезії поверхні ока (тест Джонса). У нормі цей показник становить 10 мм і більше [10].
За даними функціональних тестів прийнято виділяти 3 ступеня тяжкості синдрому "сухого ока":· ССО легкого ступеня: результати тесту Ширмера становлять 10-14 мм/5 хв, тесту Джонса 6-9 мм/5 хв, тесту Норна 8-10 с;· ССО середнього ступеня: відповідно - 6-9 мм/5 хв, 2-5 мм/5 хв та 4-7 с;· ССО тяжкого ступеня: відповідно - < 5 мм/5 хв, 0-1 мм/5 хв, 0-3 с.
Суттєвою допомогою у виявленні зон епітеліопатії при ССО є фарбування поверхні ока за допомогою 1 %-ного розчину флюоресцеїну-натрію або 1 %-ного розчину бенгальського-рожевого. На відміну від дегенеративних чи запальних змін поверхні ока, зміни останньої при ССО розташовані у межах відкритої очної щілини (рис. 5).
Серед додаткових тестів, що використовуються у клініці очних хвороб для діагностики ССО, є цитологічні дослідження кон'юнктиви ока на предмет оцінки стану кон'юнктивального епітелію та келихоподібних клітин, тести на вміст лізоциму та лактоферину в сльозовій рідині (діагностика синдрому Шегрена) [8].
Лікування ССО
На сьогоднішній день лікування ССО є складною і ще остаточно не вирішеною проблемою. Всі лікувальні заходи при цьому можна поділити на консервативні заходи та оперативні втручання. Незважаючи на те, що ССО у кожного пацієнта має свої чинники та індивідуальну патофізіологію, в терапії цього захворювання визначено три головні цілі, а саме:
- терапія причини виникнення ССО;
- запобігання ураженню рогівки;
- ліквідація або зменшення дискомфорту в очах.
Вирішення першої цілі припускає терапію основного захворювання, відміну чи заміну лікарського препарату(ів), що сприяв виникненню ССО або погіршив його перебіг. Для запобігання ураженню рогівки та зменшення дискомфорту в очах існує декілька напрямків терапії, а саме:
- збільшення сльозопродукції;
- збереження існуючої сльозової рідини;
- штучне збільшення кількості сльози на поверхні ока;
- зменшення негативного впливу факторів оточуючого середовища, що сприяють виникненню чи погіршують перебіг ССО.
Маючи на меті збільшення сльозопродукції, слід орієнтуватися на показники тестів Ширмера та Джонса. При крайніх ступенях гіполакримії ця задача не вирішується, а призначення стимуляторів не призводить до покращення, а тільки посилює дискомфорт в очах. З наявних на сьогоднішній день препаратів можна назвати лише розчин пілокарпіну. На жаль, як свідчить практика, цей парасимпатоміметик не дає бажаного ефекту [1].
Останнім часом у комплексній терапії хворих з ССО все більшого значення набуває імунокоригуюча терапія, що сприяє нормалізації імунного статусу як усього організму, так і тканин сльозових залоз, рогівки та кон'юнктиви, що найбільше страждають при цьому. З великого переліку імуномодуляторів найбільш доступними у нашій країні є декарис, тималін та тимоген. Прийом цих ліків слід рекомендувати при зниженні функціональної активності Т-лімфоцитів (супресорів). За кордоном у таких випадках рекомендують закапувати 0,05 %-ний розчин циклоспорину А та b-інтерферон (2 млн ОД/мл) [1].
Досить серйозну проблему для пацієнтів з ССО становлять слизові нитки та слизове засмічення СП. Ця проблема ще далека від вирішення, так як розчинники слизових ниток дуже часто подразнюють структуру ока. В офтальмологічній практиці використовують розчини 10-20 %-ного ацетилцистеїну [1, 13], але широкого вжитку цей препарат ще не отримав.
На сьогодні найбільш поширеними є так звані препарати "штучної сльози" (ШС). ШС - це ціла група препаратів, до якої входять розчини, гелі та змазки (наприклад, очні форми солкосерилу та актовегіну). Головною складовою цих препаратів є гідрофільні полімери, що завдяки своїй структурі та молекулярній вазі тривалий час утримуються на поверхні ока, змащуючи її та сприяючи поліпшенню живлення рогівки та кон'юнктиви, що в кінцевому результаті зменшує чи нівелює дискомфорт в оці.
Вибір препарату визначається:
- виразністю симптомів ССО (показники функціональних тестів);
- тривалістю захворювання;
- алергологічним статусом;
- носінням контактних лінз;
- використанням інших крапель;
- складом (наявність консервантів, іонний склад);
- часом застосування;
- суб'єктивними враженнями пацієнта після 4-го закапування.
Виходячи з власного досвіду та даних літератури [1, 13, 15], наводимо показання щодо призначення різних типів ШС.
Розчини з консервантом:
- симптоми ССО помірно виражені;
- симптоми ССО мають тимчасовий характер;
- нечасті закапування дають позитивний ефект;
- симптоми подразнення відсутні;
- алергія відсутня;
- зручність флакону для багаторазових закапувань.
Розчини без
Loading...

 
 

Цікаве