WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМедицина → Саркоїдоз органів дихання - Реферат

Саркоїдоз органів дихання - Реферат


Реферат на тему:
Саркоїдоз органів дихання
Саркоїдоз органів дихання (хвороба Беньє-Бека-Шаумана) - це системне захворювання невідомої етіології, що характеризується ураженням ретикулоендотеліальної системи з утворенням в органах і тканинах неказеїфікованих епітеліоїдноклітинних гранульом без перифокального запалення. Епітеліоїдноклітинні гранульоми можуть локалізуватися в різних органах і системах, тому клінічна картина саркоїдозу дуже варіабельна, а в діагностиці цього захворювання беруть участь лікарі різних спеціальностей: пульмонологи, ревматологи, фтизіатри, окулісти, дерматологи, невропатологи тощо.
Епідеміологія
Найчастіше саркоїдоз зустрічається у Скандинавських країнах, Нідерландах, Японії і рідко - в Китаї, Греції. В Україні частота даного захворювання становить близько 10 випадків на 100 тис. населення, в Росії - від 3 до 25 на 100 тис. населення. Хворіють здебільшого особи віком 30-39 років [2]. Діти хворіють рідко.
Достовірних досліджень з епідеміології саркоїдозу не проводилося, хоча є ряд цікавих даних, що свідчать про можливий інфекційний агент, асоційований з територіальним, сезонним чи професійним факторами [10].Так, проведені у Великобританії на острові Мен дослідження спалаху саркоїдозу встановили часові і територіальні залежності частоти виникнення саркоїдозу в людей, що жили на відстані менше 100 м один від одного в термін спостереження 7 років, що включав 5 років до виникнення хвороби і 2 роки після її початку. Спалахи цієї хвороби фіксувалися в північній Швеції та центральному районі Хоккайдо в Японії. Сезонна залежність відмічена в Греції, де 70 % всіх випадків саркоїдозу спостерігали в період між березнем і травнем щорічно; в Іспанії, де 50 % випадків припадають на липень і серпень. Певна асоціація з професією теж має місце. В США і Великобританії достовірно більше випадків фіксувалося у працівників системи охорони здоров'я, ніж у цілому в популяції. Вищий рівень захворюваності на саркоїдоз в США відмічено у пожежників і авіатехніків.
Патогенез
Серед причин саркоїдозу виділяють генетичні передумови і зовнішні фактори (тригери), що можуть "запускати" захворювання у схильних до нього осіб [14]. Дослідження засвідчили зв'язок між виникненням саркоїдозу і наявністю низки алелей в короткому плечі 6 хромосоми (HLA DR 11, 12, 14, 15,17). В той же час, алелі HLA DR1, DR4 мають захисний ефект щодо виникнення хвороби. Тяжкість захворювання пов'язують з генетичним поліморфізмом продукції TNF фактора. Зокрема, поліморфізм TNF альфа фактора пов'язаний з доброякісним варіантом саркоїдозу - синдромом Лефгрена. Дискутується також зв'язок саркоїдозу з поліморфізмом генів, що відповідають за синтез ангіотензин-перетворюючого фермента [10].У разі системного саркоїдозу доведено рецесивний тип успадкування. Генетично зумовленим є також характер перебігу саркоїдозу (добрий чи поганий прогноз) [13].До можливих тригерів відносять деякі бактерії (мікобактерії, пропіонібактерії, мікоплазми тощо), віруси (герпесу, кору, Епштейн-Барра, краснухи, ретровірус тощо), а також хімічні сполуки (берилій, цирконій, сосновий пилок, арахісовий пил, глина).Формування саркоїдної гранульоми після впливу тригера здійснюється через ступеневу послідовність подій. В альвеолах збільшується вміст лімфоцитів, зокрема CD-4 клітин, та настає їх активація. При дослідженні рідини, отриманої під час бронхо-альвеолярного лаважу, виявляють збільшення співвідношення між CD-4 і CD-8 клітинами. CD-4 лімфоцити починають виділяти інтерлейкіни 2 та 8. Одночасно активуються макрофаги, які в динаміці трансформуються в епітеліоїдні і гігантські клітини - елементи саркоїдної гранульоми. Вважається, що факторами, які підтримують гранульоматозний процес, є інтерлейкіни 8 і 12, а також TNF, які виділяються альвеолярними макрофагами та CD-4 лімфоцитами. З ефектом інтерлейкіну 8 пов'язують також формування фіброзу. Факторами, що забезпечують інволюцію гранульоматозного процесу, є зменшення активності CD-4 лімфоцитів і інтерлейкін 19, що пригнічує запалення.
В активній саркоїдній гранульомі продукується ангіотензинперетворюючий фермент, тому його рівень підвищується і він є одним із маркерів активності саркоїдозу.
Класифікація
Міжнародний консенсус (1999 р.) рекомендує виділяти 5 рентгенографічних стадій змін у легенях при саркоїдозі:0 - нормальна рентгенограма органів грудної клітки;
І - білатеральна прикоренева (або паратрахеальна) лімфаденопатія;
ІІ - поєднане ураження легень і внутрішньогрудних лімфатичних вузлів (ВГЛВ);
ІІІ - легенева інфільтрація (без лімфаденопатії);
IV - легеневий фіброз.
Залежно від особливостей рентгенологічної картини, ІІ і ІІІ стадії можуть підрозділятися на підстадії.
Класифікація А. Г. Хоменка і співавт. (1984) виділяє такі клініко-рентгенологічні форми: саркоїдоз ВГЛВ; саркоїдоз легень, бронхів, плеври; саркоїдоз органів дихання, поєднаний з ураженням інших органів; генералізований саркоїдоз різних органів з ураженням органів дихання.
Виділяють також фази розвитку процесу - активна, регресія, стабілізація - і особливості перебігу хвороби - абортивний (спонтанна регресія), сповільнений, прогресуючий, хронічний. Окремо зазначають ускладнення і залишкові зміни після стабілізації або вилікування.
Класифікація А. Ф. Піддубного (1998-2001) виділяє префіброзну і фіброзну фази саркоїдозу. Форми внутрішньогрудного саркоїдозу (саркоїдоз ВГЛВ, ураження легень поєднане з ВГЛВ, плеври, бронхів з виділенням шести варіантів). У фіброзній фазі виділено поширений пневмосклероз з інфільтратами і післясаркоїдний пневмосклероз. Крім того, зазначено характер перебігу процесу, його поширеність і ускладнення.
Патоморфологія
Морфологічним субстратом саркоїдозу є саркоїдна гранульома. В її центральній зоні знаходяться епітеліоїдні і гігантські клітини Пирогова-Лангханса, окремі макрофаги, гістіоцити і лімфоцити, в периферичній - скупчення лімфоцитів, певна кількість вільно розміщених колагенових волокон, поодинокі макрофаги, фібробласти, плазматичні клітини. В периферичній зоні також розміщені лімфатичні і кровоносні судини синусоїдного і капілярного типу. Навколо гранульоми немає перифокального ексудативного запалення, відсутній казеозний некроз у центрі. Завершенням гранульоми є її фіброзування з характерною гіалінізацією. Процес організації починається з периферії гранульом, тому вони чітко окреслені. Ця чітка окресленість, відсутність тенденції до злиття, перифокального запалення, а також відсутність казеозного некрозу є диференціально-діагностичними ознаками саркоїдозу, зокрема від туберкульозу.
Саркоїдна
Loading...

 
 

Цікаве