WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМедицина → Розсіяний склероз: сучасні підходи до лікування - Реферат

Розсіяний склероз: сучасні підходи до лікування - Реферат


Реферат на тему:
Розсіяний склероз: сучасні підходи до лікування
Розсіяний склероз (РС) - це хронічне прогресуюче захворювання центральної нервової системи, що клінічно проявляється розсіяною органічною неврологічною симптоматикою, зокрема, розладами зору, патологією рухової, чутливої, координаторної сфер, порушенням функції тазових органів. Характерним є розвиток анатомо-морфологічного вогнищевого запалення з наступною демієлінізацією або ремієлінізацією провідних шляхів, у разі прогресування захворювання - формування склеротичних бляшок у білій речовині головного та/або спинного мозку. РС розглядається як генетично детерміноване і екологічно зумовлене багатовогнищеве ураження мієліну центральної нервової системи з порушенням усіх (нервової, імунної та ендокринної) регуляторних систем [3, 4]. Внаслідок порушення нервової провідності по нервових волокнах виникає неврологічний дефіцит, який формує органічну недостатність у еволюційно нових провідникових системах, багатих на мієлін.
РС є досить поширеним захворюванням, у світі нараховується близько 3 млн. хворих з даною патологією. За показником поширеності виділяють три зони: зона високого ризику (понад 50 випадків на 100 тис. населення), середнього (10-50 випадків) та низького (менше 10 випадків). Спостерігається тенденція до підвищення частоти поширення розсіяного склерозу в усіх країнах Європи, Північної Америки, північно-західних районах Росії. Вона пов'язана з істинним зростанням захворюваності, підвищенням якості діагностики зі впровадженням уніфікованих діагностичних шкал та стандартизованих методів проведення епідеміологічних досліджень, появою нових методів патогенетичної та симптоматичної терапії.
В Україні показник поширеності РС у середньому сягає 25,1 випадків на 100 тис. населення, що свідчить про зону середнього ризику поширення захворювання. Найвищий рівень зареєстрований у Києві (50,6 на 100 тис.) і центральному регіоні (37,6 на 100 тис.), у північному і західному (відповідно 28,9 і 28,2 на 100 тис.), найнижчий - у східному і південному регіонах (відповідно 17,8 і 16,5 на 100 тис.). Отримані результати свідчать про підвищення показника поширеності РС з півдня на північ, тобто простежується так званий градієнт широти [1].
Причини виникнення РС і на сьогодні точно не з'ясовані. За сучасними уявленнями провідна роль в етіології цього захворювання належить інфекційним факторам. Значення вірусної інфекції з повільним перебігом у виникненні РС вважають провідним. Дедалі з'являється більше даних стосовно ролі вірусу герпесу у розвитку РС. Не виключається значення синергічної дії різних вірусів, що персистують в організмі з генетично дефектною імунною системою.
До чинників розвитку РС належить і спадкова схильність до прискореного руйнування мієліну. Так, захворювання зустрічається в сім'ях, хворих на РС, у 20-50 разів частіше, ніж у загальній популяції. При цьому гени головного комплексу системи гістосумісності (HLA) кодують схильність до РС та особливості клінічного перебігу захворювання. Ризик розвитку РС підвищується з наявністю генів А3, В7, DR2 локусів, а лейкоцитарний антиген є чинником захисту від захворювання [4].
Статистичні дослідження свідчать про значення географічного чинника, тобто розвиток захворювання залежить від проживання у певній географічній зоні з відповідними кліматичними та природними умовами, складом ґрунту, природних вод, з недостатнім вмістом у них мікроелементів цинку, міді, кобальту тощо [2].
Серед механізмів розвитку РС важливе місце посідають: імунопатологічні та автоімунні процеси з каскадом цитокінових перетворень, пригнічення мікросомального окислювання та системи гемостазу, ендокринно-обмінні розлади тощо.
Первинний системний поштовх у розвитку захворювання належить вірусній інфекції, яка, проникаючи у центральну нервову систему, спричиняє ненормальну автоімунну відповідь імунної системи проти мієлінових антигенів з первинною активацією Т-хелперних клітин з CD4 рецепторами і Т-кілерів з CD8 рецепторами. Саме перші зумовлюють руйнівну дію ЦНС. Вони розпізнають автоантигени ЦНС, викликають продукцію цитокінів, зумовлюють пошкодження гематоенцефалічного бар'єру (ГЕБ) з подальшим розвитком розсіяних периваскулярних вогнищ запалення головного та спинного мозку. Внаслідок локальної автоімунної відповіді та місцевого судинно-запального процесу виникає осередкова деструкція білків мієліну, пошкодження олігодендроцитів. Це зумовлює демієлінізацію, аксональну дегенерацію з наступним формуванням склеротичних бляшок.
Провідне значення в патогенезі РС мають імунопатологічні та патохімічні реакції, які розвиваються в імунокомпетентних клітинах і клітинах ЦНС з розвитком оксидантного стресу і глютаматної нейротоксичності, що призводять до загибелі мієліну та нервових клітин. РС супроводжують різні патологічні процеси: набряки, запалення, порушення ГЕБ, де- і ремієлінізація, аксональне пошкодження, гліоз - з ще невідомою послідовністю їх виникнення. Допускається різноманітність патогенетичних моделей РС на фоні провідної ролі імунопатологічних механізмів [6].
Основні зусилля у лікуванні РС мають бути спрямовані на зниження гостроти процесу, ефективне попередження рецидивів, подовження тривалості ремісій, уповільнення темпу інвалідизації, а відтак і підвищення функціональної активності та поліпшення якості життя хворих. Лікування РС на сучасному етапі наших знань базується на автоімунній характеристиці цього захворювання з призначенням імунотропних засобів (табл. 1).
Оскільки за механізмом розвитку та типом клінічного перебігу РС є неоднорідним, гетерогенним захворюванням, терапія таких пацієнтів має бути диференційованою та ґрунтуватися на клініко-неврологічних, імунологічних і даних комп'ютерної томографії залежно від типу перебігу, ступеня тяжкості та стадії захворювання.
Сучасні терапевтичні засоби, що застосовуються у лікуванні РС, поділяються на дві основні групи - засоби патогенетичної і симптоматичної терапії. Патогенетична терапія спрямована на попередження деструкції тканини мозку активованими клітинами імунної системи, відновлення процесу мієлінізації нервових волокон з позитивним впливом на імунорегуляцію і стан гематоенцефалічного бар'єру.
У рамках існуючої концепції патогенезу РС найобґрунтованішим є застосування імунотерапії двох груп: препарати і методи імуносупресії, які доцільно призначати у період загострення або прогресування захворювання (глюкокортикостероїди, цитостатики, плазмаферез), хоча вони не зменшують кількість рецидивів і темп прогресування хвороби. Використання глюкокортикостероїдів є одним із основних напрямів у терапії РС в період загострення. Надається перевага пульс-терапії метилпреднізолоном (солюмедрол), який, маючи у своєму складі метильну групу, краще проникає через клітинну мембрану і зв'язується з внутрішньоклітинними глюкокортикоїдними рецепторами, що забезпечує йому більшу, ніж у преднізолону, активність. Він має протизапальну, антиалергічну, імуносупресивну дію, єпотужним індуктором апоптозу лейкоцитів. Імунологічний ефект такого лікування не розповсюджується на клітинну активність та матриксну металопротеїназу в лікворі. У цьому разі інколи виникають побічні ефекти у вигляді шлунково-кишкових кровотеч та психічних розладів, переважно серед хворих з пероральним прийомом препарату.
Пульс-дози дексаметазону виразніше, ніж метилпреднізолон, пригнічують власну продукцію кортикостероїдів з розвитком стероїдної залежності [5, 7].
Призначення адренокортикотропних гормонів у стадії загострення призводить до меншого ефекту, ніж застосування метилпреднізолону. З
Loading...

 
 

Цікаве