WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМедицина → Раптова серцева смерть: фактори ризику та профілактика - Реферат

Раптова серцева смерть: фактори ризику та профілактика - Реферат

американських лікарів за участю 20 551 особи у віці від 40 до 84 років без інфаркту міокарда в анамнезі продемонструвало, що у пацієнтів, які вживали рибу принаймні один раз на тиждень, відносний ризик РCС становив 0,48 (Р = 0,04) у порівнянні з тими, що їли рибу менше, ніж один раз на місяць. Цей ефект не залежав від інших факторів ризику. Доведено, що вживання морських продуктів, які вміщують w-3 жирні кислоти, було також пов'язане зі зменшеним ризиком РCС.
Добре відомо, що існує зв'язок між значним навантаженням та РСС, однак основні механізми не з'ясовані. Оскільки ризик виникнення РCС та ІМ, як відомо, значно зростає під час фізичного навантаження, важливим для охорони здоров'я є відповідь на запитання: чи зменшується ризик РCС при регулярних помірних фізичних вправах [6]. Після корекції інших коронарних факторів ризику було встановлено, що частота РCС у осіб, які регулярно виконували помірні фізичні навантаження (наприклад, робота в саду або прогулянка) чи вправи підвищеної інтенсивності протягом понад 60 хв. на тиждень, була приблизно на 70 % нижчою, ніж у осіб, які не виконували нічого із зазначеного. Ці дані свідчать на користь регулярної і нерегулярної фізичної активності у профілактиці РСС.
Надмірне вживання алкоголю, особливо тривале, збільшує ризик виникнення РСС. Це підтверджується виявленням на ЕКГ подовженого інтервалу QT у хворих на алкоголізм. І навпаки, ряд робіт свідчать про позитивний ефект помірного (до 30-40 мл на добу у перерахунку на етиловий спирт) вживання алкоголю у профілактиці РCС [9].
У численних дослідженнях було доведено, що збільшення частоти скорочень серця та низька варіабельність ритму серця (ВРС) є незалежними факторами ризику виникнення РCС. Взаємозв'язок між збільшенням частоти скорочень серця та виникненням РCС відзначили у осіб з хворобами серця і без них, з підвищеним індексом маси тіла. Зменшення показників ВРС свідчить про дисбаланс вегетативної регуляції ритму серця з послабленням активності парасимпатичного відділу вегетативної нервової системи і відтак - зниженням порогу формування ШПР високих градацій. Відомо, що низькі показники добової ВРС у хворих, які перенесли гострий ІМ (стандартна похибка інтервалів RR за добу менше 40-50 мс), є високочутливим провiсником зменшення тривалості життя внаслідок розвитку в майбутньому ШТ і ФШ, навіть порівняно з такими важливими прогностичними факторами, як ФВ ЛШ i реєстрація ШПР високих градацій при холтерiвському монiторуваннi ЕКГ.
Абсолютно доведено, що тютюнопаління - незалежний фактор ризику РCС та ІМ. Це стосується також пацієнтів без ІХС. Довготривале паління є також незалежним фактором ризику для повторної РCС у пацієнтів, що вже перенесли позагоспітальну зупинку серця.
У літературі думки спеціалістів стосовно того, чи є відсутність толерантності до глюкози або цукровий діабет незалежним фактором ризику РCС розбігаються. Австралійське та Паризьке проспективні дослідження показали, що цукровий діабет в анамнезі є вагомим фактором ризику РCС. Навпаки, Американське дослідження засвідчило, що діабет є фактором ризику РCС тільки у хворих з доведеною ІХС. В інших дослідженнях, проведених у Фінляндії та Великобританії, цукровий діабет не був незалежним фактором ризику РCС.12-канальна ЕКГ - простий, неінвазивний метод, який може широко застосовуватися під час первинного обстеження пацієнта для оцінки ризику розвитку серцево-судинних захворювань. Розвиток комп'ютеризованих алгоритмів аналізу робить інтерпретацію ЕКГ доступною лікарям-некардіологам. Проведені дослідження підтвердили прогностичну цінність депресії сегмента ST або інверсії зубця Т як маркерів ризику серцево-судинної смерті та РCС зокрема.
Цiнним неiнвазивним маркером пiдвищеного ризику небезпечних для життя ШПР є збільшення тривалості iнтервалу QT, причому не лише як прояв вродженого синдрому подовження реполяризації шлуночків. За даними холтерівського моніторування ЕКГ, раптовій аритмічній смерті у багатьох випадках безпосередньо передує нетривале подовження інтервалу QT. Увагу дослiдникiв привернула також дисперсiя інтервалу QT - рiзниця мiж найбiльшою i найменшою тривалiстю інтервалу QT у різних відведеннях на поверхневiй ЕКГ, зареєстрованій на 12-канальному електрокардіографі. У деяких хворих з дисфункцiєю ЛШ або ГЛШ дисперсiя iнтервалу QT зростає до 85-100 мс і більше, що може свiдчити про електричну негомогеннiсть мiокарда, збільшення неоднорідності реполяризації та схильнiсть до розвитку ШПР високих градацiй, особливо при поєднанні з іншими маркерами аритмогенезу. Але до цього часу немає однозначних рекомендацій щодо оптимального методу дослідження дисперсії реполяризації шлуночків у повсякденній клінічній практиці та її нормальних показників. Цей параметр не порівнювався як предиктор розвитку РCС.
Проблема ШПР посідає особливе місце в сучасній кардіології, що зумовлено як високою частотою самих ШПР, так i труднощами оцінки необхідності їх усунення. Упродовж десятиліть зусилля дослідників були зосереджені на розробці засобів усунення спонтанних ШПР на основі глибокого вивчення електрофiзiологiчних механізмів формування аритмiї. Відтак у 60-70-ті роки XX cт. з'явилися нові та надзвичайно ефективні антиаритмiчні засоби, впроваджені нові методи добору та оцінки ефективності терапії, зокрема холтерівське моніторування ЕКГ та внутрішньосерцеве електрофізіологічне дослідження. Вони забезпечили можливість точної кількісної оцінки ШПР, характеристики морфологічних особливостей і субстрату аритмії, цілеспрямованого добору лікування не лише при шлуночковій екстрасистолії (ШЕ), а й при небезпечних для життя ШТ.
Переломною подією для клінічної аритмології наприкінці 80-х років стало узагальнення результатів багатоцентрових досліджень CAST. Виявилося, що усунення ШЕ потужними та ефективними антиаритмічними засобами I класу не сприяло запобіганню раптовій смерті і, більше того, супроводжувалося погіршенням довготривалого прогнозу хворих з постінфарктною дисфункцією міокарда, насамперед за рахунок зростання небезпеки проявів аритмогенної дії. Тому у 90-х роках кардинально змінилася стратегія лікування ШПР, були переглянуті показання до застосування антиаритмічних препаратів у різних категорій хворих на основі прогностичного аспекту оцінки ефективності терапії.
Найважливішими завданнями ведення хворих з ШПР є:
- усунення гемодинамiчних змiн та симптомiв, спричинених аритмiєю (у випадках, коли аритмія є симптомною);
- запобігання ШПР високих градацiй, РCС iпокращення довготривалого прогнозу (у випадках наявності маркерів ризику РCС).
У групах доведеного високого ризику РCС (насамперед, у пацiєнтiв з ШПР, які перенесли ІМ) упродовж останнього десятилiття було проведено декiлька великих багатоцентрових рандомiзованих дослiджень, якi дозволили визначити мiсце рiзних антиаритмiчних медикаментiв та пристроїв у первиннiй i вториннiй профiлактицi РCС. Єдиним антиаритмічним засобом, для якого отримано докази доцільності застосування для первинної профілактики РCС, залишається аміодарон. Найбільш відомим став мета-аналіз ATMA - сукупний аналіз 13 рандомізованих досліджень, проведених у 90-х роках, в яких оцінювався ефект аміодарону у порівнянні з плацебо у пацієнтів після перенесеного ІМ (8 досліджень) і з СН (5
Loading...

 
 

Цікаве