WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМедицина → Плевральні випоти — сучасний погляд на проблему - Реферат

Плевральні випоти — сучасний погляд на проблему - Реферат

І. Д., 1998; Шмельов Є. І., 1999; Асаулов І. К., 2002). Так, в найбільш попоширеній класифікації плеврити диференціюються на сухі (або фібринозні) та ексудативні. Цей поділ безперечно умовний, оскільки будь-яке запалення плеври супроводжується пропотіванням на поверхню листків плеври фібрину. Якщо на цьому етапі запалення стабілізується чи піддається зворотному розвитку, цей процес розцінюється як сухий (фібринозний) плеврит. При погіршенні бар'єрної функції плеври говорять про серозно-фібринозний, чи випітний плеврит. В залежності від ексудату, плеврити поділяють на серозно-фібринозні, геморагічні, холестеринові, хільозні, гнилісні (путрідні), гнійні (емпієми). Захарактером збудника, плеврити поділяють на неспецифічні (стафілококові, стрептококові) і специфічні (гнилісні, туберкульозні). Етіологічними чинниками, що зумовлюють розвиток ексудативного справжнього плевриту, можуть бути бактерії, віруси, рикетсії, мікоплазми, гриби, паразитарні чинники. Раніше дотримувалися поділу плевритів на первинні і вторинні. Останнім часом було доведено, що немає таких плевритів, за яких плевра була б єдиною локалізацією процесу. Ось чому всі плеврити стали розглядати як вторинні, як реакцію на основне захворювання. Таким чином, плевральні випоти можуть розвиватися у зв'язку з легеневими і позалегеневими захворюваннями, тобто вторинно, за винятком, можливо, травматичного ушкодження грудної клітки. Всі інші ураження плеври з достатньою чи недостатньою для його виявлення кількістю випоту незмінно пов'язані з багатосистемною патологією чи патологією легень. Таким чином, різноманітні плевральні синдроми є лише ознакою певного захворювання, а не окремою нозологічною одиницею.
Проте клінічне дослідження, незважаючи на оснащення сучасною діагностичною апаратурою, зберігає своє домінуюче значення. Кому, як не клініцисту, належить провідна роль в інтеграції результатів усіх методів дослідження хворого. При загальноклінічному дослідження важливо розрізнити основні ознаки захворювання і власне ураження плеври. Основними клінічними ознаками є: болі в грудній клітці, непродуктивний кашель і задишка, прояв яких по мірі випоту може змінюватися. Важливою ознакою плеврального випоту є зміщення органів середостіння. При парапневмонічних плевритах середостіння зміщується в здоровий бік. При випоті, що поєднується з ателектазом або з пневмоцирозом, - у вражений бік. Диференційно-діагностичне значення має не стільки наявність або вираженість того чи іншого симптому плеврального випоту, як швидкість наростання симптоматики. Так, для запальних уражень плеври характерний швидкий початок, а для пухлиноподібних і застійних - повільне, поступове посилення симптоматики. Специфічний ексудативний плеврит часто дебютує явищами невизначеної інтоксикації і субфебрилітету протягом 2-4 тижнів, з подальшим підвищенням температури до фебрильних цифр, наростанням інтоксикації. Задишка швидко сягає ступеня ортопное. Хоча нерідко туберкульозний процес починається гостро, з гострої лихоманки, бурхливо наростаючої інтоксикації. Суттєвим є поєднання симптомів плеврального випоту з симптомами основного захворювання. На етапі клінічного дослідження лікар визначає спрямованість, ширину і глибину діагностичного пошуку (табл. 3).Клініка адгезивних і випітних плевритів дещо відрізняється. У випадках виникнення сухих плевритів на перший план клінічної картини виступає гострий плевральний біль, який найчастіше локалізується в нижніх відділах грудної клітки по лопатковій, аксилярній лініям і посилюється при кашлі, а також гострота якого залежить від фаз дихання. При апікальному плевриті у процес може втягуватися плечове сплетіння, через що больові відчуття поширюються по ходу нервових стовбурів верхньої кінцівки, іррадіюючи в плече. Посилення больового синдрому відбувається при нахилі в здоровий бік і повороті тулуба. При розвитку плеврального випоту, як зазначалося вище, клініка ураження визначається як характером основного захворювання, так і швидкістю й об'ємом накопичення рідини. В клінічній картині домінують три основні симптоми: біль, частіше тупого, ниючого характеру з локалізацією у місці накопичення рідини, рідко з іррадіацією в плече або в ділянку живота (при локалізації в медіастинальних або діафрагмальних ділянках листків плеври). Нерідко ця симптоматика супроводжується сухим непродуктивним кашлем. По мірі накопичення ексудату з'являється почуття важкості і наростаюча задишка. Крім того, можуть виникати порушення гемодинаміки, що зумовлено вазоконстрикцією легені внаслідок її гіповентиляції, зміщенням середостіння в здоровий бік без випоту з компресією невраженої легені, зниженням венозного повернення і серцевого викиду. У відповідь на це розвивається тахікардія з прогресуючою гіпотензією і симптомами тканинної гіпоксії. При значних випотах хворі займають вимушене полусидяче положення або лежать на хворому боці, зменшуючи тим самим тиск на органи середостіння. В діагностиці ексудативних плевритів вирішальне значення надається клінічному обстеженню. Найбільш характерні для ексудативного плевриту симптоми можна виявити уже при огляді: асиметрія грудної клітки зі збільшенням в об'ємі враженої половини, обмеження дихальної екскурсії, згладженість міжреберних проміжків. Патогномонічним для ексудативного плевриту є масивне притуплення при перкусії, з аускультативним ослабленням або, при великих випотах, відсутністю дихання над зоною ексудату. Дихання може також носити відтінок бронхіального.Променева діагностика - обов'язковий елемент диференційної діагностики плевральних випотів, найбільшу інформацію при цьому надає УЗД. За допомогою УЗД можна не лише визначити об'єм рідини (до 100 мл), а також за показниками ехогенності відрізнити серозний ексудат від гнійного. УЗД дозволяє підвищити точність діагностики обмежених синусових, базальних, міждольових, осумкованих випотів. Поєднання рентгенологічних методів з УЗД дозволяє охарактеризувати не тільки поширеність і локалізацію випоту, але і зміни легень і сусідніх органів. Невеликі, обмежені по об'єму випоти клінічно нічим не проявляються, вони можуть випадково знаходитися при рентгенологічних чи УЗ дослідженнях, а також при оперативних втручаннях на грудній клітці. Для верифікації діагнозу слід здійснювати плевральну пункцію. Насамперед вирішується питання характеру випоту - транссудат чи
Loading...

 
 

Цікаве