WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМедицина → Первинний біліарний цироз (для лікаря загальної практики) - Реферат

Первинний біліарний цироз (для лікаря загальної практики) - Реферат

циркулюють, вміст IgA і Ig.
Лікування ПБЦ з урахуванням неясної етіології проводиться патогенетичне і симптоматичне. З препаратів, що впливають на визначені ланки патогенезу холестазу, на сьогодні використовують два: гептрал (S-адеметіонін) іурсодезоксихолева кислота (УДХК).S-адеметіонін - біологно активна речовина, присутня в усіх тканинах організму, але з найвищою концентрацією - в печінці. Він бере участь у двох важливих біохімічних процесах у кожній клітині організму: трансметилюванні та транссульфорилюванні. В результаті лікування гептралом нормалізується проникність клітинних мембран, підвищується активність Nа+-К+-АТФ-ази, збільшується енергетичний потенціал клітини і, таким чином, поліпшується захоплення компонентів жовчі з крові, їхній внутрішньоклітинний транспорт і виділення в канальці. У клітинах збільшується синтез і утримання тіолів (глутатіону, таурину, сульфатів), що виявляють захисну дію від цитотоксичного ефекту вільних радикалів, жовчних кислот та інших токсичних компонентів, що надходять або утворюються в гепатоциті, у тому числі пруритогенів - біологічних субстанціях, відповідальних за появу шкірної сверблячки [7].
Гептрал призначається спочатку парентерально по 5-10 мл (400-800 мг) внутрішньовенно або внутрішньом'язово протягом 10-14 днів, а потім по 400-800 мг 2 рази/добу. Тривалість курсу лікування становить в середньому 2 місяці. Препарат не варто призначати при азотемії, у перші 6 місяців вагітності. У зв'язку з тим, що гептрал має антидепресивний і тонізуючий ефект, його не варто приймати перед сном.
Урсодезоксихолева кислота як третинна гідрофільна нетоксична жовчна кислота стимулює екзоцитоз з гепатоцитів токсичних гідрофобних жовчних кислот (холевої, дезоксихолевої, літохолевої), інгібує всмоктування жовчних кислот у кишківнику, індукує холерез, призводячи до збільшення пасажу жовчі і стимуляції виведення токсичних жовчних кислот через кишківник. Крім того, УДХК здатна вбудовуватися у фосфоліпідний бішар клітинної мембрани, стабілізуючи її структуру і захищаючи гепатоцит від ушкоджуючого впливу. УДХК інгібує синтез холестерину в печінці і його всмоктування в кишківнику, зменшує літогенність жовчі, сприяє розчиненню холестеринових конкрементів, а також характерний жовчогінний ефект внаслідок т. зв. холегепатичного шунта УДХК (повернення з канальців до базолатеральної поверхні гепатоцита через перибіліарні сплетіння). Важливою властивістю УДХК є здатність впливати на імунологічні процеси, що проявляються зниженням концентрації токсичних Т-лімфоцитів, експресією дипептидил-пептидази-IV, зменшенням підвищеного утримання еозинофілів і утворенням інтерлейкіну-2. Зазначені механізми дії УДХК послужили патогенетичним обґрунтуванням застосування її в терапії ПБЦ [5, 7, 8].
Численні багатоцентрові дослідження свідчать, що застосування в терапії ПБЦ УДХК призводить до зменшення клінічних проявів захворювання, покращує лабораторні показники і гістологічну картину печінки. Особливо ефективним є застосування УДХК при лікуванні хворих в прециротичних стадіях захворювання. При цьому уповільнюється прогресування хвороби, попереджується розвиток ускладнень, поліпшується якість життя хворих. Препарати УДХК призначаються в дозі по 15 мг/кг маси тіла хворого, що в середньому становить 2-3 капсули на добу протягом тривалого часу [7, 9, 10].
Симптоматичне лікування при холестазі спрямоване на купування сверблячки. З цією метою використовують ряд препаратів з недостатньо встановленим механізмом дії і нестабільним ефектом: фенобарбітал 50-150 мг/добу. Цей препарат є індуктором ферментів мікросомального окислення в гепатоцитах, в результаті чого, можливо, зменшується утримання пруритогенів у системному кровообігу. Тривалість лікування індивідуальна і становить в середньому 1-2 тижні. Дані препарати можна поєднувати з гептралом і УДХК. У деяких випадках ефективним може бути застосування блокаторів Н1-рецепторів гістаміну (тавегіл, піпольфен), що пов'язано з їх седативним ефектом.
На сьогодні є дані про ефективність препарату метотрексат у лікуванні ПБЦ, особливо в прециротичній стадії. Препарат у дозі 15 мг/тижд. зумовлює швидке покращення клінічної картини, зменшення свербіння шкірних покровів, поліпшення функціональної здатності печінки з регресією морфологічної картини в печінковій тканині. Метотрексат має протизапальну та імунодепресивну дії [10].
Існують дані про успішне застосування в терапії ПБЦ азатіоприну. Препарат покращує клінічні та біохімічні показники, проте має досить велику кількість побічних ефектів. Так, тривале застосування азатіоприну призводить до гепатотоксичного впливу, панцитопенії.
Препарат колхіцин справляє протизапальну і протифіброзну дію, має імунодепресивний ефект, призначається в дозі 1-1,2 мг/добу протягом 1,5-2 років.
За відсутності ефекту від застосування інших препаратів у хворих на ПБЦ, доцільним є призначення Циклоспорину-А, що пригнічує клітинний імунітет. Рекомендована доза препарату - 3-5 мг/кг маси тіла хворого. Лікування проводиться довгостроково, протягом декількох місяців.
Призначення глюкокортикоїдів у хворих з ПБЦ багато дослідників вважають недоцільним, оскільки вони не купують основні клінічні симптоми, не зупиняють прогресування патологічного процесу, не збільшують тривалість життя пацієнтів. Проте у деяких пацієнтів відзначається зменшення свербіння шкірних покровів при призначенні преднізолону в дозі 10-15 мг короткими курсами. Максимальна добова доза преднізолону становить 25-30 мг/добу; при зниженні рівня білірубіну, холестерину, гама-глютамілтранспептидази і лужної фосфатази до нормальних показників дозу знижують до 5-10 мг/добу. Лікування тривале, протягом 3-4 місяців.
Основним радикальним засобом лікування ПБЦ є трансплантація печінки. Показаннями до оперативного втручання є неефективне консервативне лікування, печінкова недостатність, кровотеча з варикозно розширених вен стравоходу.
Література
[1]. Буеверов А. О. Патогенез аутоиммунных заболеваний печени// Рос. журнал гастроэн-терол., гепатол., колопроктол. - 2001 - № 4.
[2]. Бюрроуз Э. Первичный билиарный цирроз// Рос. журнал гастроэнтерол., гепатол., колопроктол. - 2001. - № 4.
[3]. Галимова С. Ф и др. Новые данные о диагностике и течении фиброза печени// Рос. журнал гастроэнтерол., гепатол., колопроктол. - 2001. - № 4.
[4]. Ивашкин В. Т., Буеверов А. О. Аутоиммунные заболевания печени в практике клинициста. - М., 2001.
[5]. Маннс М. Диагностика и лечение аутоиммунных заболеваний печени// Рос. журнал гастроэнтерол., гепатол., колопроктол. - 2001. - № 4.
[6]. Окороков А. Н. Диагностика болезней внутренних органов. Практ. руководство: в 4-х т. - Т. 1. - М.: Медицинская литература, 1999.
Loading...

 
 

Цікаве