WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМедицина → Патогенетичне лікування імуноопосередкованих гломерулопатій - Реферат

Патогенетичне лікування імуноопосередкованих гломерулопатій - Реферат


Реферат на тему:
Патогенетичне лікування імуноопосередкованих гломерулопатій
Імуноопосередковані гломерулопатії (ІОГП) - найчастіші патологічні стани нирок у клініці внутрішніх хвороб. Йдеться насамперед про первинний гломерулонефрит (гострий - ГГН, швидкопрогресуючий - ШПГН, хронічний - ХГН). У терапевтичних (нефрологічних) клініках лікують і хворих із системними хворобами сполучної тканини (найчастіше - з системним червоним вовчаком - СЧВ) у разі домінуючого ураження нирок, нерідко - у разі дебюту СЧВ у вигляді ГН. ІОГП можуть виникати як ускладнення інфекційного ендокардиту, як вторинна патологія у хворих на хвороби крові (мієло-, лімфолейкози, мієломна хвороба), при злоякісних пухлинах (паранеопластична нефропатія). Хворі зазначених категорій у разі прихованого перебігу первинної хвороби, її дебютної маніфестації у вигляді сечового або нефротичного синдрому тільки на етапі диференціальної діагностики можуть перебувати у віданні терапевта (нефролога). З уточненням діагнозу (з'ясування походження ниркових симптомів) хворі повинні лікуватися у відповідних спеціалізованих відділеннях. Успішне лікування первинної хвороби, сприяючи зниженню (зникненню) антигенемії, може супроводжуватися зменшенням проявів ГН.Перш ніж перейти до викладу патогенетичного лікування ІОГП, зауважимо, що питання їх етіотропної терапії в медичній літературі не ставиться як безперспективне.
Основними ланками запального процесу при ІОГП, на які з більшим чи меншим ефектом можна вплинути за допомогою патогенетичних підходів у лікуванні, є: значні відхилення в імунному гомеостазі хворого (утворення імунних комплексів з їх фіксацією на базальній мембрані капілярів клубочків або, в разі автоімунного механізму, утворення антитіл до базальної мембрани, інших структур ниркової паренхіми з подальшим каскадом активації та взаємодії цілої низки біологічно активних речовин); виникнення локальної, нерідко - й системної гіперагрегації та гіперкоагуляції; порушення мікроциркуляції, гемодинаміки, особливо внутрішньониркової з виникненням гіпертензії, в тому числі й внутрішньоклубочкової, що призводить до гіперфільтрації та протеїнурії (остання є наслідком підвищення проникності капілярів).Оскільки активне патогенетичне медикаментозне лікування може загрожувати побічною дією, небезпечними ускладеннями, слід зважувати активність хвороби, а отже - прогноз її перебігу, ефективність лікування, з одного боку, та протипоказання до певних медикаментів, ризик ускладнень при їх застосуванні - з іншого.
Ознаками активності ІОГП є: наявність нефротичного синдрому, ступінь протеїнурії, меншою мірою - еритроцитурія, лімфоцитурія, висота титру імунних комплексів, антитіл до базальної мембрани капілярів клубочків, трансаміназна активність сечі, ступінь екскреції фібронектину, 2-мікроглобуліну, а також ДНК-топоізомерази І і ІІа в біоптаті нирки, такі морфологічні типи ГН, як мезангіокапілярний, фокально-сегментарний склероз або гіаліноз, наявність екстракапілярної півмісяцевої проліферації у понад 50-60 % клубочків, грубі морфологічні зміни в тубуло-інтерстиціальному апараті нирки. Зазначені морфологічні зміни в нирковій паренхімі, а також старший вік хворих, тривалість хвороби, часті загострення, крім небезпеки швидшого прогресування ГН, прогностично несприятливі щодо ефективності лікування і частіше вимагають поєднання імунотропних (глюкокортикоїдів - ГК і цитостатиків - ЦС) та інших препаратів.
Перш ніж перейти до викладу можливостей медикаментозно-патогенетичного лікування ІОГП, варто вказати й на роль дієти як патогенетично зумовленого чинника лікування. Йдеться насамперед про квоту білка в харчовому раціоні (до виникнення ниркової недостатності), що має бути обмеженою до 1 г/кг маси тіла, особливо в разі гіпертензивної стадії ХГН. Деякі російські автори до сьогодні рекомендують режим голоду і спраги за умови нефротичного варіанту ГГН.
Це рекомендовано [7] не тільки з огляду на білок харчового раціону, що призводить до клубочкової гіперфільтрації, а отже - до збільшення протеїнурії та прискорення нефросклерозу, але й на хлорид натрію (кухонну сіль), який слід обмежувати (до 6-8 г/добу) хворим на гломерулопатії і періодично навіть вилучати у разі гіпертензії і порушення водного балансу. У разі нефротичного синдрому водний баланс має перебувати під контролем.
Застосування в нефрологічній практиці протизапальних препаратів нестероїдної природи, популярних при лікуванні ГН у 70-80-х роках минулого століття, не підтримується вченими світу, крім нефрологів Росії, які, вказуючи на можливу побічну дію (посилення еритроцитурії, підвищення артеріального тиску, виникнення азотемії), все-таки не обминають їх у рекомендаціях. Останнім часом вчені вказують на можливість застосування в нефрології, в тому числі при ГН, німесуліду - селективного інгібітора ЦОГ-2, позбавленого недоліків попередніх широковживаних індометацину, ібупрофену, диклофенаку та інших [2].
Загальновизнаними препаратами імунодепресивно-протизапальної дії в нефрологічній практиці є глюкокортикоїди, терапевтична активність яких пояснюється пригніченням утворення антитіл (аутоантитіл), активації комплементу, продукції імунних комплексів, прискоренням елімінації останніх, зниженням трансмембранної проникності, гальмуванням клітинної відповіді на мітогени бластогенезу лімфоцитів, пригніченням вивільнення активованими лімфоцитами лімфокінів, зменшенням продукції інтерлейкінів, імуноглобулінів, вивільнення лізосомальних ензимів, продукції лейкотрієнів, тромбоксанів, простагландинів, сповільненням росту фібробластів, синтезу мукополісахаридів, колагену. Протизапальний ефект ГК зводиться до гальмування міграції та акумуляції лейкоцитів у вогнищах запалення, змін клітинних реакцій на кініни, гістамін, простагландини, хемотаксичні чинники.
Найчастіше в медичній практиці із ГК застосовується преднізолон (5,0 мг) та інші еквівалентні препарати глюкокортикоїдного ряду: метилпреднізолон 4,0 мг, тріамцінолон 4,0 мг, дексаметазон 0,75 мг, бетаметазон 0,6 мг, флупреднізолон 2,0 мг.Преднізолон (еквівалентну дозу іншого ГК) призначають у розрахунку 1 мг/кг маси тіла хворого на добу. Після поступового досягнення такої дози лікування триває 4-6 тижнів з наступним поступовим зниженням до повної відміни або підтримуючої дози у разі тривалого продовження лікування, особливо при гломерулопатіях на фоні системних хвороб сполучної тканини.
У разі високої активності ІОГП рекомендують пульс-терапію ГК: 1,0-1,5 г/добу преднізолону внутрішньовенно,

 
 

Цікаве

Загрузка...