WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМедицина → Менінгококова інфекція на сучасному етапі - Реферат

Менінгококова інфекція на сучасному етапі - Реферат

деякі лікарі, адже в цьому випадку щонайменше один з них не буде "працювати". Незважаючи на тривалість застосування, пеніцилінові та деякі інші b-лактамні антибіотики, поряд з левоміцетином сукцинату, залишаються препаратами першого ряду в лікуванні генералізованих форм МІ. Пеніцилін погано проникає через ГЕБ, однак за рахунок великої терапевтичної широти, що дозволяє у десятки разів збільшувати лікувальну дозу, він широко застосовується для лікування МІ. Показаннями для застосування пеніциліну є нетяжка менінгококцемія без проявів ІТШ, менінгіт, менінгоенцефаліт або змішані форми без порушення гемодинаміки або ускладнені набряком головного мозку. При гострій менінгококцемії доза пеніциліну становить 200 тис. Од/кг/добу, при менінгіті доза збільшується до 300 тис. Од/кг/добу, при менінгоенцефаліті - до 400-500 тис. Од/кг/добу. Препарат вводять внутрішньом'язово та внутрішньовенно. Слід пам'ятати, що разова доза пеніциліну для внутрішньом'язового введення не повинна перевищувати 3 млн Од, тому значно підвищується ймовірність розвитку інфільтратів. У випадку розвитку тяжкої менінгококцемії, менінгіту з порушенням гемодинаміки рекомендується застосування левоміцетину сукцинату (хлорамфеніколу) в дозі 50 мг/кг/добу внутрішьовенно або внутрішньом'язово. Слід зауважити, що саме при МІ ефективність бактеріостатичного левоміцетину сукцинату не поступається пеніциліну, а обмеження до застосування (менінгоенцефаліт, тяжкий набряк мозку) пов'язані з його токсичністю для ЦНС (препарат чудово проникає через ГЕБ). Відтак немає сенсу для переведення лікування хворого після стабілізації гемодинаміки з левоміцетину на пеніцилін, адже це призведе лише до затягування санації СМР. Останнім часом все частіше реєструється стійкість допеніциліну та хлорамфеніколу, а в деяких регіонах чутливість до пеніциліну зберігають лише 32-34 % штамів, тому часто надають перевагу іншим b-лактамним антибіотикам - цефалоспоринам ІІІ генерації (цефотаксиму, цефтріаксону та цефтазидіму). Найширше застосовується цефтріаксон в дозі 4 г/добу. Під впливом цефтріаксону вже через 8 годин значно зменшується концентрація ендотоксину в СМР. Однак водночас незрозуміло, чому стандартне лікування пеніциліном продовжує залишатися ефективним. Глюкокортикостероїди застосовують у випадку нестабільної гемодинаміки (преднізолон, гідрокортизон), при набряку головного мозку (дексаметазон). Слід також зауважити, що тривале застосування глюкокортикостероїдів (після виведення з шоку, з коми) подовжує термін санації СМР, а відтак і тривалість антибактеріального лікування. З метою підвищення концентрації антибіотика в СМР при МІ застосовується димексид, який у вигляді 20 %-ного розчину вводиться внутрішньовенно по 100 мл двічі на добу. Він має бактерицидні властивості і водночас значно підвищує проникність ГЕБ для пеніцилінів та цефалоспоринів. У випадку раннього поступання до стаціонару в більшості випадків (за винятком блискавичних форм) адекватна антибактеріальна терапія швидко призводить до покращення стану та одужання, що вигідно відрізняє МІ від сепсису та менінгітів іншої бактерійної етіології. Вже через 1-2 доби значно покращується загальний стан, а санація СМР настає через 7-9 діб. Реконвалесценти генералізованих форм МІ спостерігаються інфекціоністом та невропатологом не менше 3 років (протягом першого року - один раз на квартал, наступного року - один раз на 6 міс. та один раз наприкінці 3-го року). Спостереження іншими фахівцями рекомендується за показаннями (кардіолог, психіатр тощо). Особи, які перехворіли на МІ, допускаються в учбові заклади, санаторії, інші організовані колективи після одного негативного бактеріологічного посіву, проведеного через 5 днів після припинення етіотропного лікування.
Профілактика
Специфічна профілактика. Захисний механізм забезпечується капсульними полісахаридами менінгококів груп А та С, які є основою вакцин, що захищають проти цих штамів протягом 5 років. Якщо вакцина проти менінгококів серогруп В і С створена досить давно, то сучасна квадривакцина проти серогруп А, С, Y, W-135 з'явилася нещодавно та рекомендована для осіб з високим ризиком захворювання (наприклад, в Нігерії, Чаді). До цього часу не створена вакцина проти менінгококу серотипу В, тому що їхні полісахариди слабкоімуногенні й не спричиняють утворення антитіл. Неспецифічна профілактика в осередках інфекції. Лише в 10 % випадків у військових частинах у США вдається встановити джерело менінгококової інфекції. Під час епідемічних спалахів носійство досягає 40-90 %, що підвищує ризик виникнення генералізованих форм інфекції. Вторинні випадки захворювання можуть виникати у терміни від 5 діб до 39 тижнів, однак найнебезпечнішими є перші 30 діб. Хіміопрофілактика рекомендується при тісних контактах в організованих колективах, не показана школярам, працівникам транспорту. Подібний підхід вимагає 100 %-ного бактеріологічного обстеження за експрес-методиками, що потребує значних фінансових витрат і за своєю сутністю є лікуванням бактеріоносійства. Значно доступнішим є метод, який застосовувався до останнього часу в Україні: масова хіміопрофілактика в організованих колективах (йдеться, насамперед, про військові колективи). Для профілактики застосовувалися пролонговані препарати пеніциліну - насамперед біцилін-5, тривалість дії якого наближається до одного місяця. В США рекомендують з метою хіміопрофілактики застосовувати рифампіцин по 0,6 г на день протягом 2 діб, однак останнім часом реєструється стійкість менінгокока у 10-27 % випадків, тому альтернативним лікарським засобом є цефтріаксон в дозі 250 мг одноразово внутрішньом'язово. Високоефективним є також ципрофлоксацин в дозі 500 мг одноразово, який створює високу концентрацію в носоглотковому секреті. Цей засіб практично витіснив рифампіцин. Він також цілком безпечний для вагітних, однак не рекомендується дітям.
Література
[1] Rosenstein N. E., Perkins B. A., Stephens D. S.et al. Medical Progress: Meningococcal Disease// N Engl J Med. - 2001. - V. 344. - Р. 1378-1388.
[2] Shaw W. V. Chloramphenicol Resistance in Meningococci// N Engl J Med. - 1998. - V. 339. - Р. 917-918.
[3] Quagliarello V. J., Scheld W. M. Drug Therapy: Treatment of Bacterial Meningitis// N Engl J Med. - 1997. - V. 336. - Р. 708-716.
[4] Laurenson I., Sangra M., Thompson C. et al. Meningococcal Disease// N Engl J Med. - 2001. - V. 345. - Р. 699-700.
[5] Murray A. E., Michaeli D., Simini B. et al. Clinical Problem-Solving: Prevention of Meningococcal Infection// N Engl J Med. - 1994. - V. 330. - Р. 511-512.
Loading...

 
 

Цікаве