WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМедицина → Лауреати Нобелівських премій у галузі фізіології та медицини - Реферат

Лауреати Нобелівських премій у галузі фізіології та медицини - Реферат

приладу для комп'ютерної томографії (Нобелівська премія в галузі фізіології та медицини 1979 р.); глибоке проникнення в проблеми клінічної імунології та трансплантології, здійснене завдяки з'ясуванню хімічної природи та молекулярної будови антитіл (Джеральд М. Едельман, Родні Р. Портер, 1972 р.), головного комплексу гістосумісності - Жан Досе, Джордж Д. Снел (премія 1980 р.), вивченню регуляторних процесів в імунній системі, відкриттю та розробці методу отримання моноклональних антитіл (Нільс К. Ерне, Георг Кьолер, Цезар Мільштейн, 1984 р.), ролі рекомбінації генів у виникненні різноманітності антитіл (Сузуму Тонегава, 1987 р.), фундаментальним дослідженням з клітинної та органної трансплантації (Джозеф Е. Мурей, Е. Донал Томас, 1990 р.).
На ці самі десятиріччя припадають визначні досягнення в ендокринології та онкології, а саме: перше застосування гормональних препаратів (естрогенів) для лікування раку передміхурової залози (премія 1966 р., присуджена американському хірургу та онкологу Чарльзу Б. Хаггінсу); розробка радіоімунних методів визначення пептидних гормонів (Розалін С. Ялоу, 1977 р.); відкриття гіпоталамічних рилізинг-факторів (Роже Гіймен, Ендрю В. Шалі, 1977 р.), простагландинів (Суне Бергстрем, Джон Р. Вейн, Бенгт Самуельсон, 1982 р.), тканинних факторів росту, що створило нові підходи в розумінні механізмів регуляції нормального та пухлинного росту (Ріта Леві-Монтальчині, Стенлі Коен, 1986 р.). Важливим внеском у проблему атеросклерозу та спадкових гіперліпідемій стали роботи американських вчених - генетика Майкла С. Брауна та клініциста Джозефа Л. Гольдстайна, що виявили та вивчили функціонування рецепторів ліпопротеїнів низької щільності (Нобелівська премія 1985 р. за дослідження, що "істотно поглибили наше розуміння метаболізму холестерину та збільшили можливості профілактики та лікування атеросклерозу").
Кінець ХХ ст. відзначився новим наступом інфекційних хвороб, серед яких особливу стривоженість фахівців викликають мутації відомих мікроорганізмів, поява нових нозологічних форм, продовження поширення епідемії вірусу імунодефіциту людини (ВІЛ). Виникла загроза нової "чуми" людства - повільних вірусних інфекцій, зокрема так званих "пріонових хвороб". Етіологічним чинником цих захворювань, що вражають переважно центральну нервову систему людини, є "протеїн-пріони" (PrP) - інфекційні агенти білкової природи, що були виділені та вивчені в 1982 р. американським вченим, молекулярним біологом, лауреатом Нобелівської премії 1997 р. Стенлі Б. Прюзинером. У попередні роки найбільший внесок у з'ясування причин розвитку нейродегенеративних інфекцій, що спричиняються "повільними вірусами", зробив педіатр та вірусолог Д. Карлтон Гайдузе (Нобелівська премія 1976 р.).Серед нобелівських лауреатів цього періоду, що здійснили найбільш вагомий внесок у боротьбу з інфекційними хворобами, відзначимо також Баруха С. Бламберга (премія спільно з Д. К. Гайдузеком), який вперше виділив у осіб, що хворіли на гепатит В, специфічний агент HbsAg та розробив на його основі методами генної інженерії специфічну вакцину. Характеризуючи значення робіт Б. Бламберга, енциклопедія "Nobel Prize Winners" (1987) зазначає, що "він [Б. Бламберг - О. В., Ю. Г.] ніби уособлює настання нової ери в біомедицині, коли вирішення тієї чи іншої проблеми може бути знайдене лише на стику імунології, вірусології, генетики, біохімії та молекулярної біології".
Останніми (в хронологічному плані) науковими досягненнями століття, що були вшановані Нобелівськими преміями, стали: виявлення нового типу внутрішньоклітинних регуляторів - молекул оксиду азоту - Роберт Ф. Фурчгот, Луїс Дж. Ігнаро, Фарид Мурад (1998 р.); відкриття сигнальних пептидів, необхідних для спрямованого транспорту синтезованих білків (Гюнтер Блобер, 1999 р.).Початок нового тисячоліття був "ознаменований" піонерськими дослідження хімічної передачі сигналів у центральній нервовій системі, що створили фундамент для глибшого розуміння медіаторної ролі дофаміну, процесів повільної синаптичної передачі, короткочасної та тривалої пам'яті, механізмів дії антипсихотичних та антидепресантних лікарських засобів (Арвід Карлсон, Пол Грінгард, Ерик Кандел, 2000 р.). Фундаментальні дослідження з молекулярної біології, що проводилися протягом декількох останніх десятиріч, призвели і до суттєвого прориву в розумінні найпотаємніших загадок біології та патології клітини і цілісного організму людини. Зокрема, Нобелівську премію 2001 р. було присуджено групі вчених - Ліланду Хартвелу (США), Тімоті Ханту та Полу Ньорсу (Великобританія) за відкриття "ключових регуляторів" клітинного поділу. Ними було з'ясовано будову генів, відкрито та вивчено новий клас таких регуляторів - білків циклінів та ферментів циклінзалежних кіназ. Премію 2002 р. було присуджено спільно британським дослідникам Сиднею Бренеру, Джону Салстону та американському вченому Роберту Хорвіцу, які шляхом використання нової експериментальної моделі - зародку нематоди Caenorhabditis еlegans досягли фундаментальних результатів, що розкривають закономірності генетичної регуляції розвитку органів, клітинного поділу, диференціації та поділу клітини та її запрограмованої загибелі (апоптозу). На думку експертів, ці відкриття є надзвичайно важливими для подальшого розвитку теоретичної та клінічної медицини, зокрема, для розкриття патогенезу багатьох хвороб людини, у тому числі злоякісних захворювань.
І ось - знову плідне поєднання клінічної медицини з сучасними високими фізичними технологіями. Маємо останнє повідомлення зі Стокгольма: Нобелівську премію 2003 р. у галузі фізіології та медицини присуджено Полу Лаутербуру, професору з університету в Ілінойсі (США), та Пітеру Менсфілду, вченому з Ноттингемського університету (Великобританія) за відкриття та розробку неінвазивного діагностичного методу, що ґрунтується на явищі ядерного магнітного резонансу (МРТ-метод). Цей метод вже набув надзвичайно широкого застосування в клінічній практиці, особливо при діагностиці пухлин головного мозку.
Безумовно, в даному стислому нарисі, присвяченому ювілею Нобелівського фонду та Нобелівських премій, немає можливості та й необхідності претендувати на детальний аналіз усього складного табурхливого розвитку медицини та біології наприкінці ХХ ст. - часу, що характеризувався гуманізацією всього комплексу наук про природу, загостренням уваги до проблеми Людини як істоти біологічної та соціальної. Все це - спеціальне завдання наступних дослідників.
Рух науки є безкінечним, і, за словами видатного фізика Макса Планка, лауреата Нобелівської премії 1918 р., "… найважливішим є те, що завдання повного використання нової ідеї породжує нові питання і тим самим веде до нових досліджень та нових успіхів". У презентаційній лекції, представленій в 1901 р. на присудженні першої в історії Нобелівської премії з фізіології та медицини Емілю фон Берингу, ректор Королівського Каролінського інституту професор К. Морнер зазначив: "Протягом минулого сторіччя медична наука розвивалася приголомшуючими темпами. Вже у першій половині століття було підготовано свіже підґрунтя та закладено основи для подальшого розвитку. Друга половина стала ще багатшою на важливі дослідження та блискучі досягнення". ХХ сторіччя лише багаторазово підтвердило цей вислів.
Loading...

 
 

Цікаве