WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМедицина → Лікування артеріальної гіпертензії у хворих на метаболічний синдром Х - Реферат

Лікування артеріальної гіпертензії у хворих на метаболічний синдром Х - Реферат

мг гідрохлортіазиду. Проте, застосування комбінованої терапії при недостатній ефективності монотерапії лізиноприлом не забезпечувало подальшої нормалізації артеріального тиску. Хворим другої групи, у яких застосування 10 мг Диротону (лізиноприлу) та 12,5 мг гідрохлортіазиду не знижувало артеріальний тиск, також збільшили дозу лізиноприлу до 15-20 мг/д. Дозу гідрохлортіазиду не збільшували, що обумовлено негативними метаболічними ефектами більших доз тіазидів. Після титрування дози лізиноприлу досягли зниження артеріального тиску до цільового рівня ще у 13 хворих, у 4 хворих артеріальний тиск знизився нижче 140/90 мм рт. ст., ще у 3 зниження тиску було більше ніж 10 мм рт. ст., у 2 ефект лікування був відсутнім.
Хворих другої групи, у яких застосування 10 мг лізиноприлу та 12,5 мг гідрохлортіазиду дозволило досягти цільових показників, переводили на монотерапію лізиноприлом. У 7 хворих при вилученні з терапії гідрохлортіазиду артеріальний тиск підвищувався, у решти монотерапія лізиноприлом та комбінована терапія не відрізнялися за ефективністю.Таким чином, через 6 тижнів від початку лікування артеріальний тиск знизився до рекомендованого рівня у 27 хворих, ще у 9 тиск був нижче 140/90 мм рт. ст. 19 осіб застосовували для досягнення ефекту терапію лізиноприлом, 17 - комбіновану терапію лізиноприлом та гідрохлортіазидом. Як підримуючу терапію комбінацію препаратів приймали семеро хворих, 29 - отримували монотерапію лізиноприлом. У 11 хворих ефективність комбінованої терапії після титрування дози не була достатньою: у 7 чоловік зниження систолічного АТ перевищувало 10 мм рт. ст., але не досягало рекомендованих показників, у 4 - динаміка була відсутня.
Враховуючи позитивний метаболічний вплив та органопротективні властивості інгібіторів АПФ, вони є обов'язковою складовою антигіпертензивної терапії при цукровому діабеті та метаболічному синдромі Х. Навіть недостатній антигіпертензивний ефект не стає показанням для їх відміни. У цій ситуації необхідно визначити оптимальну комбінацію препаратів, яка б забезпечила достатнє зниження артеріального тиску. З наведених літературних даних при неефективності поєднання інгібітора АПФ з діуретиком, оптимальним вбачається застосування інгібітора АПФ з антагоністом кальцію. З антагоністів кальцію ми вибрали амлодипін (Нормодипін "Гедеон Ріхтер") як препарат з найбільш тривалою дією та доведеними органопротективними властивостями. Нормодипін застосовувався у добовій дозі 5 мг (1 прийом) після припинення застосування гідрохлортіазиду. Така комбінація має переваги над поєднанням інгібітора АПФ лізиноприлу з діуретиком, оскільки обидва препарати мають тривалість дії понад 24 години. Використовуючи цю комбінацію протягом чотирьох тижнів, артеріальний тиск до рекомендованого знизили дев'ятьом з одинадцяти хворим. Шестеро приймали амлодипін у дозі 5 мг на добу, ще трьом дозу було збільшено до 10 мг. У двох пацієнтів цільові показники артеріального тиску не були досягнуті, однак відзначалася тенденція до зниження артеріального тиску (з 170/120 мм рт. ст. до 150/100 мм рт. ст. та з 170/105 мм рт. ст. до 145/90 мм рт. ст.).
Органопротективні властивості
На фоні застосування всіх наведених схем антигіпертензивної терапії зменшувалася альбумінурія. При монотерапії Диротоном (лізиноприлом) показники альбумінурії знизилися протягом місяця з 183,5±19,7 мг/д до 136,6±13,4 мг/д (р<0,05). У хворих, які застосовували комбіновану терапію лізиноприлом та гідрохлор-тіазидом, альбумінурія протягом місяця знизилася з 177,1±21,3 мг/д до 126,9±11,8 мг/д (р<0,05) Таким чином, гіпоальбумінуричний ефект обох схем терапії майже не відрізнявся. В обох групах екскреція альбумінів зменшувалася за рахунок хворих, у яких відбувалося зниження артеріального тиску, що підтверджує значну роль артеріальної гіпертензії в розвитку альбумінурії. У пацієнтів, стійких до даних схем антигіпертензивної терапії, на рівень альбумінурії лікування практично не впливало. Найбільш вираженого зниження альбумінурії (42%) досягли у хворих, які застосовували комбіновану терапію лізиноприлом та амлодипіном (з 148,6±24,2 мг/д до 86,1±18,9 мг/д, р<0,05). Це особливо важливо з урахуванням того, що пацієнти, які отримували дану схему терапії, попередньо використовували у терапії інші схеми без досягнення як антигіпертензивного, так і гіпоальбумінуричного ефекту.
Використання всіх схем терапії переносилося хворими задовільно. Паралельне застосування гепатопротекторів та покращення стану компенсації вуглеводного обміну призводило до покращення роботи печінки. Розміри печінки зменшилися за період лікування у 26 хворих, у 10 з 12 хворих з гіпербілірубінемію та у всіх хворих з підвищеною активністю печінкових ферментів (АЛТ і АСТ) відбулася нормалізація показників. Отже, як монотерапія лізиноприлом, так і його комбінація з гідрохлортіазидом чи амлодипіном не мала негативного впливу на печінку і не знижувала ефективності гепатопротективної терапії. Динаміка показників ліпідного обміну при застосуванні різних схем терапії не відрізнялася між собою. У хворих всіх груп на фоні проведеної терапії відзначалася тенденція до зниження холестеринемії та атерогенних ліпопротеїдів крові, відмінності між показниками різних груп були відсутніми. Не відбувалося також змін вмісту в крові кінцевих азотистих метаболітів сечовини та креатиніну. На підставі проведеного огляду літератури та результатів власних досліджень можна сформулювати такі висновки.
1. Використання Диротону (лізиноприлу) з гідрохлортіазидом дозволяє досягти більш швидкого зниження артеріального тиску у хворих з метаболічним синдромом Х, але при тривалому застосуванні це не має переваг перед монотерапією лізиноприлом.
2. Поєднання Диротону (лізиноприлу) з Нормодипіном (амлодипіном) у хворих з метаболічним синдромом Х дозволяє досягти достатнього зниження артеріального тиску, в тому числі при неефективності інших схем терапії.
3. Метаболічна нейтральність та органопротективні властивості дозволяють розглядати поєднане застосування лізиноприлу й амлодипіну як оптимальний варіант комбінованої антигіпертензивної терапії у хворих з метаболічним синдромом Х.
Література
1. American Diabetes Association. Screening for type 2 diabetes // Diab. Care. - 2000. - v. 23, Suppl. 1. - P. S20-S23.
2. Боднар П. М., Кононенко Л. О., Михальчишин Г. П. Метаболічний синдром (огляд літератури) // Журнал АМН України. - 2000. - № 4. - C. 34-37.
3. Reaven G. M. Role of insulin resistance in human disease. Banting lecture 1988 // Diabetes. - 1988. - v. 37. - P. 1595-1607.
4. Laakso M.Hyperglycemia and cardiovascular disease in type 2 diabetes // Diabetes. - 1999. - v. 48. - P. 937-942.
5. R. C. Turner, H. Milns, H. A. W. Neil et al. Risk factors for coronary artery disease in non-insulin-dependent diabetes mellitus: United Kingdom prospective diabetes study (UKPDS: 23) // BMJ. - 1998. - v. 316. - P. 823-828.
6. The Diabetes Atherosclerosis Intervention Study (DAIS Investigators). Effect of fenofibrate on progression of coronary-artery disease in type 2 diabetes mellitus // Lancet. - 2001. - v. 357. - P. 902-910.
Loading...

 
 

Цікаве