WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМедицина → Застосування Диротону в комбінованій терапії у хворих на есенціальну гіпертензію з фібриляцією передсердь - Реферат

Застосування Диротону в комбінованій терапії у хворих на есенціальну гіпертензію з фібриляцією передсердь - Реферат


Реферат на тему:
Застосування Диротону в комбінованій терапії у хворих на есенціальну гіпертензію з фібриляцією передсердь
У сучасній кардіологічній практиці тактика лікування хворих з персистуючою та пароксизмальною формами фібриляції передсердь у поєднанні з есенціальною гіпертензією визначається загальноприйнятими міжнародними рекомендаціями, що базуються на результатах великомасштабних контрольованих досліджень [7]. Проте в нашій країні і за її межами [2] продовжують проводитися дослідження з вивчення комбінованого впливу тих чи інших препаратів, метою призначення яких є покращення якості життя пацієнтів з урахуванням тієї супутньої патології, яка ускладнює застосування традиційних схем лікування [1]. Зважаючи на високу захворюваність на пароксизмальну та персистуючу форми фібриляції передсердь у поєднанні з есенціальною гіпертензією, ми провели дослідження, у якому для лікування цих серйозних захворювань використали відомий і сучасний інгібітор АПФ - лізиноприл.
Матеріали та методи
У дослідження було включено 35 хворих, з них 23 чоловіки та 12 жінок віком від 25 до 70 років, у середньому (54,3 ё 3,8) роки, з персистуючою формою фібриляції передсердь тривалістю від 2 діб до 2 тижнів, з м'якою та помірною (І та ІІ ступеня) артеріальною гіпертензією (за класифікацією ВООЗ, 2003). У дослідження не включали хворих з рівнем артеріального тиску понад 159/99 мм рт. ст., з порушеннями атріовентрикулярної провідності, з серцевою недостатністю більше IIA ст. (за класифікацією Нью-Йоркської асоціації серця), змінами ЕКГ спокою, елементами шлуночкової тахікардії при холтерівському моніторуванні ЕКГ, декомпенсованою супутньою патологією, з порушеннями опорно-рухового апарата, приступами Морганьї-Едемса-Стокса (МЕС), вродженими і набутими гемодинамічно значимими вадами серця, інфарктом міокарда, перенесеним за останні три місяці, стенокардією ІІІ-ІV функціонального класу, нестабільною стенокардією, з гострим порушенням мозкового кровообігу, гострим інфекційним міокардитом. Схема проведення дослідження була такою. Усім пацієнтам, які увійшли у дослідження, за дві доби до початку обстеження відмінялися нітрати, антагоністи кальцію, бета-блокатори, сечогінні препарати. Для відновлення синусового ритму призначався аміодарон (кордарон фірми "Санофі-Синтелабо", Франція) за схемою: по 600 мг 3 рази/добу протягом 3 днів, потім по 400 мг - 5 діб, з подальшою підтримуючою дозою протягом тривалого періоду. Як антитромботичний засіб застосовувався еноксапарин (клексан фірми "Авентіс", Франція). Через добу після відновлення синусового ритму для покращення процесів електрофізіологічного та гемодинамічного ремоделювання порожнин серця хворим призначався інгібітор АПФ лізиноприл (Диротон фірми "Ріхтер Гедеон"). У подальшому, після введення першої пробної дози препарату (5 мг), пацієнтам призначали Диротон індивідуально у дозі 5-20 мг/добу. Обстеження проводилось на фоні базисної антигіпертензивної, антиішемічної терапії до призначення Диротону та через 4 тижні терапії Диротоном у поєднанні з антиаритмічним препаратом. На етапах спостереження контролювали артеріальний тиск, частоту серцевих скорочень (ЧСС), оцінювали ефективність терапії, її якість, реєстрували побічні реакції, аналізували клінічні прояви захворювання, гемодинамічні параметри, дані ехокардіографії, аналізували результати добового моніторування артеріального тиску, холтерівського моніторування ЕКГ, результати черезстравохідної кардіоверсії (ЧПЕКС). Відновлення синусового ритму у 19 хворих здійснено медикаментозно; для 10 хворих, у яких на ЕКГ та при холтерівському моніторуванні виявлено тріпотіння передсердь, застосовувався метод ЧПЕКС, у 2 хворих - ЕІТ. Ці пацієнти увійшли до дослідження. У 3,1 % хворих відновити синусовий ритм не вдалося, ще троє відмовилися від проведення ЕІТ - ці пацієнти були виключені з дослідження. Добове моніторування артеріального тиску проводили за допомогою апарату "АВРМ-02" (фірми "Медітех", Угорщина); контроль показників електрокардіограми (ЕКГ) - апарат "Діагностичний центр "Cardio" (СТ "МІДА", Україна); холтерівське моніторування ЕКГ з комп'ютерною оцінкою варіабельності ритму серця - апарат "Premier IV" (DRG, США); двомірну та допплерехокардіографію - апарат "Ultramark-9" (ATL, США); ЧПЕКС - апарат "Cordeleсtro" за загальноприйнятою методикою програмування з прискорюючою стимуляцією. Визначення функціонального стану провідної системи серця починали з установлення терміну синоатріального проведення методами Narula, Strauss, потім проводили ступінчасту стимуляцію на 10 імп./хв., що перевищувала спонтанний цикл, тривалістю 30 сек. У процесі дослідження частоту стимуляції поетапно збільшували на 10 імп./хв. та доводили максимальну частоту до появи точки Самолова-Венкебаха, але не більше 250 імп./хв. На основі отриманих результатів створена база даних у системі Microsoft Excel. Для обробки результатів використовували пакет програм аналізу в системах Microsoft Excel та Microsoft Access. Достовірність результатів оцінювали за методом парного тесту з використанням t-критерію Стьюдента.
Результати та їх обговорення
Серед обстежуваних хворих з персистуючою формою фібриляції передсердь, які потребували відновлення правильного синусового ритму, та есенціальною гіпертензією (артеріальний тиск за даними офісного АТ у цілому по групі становив 157 ё 12,5 мм рт. ст. для САТ та 102 ё 11,7 мм рт. ст. для ДАТ) при проведенні добового моніторування артеріального тиску спостерігали зниження артеріального тиску під впливом 4-тижневої терапії Диротоном. У порівнянні з початковими значеннями, САТ та ДАТ на етапі спостереження достовірно знизилися з 158,33 ё 6,75 до 126,57 ё 7,34 мм рт. ст. (р < 0,005) та з 91,72 ё 3,78 до 72,79 ё 8,19 мм рт. ст. (р < 0,001). Слід зауважити, що через 4 тижні лікування вдалося досягти цільового рівня артеріального тиску у 76,9 % обстежуваних хворих, що можна пояснити відомим фактом про підвищений ефект інгібіторів АПФ при застосуванні протягом перших кількох місяців, а також покращенням гемодинаміки у пацієнтів. Добова доза Диротону становила у середньому 20,5 ё 3,8 мг/добу. У п'яти пацієнтів для досягнення цільових показників артеріального тиску було необхідним підвищення дози до 30-40 мг/добу. Проте призначення Диротону слід вважати оптимальним саме в середніх дозах. Під час прийому препарату 8 (27,5 %) хворих, які за своїми показниками артеріального тиску були віднесені до групи non-dipper, перейшли у групу dipper, що можна вважати прогресивно позитивним фактом у лікуванні хворих з аритміями, у яких часто пароксизми фібриляції передсердь відбуваються вночі [4]. Нормалізація нічного артеріального тиску зумовлює зменшення екстрасистолії, коротких елементів фібриляції передсердь. Окрім того, підвищений артеріальний тиск у нічний період супроводжується вираженим ураженням органів-мішеней та розвитком серцево-судинних ускладнень [6], що у поєднанні з виникненням аритмії є загрозливим для життя фактором. У деяких хворих не спостерігалося зниженняпоказників середньодобового артеріального тиску при збільшенні дози до 30-40 мг протягом одного місяця. При зниженні артеріального тиску рефлекторна тахікардія не виникала. Спостерігалася тенденція до збільшення хвилинного об'єму крові (р < 0,1), який визначається збільшенням УО. У період лікування у хворих відмічено зменшення розмірів ЛШ за рахунок зменшення ТМШП (з 1,25 ё 0,1 до 1,19 ё 0,1) та ТЗСЛШ (з 1,25 ё 0,7 до 1,20 ё 0,9) (табл.
Loading...

 
 

Цікаве