WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМедицина → Епідемія SARS: відоме і невідоме - Реферат

Епідемія SARS: відоме і невідоме - Реферат

найменш імовірною [22].
Визначення шляхів можливої циркуляції SARS-CoV в дикій природі та відповідь на питання про походження SARS-CoV потребують подальших, більш глибоких досліджень. Вирішення цих проблем дасть змогу попередити в майбутньому нові зараження людини від диких тварин як SARSом, так і, можливо, більш небезпечними інфекційними вірусними захворюваннями.
Епідеміологія SARS
За повідомленнями ВООЗ, основним джерелом поширення SARS у людській популяції є хвора людина. Інфікування відбувається повітряно-крапельним шляхом лише при близькому спілкуванні з хворим, під час якого аерозольні крапельки виділень його носоглотки можуть потрапити в дихальні шляхи здорової людини. Доказів того, що зараження може відбуватися випадково, як, наприклад, при інфікуванні грипом, виявлено не було. До того ж, більша частина випадків SARS була зареєстрована у медичних працівників, які лікували хворих на SARS та у членів їх сімей, а також у членів сімей самих хворих, тобто інфікування відбувалося між близько контактуючими людьми [2, 8]. Крім повітряно-крапельного, існує фекально-оральний шлях передачі збудника SARS, оскільки в ряді досліджень віріони SARS-CoV було виділено із фекалій хворих людей.
Інкубаційний період SARS становить від 2 до 7 діб, проте офіційно затверджений ВООЗ інкубаційний період, протягом якого особам з підозрою на SARS необхідно перебувати у карантині, - 10 діб [5].Поряд зі звичайними випадковими інфікуваннями, у SARS були відмічені так звані "суперінфікування", за яких один хворий заражав до кількох сотень здорових людей. Найбільш яскравим прикладом суперінфекції було зараження 321 особи у гонк-конзьких апартаментах Амой-Гарденс, коли в результаті несправності каналізаційної системи вода, забруднена фекаліями хворого на SARS мешканця, потрапила у систему водопостачання ванних кімнат мешканців апартаментів на одному зі стояків. Ще один випадок суперінфікування відбувся у Сингапурі, коли близько 100 осіб були заражені п'ятьма хворими за подібних до гонк-конзьких обставин [9]. Звичайне інфікування та суперінфікування відбуваються двома різними шляхами можливої передачі SARS, а саме повітряно-крапельним та фекально-оральним відповідно. З огляду на здатність SARS до суперінфекцій, що передаються фекально-оральним шляхом, епідеміологія цього захворювання у бідних країнах з низьким рівнем санітарії може набути дуже серйозних масштабів [22].
До заходів контролю, що головним чином і були причиною обмеження поширення та подолання епідемії SARS у світі, належать: швидке виявлення хворих та їх госпіталізація (в середньому протягом 1-2 діб після появи симптомів); ізоляція осіб з підозрою на SARS і спостереження за особами, які контактували з хворим на SARS; добровільний карантин на близьке спілкування у популяції.
Патогенез, патологічна анатомія і клінічна картина SARS
Велике значення в патогенезі SARS відіграє запальна реакція в нижніх відділах дихальних шляхів та в паренхімі легень. У ході запалення некротизуються клітини респіраторного епітелію альвеол, різко зменшується або взагалі припиняється газообмін через альвеоло-капілярну мембрану, що викликає гіпоксемію та гіперкапнію. В ушкодженні та руйнуванні епітеліоцитів при SARS-інфекції, крім некрозу, може мати значення апоптоз, оскільки доведена його наявність у клітинах, інфікованих вірусом перитоніту котів, гепатиту мишей та гастроентериту свиней. Два останні віруси мають найбільшу серед коронавірусів спорідненість із SARS-CoV [10].
Результати аутопсій пацієнтів, які померли від SARS, показали, що легеневе вірусне ушкодження включає локалізовані кровотечі та некрози, десквамативний легеневий альвеоліт та бронхіт, проліферацію та десквамацію альвеолярних епітеліоцитів, ексудацію білків, моноцитів, лімфоцитів та плазмоцитів у альвеоли, формування гіалінової мембрани та вірусні включення в альвеолярних епітеліоцитах (рис. 3). Також були відмічені масивні осередки некрозу селезінкової тканини та локальний некроз лімфовузлів. Крім того, було відмічено, що для патології SARS характерним є системний васкуліт, який включає набряки, локальні фібриноїдні некрози та інфільтрацію моноцитів, лімфоцитів і плазмоцитів у стінку судин серця, легень, печінки, нирок, наднирників та строми скелетних м'язів. У дрібних судинах був відмічений тромбоз. Спостерігалися системні токсичні зміни, що включали дегенерацію та некроз паренхіматозних клітин легень, печінки, нирок, серця та наднирників. Електронна мікроскопія виявила у легеневій тканині скупчення вірусних часток, схожих на коронавіруси.
Таким чином, SARS є системним захворюванням, що вражає велику кількість органів. Основними мішенями SARS є легені, органи імуногенезу і кровотворення та системні дрібні судини, а дифузне ушкодження альвеол з формуванням гіалінової мембрани, респіраторний дистрес-синдром та пригнічена імунна функція є основними причинами смерті при SARS [7]. Однак за даними інших авторів, основна причина смерті при SARS залишається невідомою [22].
Досвід та дослідження клініцистів Госпіталю ім. Принца Уельського (Гонк-Конг) та West Park Healthcare Center (Торонто) свідчать, що клінічна картина SARS може значно змінюватися та залежить від таких об'єктивних факторів, як вік, фізичний стан та супутні хронічні захворювання пацієнта. У більшості випадків захворювання характеризувалося високою температурою (понад 38 °С). Лихоманка може супроводжуватися ознобом (65 % відомих випадків), міалгією (50 %), головним болем (50 %), ринітом (24 %), ларингофарингітом (23 %), нудотою (22 %), блювотою (14 %) та діареєю (27 %). Спостерігалися характерні зміни клітинного та біохімічного складу крові, а саме: падіння рівня гемоглобіну, підвищення рівнів лактатдегідрогенази, печінкових трансаміназ та креатинфосфокінази, порушення електролітного балансу, лімфоцитопенія,нейтрофілія, тромбоцитопенія. Смертність серед хворих на SARS віком молодше 60 років за різними даними становила від 10 до 15 %, а серед хворих віком понад 60 років - близько 50 % [3, 5, 8].
Лабораторна діагностика та доступна терапія SARS
На сьогоднішній день у світі не існує достатньо надійних, точних і дешевих лабораторних тестів, на основі результатів яких можна здійснювати ранню діагностику SARS [24]. У ході епідемії широкого застосування набули такі тести, як полімеразна ланцюгова реакція (ПЛР), яка за наявності відповідних праймерів може виявляти присутність геному SARS-CoV у зразках мокроти, сироватці та фекаліях, а також ензимозв'язуючий імуносорбентний аналіз (ELISA - enzyme-linked immunosorbent assay), що дозволяє виявляти антитіла до SARS-CoV у сироватці крові [3, 16, 22].
Протоколи лікування, що найчастіше використовувались у клініці протягом нещодавньої епідемії, включали комбінації кортикостероїдів (гідрокортизон, метилпреднізолон), антибіотиків широкого спектра дії (левофлоксацин, цефтріаксон) та противірусних препаратів (осельтамівір, рибавірин). Крім того, широко застосовувалося підтримуюче внутрішньовенне живлення, яке поновлювало баланс води та електролітів у крові. У тяжких випадках респіраторного дистрес-синдрому хворі потребували інтубації та механічної вентиляції легень.
Серед усіх препаратів, що використовувались у терапії SARS, найбільший резонанс та дискусії викликав рибавірин, ефективність та доцільність його використання. Рибавірин являє собою антивіріотик широкого спектра дії. Доведена його здатність інгібувати розмноження в культурі клітин вірусів грипу та парагрипу, респіраторного синцитіального вірусу. Механізм дії рибавірину полягає у припиненні реплікації геномів РНК- та ДНК-вмісних вірусів через інгібування ферменту інозинмонофосфатдегідрогенази, необхідного для синтезу гуанозинтрифосфату в клітині, що в кінцевому рахунку призводить до летального мутагенезу геномної РНК вірусу [18]. Проте значні побічні дії рибавірину (індукція анемії, супресія активності кісткового мозку, порушення балансу електролітів у крові тощо) стали підставою для появи сумнівів щодо доцільності застосування цього препарату у терапії SARS [3, 12]. Результати досліджень, проведених in vitro вченими Національного інституту інфекційних захворювань в Токіо, свідчать, що рибавірин не пригнічує ріст
Loading...

 
 

Цікаве