WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМедицина → Деякі аспекти специфічної терапії при дифтерії - Реферат

Деякі аспекти специфічної терапії при дифтерії - Реферат

нейтралізацію, зниження антигенного навантаження та можливості аутоімунних ушкоджень. Зменшення об'єму розподілу зумовлює максимально ефективне підведення антитоксину до ушкоджених органів. Ретикулоендотеліальна система майже не бере участі в його інактивації. Водночас йде активне розблокування лімфатичної системи органів-мішеней за рахунок зменшення запального процесу в лімфатичних судинах та вузлах, інтерстиціального набряку та збільшення функціональної активності уражених органів [12].Ендолімфатичне введення ПДС рекомендують здійснювати шляхом пункції правого поверхневого пахового лімфатичного вузла. Ендолімфатично вводять 1/2-1/3 разової дози ПДС. Одночасно залишок разової дози вводять внутрішньовенно.
В.В. Іванова та співавтори [10, 12] наводять дані щодо ефективності застосування внутрішньовенного та комбінованого (внутрішньовенно + ендолімфатично) способів введення ПДС. Виявилося, що у хворих, яким ПДС вводили комбінованим методом, достовірно менші строки виникнення специфічних ускладнень з боку серця, нервової системи, нирок.
Директивні та навчально-методичні документи, які сьогодні регламентують тактику ведення хворих на дифтерію, базуються на клінічному досвіді, накопиченому за роки останнього спалаху захворюваності (1990-2002 рр.). У методичних рекомендаціях, розроблених кафедрою інфекційних хвороб НМУ [7], наголошується на необхідності індивідуального підходу до призначення специфічної терапії з урахуванням клінічної форми, тяжкості, наявності ускладнень та їх характеру. Основними критеріями повинні бути ступінь інтоксикації, загальний стан хворого та характер і локалізація місцевих змін. При госпіталізації хворого на 5-8-й день хвороби введення ПДС доцільне лише за наявності плівчастих нальотів у місці вхідних воріт інфекції та симптомів інтоксикації. На підставі набутого досвіду колектив авторів кафедри інфекційних хвороб НМУ розробив протокол лікування дифтерії у дорослих, однак до сьогодншнього дня він не затверджений МОЗ України. Згідно з цим протоколом, ПДС вводять негайно при госпіталізації хворого у стаціонар за наявності місцевих клінічних змін та інтоксикації. Орієнтовні разові дози (від 30 000 до 150 000 МО) залежать від вираженості токсикозу та характеру місцевих змін. Кратність введення - 1 раз при легкому і середньотяжкому перебігу, 2 рази (інтервал 12-24 год) - при тяжкому перебігу або гіпертоксичній формі. Повторне введення ПДС має сенс лише у тому випадку, коли після першої ін'єкції відсутній переконливий антитоксичний ефект, - тоді бажано вводити сироватку іншої серії. Переважний метод введення - внутрішньом'язовий або внутрішньовенний. Доцільність лише одноразового введення сироватки обґрунтовується тим, що з місця внутрішньом'язової ін'єкції вона всмоктується протягом не менш 2 тижнів. Внутрішньовенне введення повинно мати чітке обгрунтування його необхідності. Перед процедурою специфічної терапії обов'язковим є визначення чутливості макроорганізму до чужорідного білка. Якщо ці проби позитивні, рекомендується вводити сироватку з попередньою десенсибілізацією за Безредкою. За нашими даними, такий режим маніпуляцій сприяє максимальному клінічному ефекту в найкоротші терміни, значно знижує кількість ускладень [7]. Рекомендуємо також у комплексному лікуванні дифтерії застосовувати сеанси плазмоферезу: через 20-24 год після першого ведення ПДС, повторно через 20-24 години після другого введення ПДС або після першого сеансу при тяжкому перебігу та гіпертоксичній формі.
За Протоколом діагностики та лікування дифтерії у дітей, затвердженому МОЗ України [26], у разі встановлення діагнозу чи при вірогідній підозрі необхідно вводити ПДС у перші дві години після госпіталізації. Не рекомендується специфічна терапія дітям, у яких діагноз дифтерії встановлено після 7-го дня хвороби і відсутні симптоми інтоксикації та нашарування на мигдаликах.
Російські клініцисти у випадках тяжкого перебігу захворювання рекомендують вводити ПДС без попередніх проб на чутливість до чужорідного білка - під захистом глюкокортикостероїдів та антигістамінних препаратів [15]. На нашу думку, така поспішність не є виправданою: підвищується ризик виникнення вкрай негативних наслідків специфічної терапії, насамперед анафілактичного шоку, створюються додаткові проблеми курації хворих з тяжким перебігом дифтерії.
Пошук підвищення ефективності специфічної терапії при дифтерії, зменшення ризику виникнення її ускладнень продовжується. Необхідність розробки інших методів нейтралізації дифтерійного токсину, з обмеженням або навіть без застосування сироваткової терапії, виникла у зв'язку зі зростаючою сенсибілізацією населення до чужорідних білків, високою частототою алергічних реакцій, відсутністю надійних способів їх профілактики. Є певні надії щодо застосування людського протидифтерійного імуноглобуліну [31]. Серед переваг цього препарату - можливість розвитку швидкого терапевтичного ефекту завдяки гомологічній природі антитіл, відсутність небажаних алергічних та імунопатологічних реакцій. Однак людський протидифтерійний імуноглобулін має всі недоліки препарату донорської крові (можливість контамінації вірусами парентеральних гепатитів, CMV-, EBV-, HIV-інфекцій) [10, 35].
Розробляються та впроваджуються в практику охорони здоров'я методи екстракорпоральної детоксикації (гемосорбція, плазмаферез) [3, 7, 10, 15, 18, 22, 24, 30, 34]. Найбільш перспективним здається застосування антитільних імуносорбентів (імуносорбція), які можуть виводити заздалегідь відомі антигени. Елімінація токсичних макромолекул за допомогою антитоксичних імуносорбентів, сподіваємося, стане ефективною альтернативою сироватковій терапії або буде використовуватися паралельно з нею [28]. Проводяться роботи з розробки людської дифтерійної "антиотрути", принцип дії якої базується на тому, що фактор росту людини є попередником білка, який може бути інгібітором фіксації токсину на клітині органів-мішеней. Розробляються методики штучного синтезу такого білка за допомогою методів генної інженерії [35].
Література
[1] Ахмедов Д. Р. Клинико-патогенетическое значение антиоксидантной системы при инфекционных заболеваниях// Клин. медицина. - 1994. - Вып. 3.
[2] Бондарев Л. С., Голоденко М. А., Чебалина Е. А. Проявления неврологических осложнений при дифтерии у взрослых// Междунар. мед. журнал. - 1998. - Т. 4, № 2. - С. 129-130.
[3] Беляева Н. М. Дифтерия у взрослых (патогенез, клиника, классификация, лечение): Автореф. дис. … д. м. н. - М., 1997.
[4] Величко М. А. Клинико-анатомические параллели современной дифтерии у взрослых// Военно-мед. журнал. - 1990. - № 12. - С. 38-42.
[5] Возианова Ж. И. Дифтерия: современные аспекты// Лікування та діагностика. - 1996. - № 3. - С. 18-21.
[6] Возианова Ж. И. Инфекционные и паразитарные болезни: В 3 т. - Т. 1. -К.: Здоровье, 2000.
Loading...

 
 

Цікаве