WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМедицина → Діарейні захворювання - Реферат

Діарейні захворювання - Реферат

добу і 200 мл - за другу.
Кількість рідини, необхідної для підтримання нормальної гідратації, визначають на 1 кг маси: з перспірацією - 50 мл, за рахунок діурезу - 40 мл, через блювання і пронос - від 35 до 120 мл (у середньому 60 мл). Дитині (маса тіла 6 кг) з тяжкою формою діареї призначають протягом першої доби: 400 мл рідини для компенсації ексикозу, 300 мл(50 мл х 6 кг), 240 мл (40 мл х 6 кг) і 360 мл (60 мл х 6 кг) для підтримання гідратації - всього 1300 мл, тобто 215 мл/кг. Наступного дня, якщо у немовляти є пронос і блювання, кількість рідини зменшують на 200 мл (усього - 1100 мл), що становить 185 мл/кг.
На третю добу лікування температура і випорожнення найчастіше нормалізуються, блювання припиняється. Тоді кількість рідини для підтримання гідратації зменшують до 150 мл/кг. Пронос та блювання призводять не лише до дегідратації, а й супроводжуються значними втратами електролітів, тобто порушення водного обміну при діарейних захворюваннях тісно пов'язані зі змінами електролітно-метаболічної рівноваги в дитячому організмі. Патологічні втрати електролітів коливаються в широких межах та впливають на тип зневоднення.
При діарейних хворобах використовують широкий спектр інфузійних препаратів. Група кристалоїдних розчинів включає:- гіпоосмолярні розчини (5 % глюкоза) - рівномірно розподіляються між позаклітинним і внутрішньоклітинним водним просторами. Оскільки внутрішньоклітинний простір значно більший, ніж позаклітинний, то такі розчини у чистому вигляді мало підходять для відтворення частини позоклітинного простору - судинного сектору;- ізотонічні розчини (розчин Рінгера, лактасол та ін.) - розподіляються в межах позаклітинного водного простору і широко використовуються в регідратаційних цілях;- гіперосмолярні розчини (3-7, 5 % розчини натрію хлориду) - застосовуються для оліговолемічної реанімації (реанімації малими об'ємами рідини);- коригуючі розчини (калію хлориду, натрію гідрокарбонату, хлосоль та ін.) - для делікатної корекції порушень водно-електролітного і кислотно-лужного балансу організму.
До групи колоїдних препаратів відносять розчини альбуміну, декстрану, препарати гідроксиетилкрохмалю (ГЕК) і желатини. Вони сприяють не тільки відтворенню дефіциту у внутрішньосудинному водному просторі, збільшуючи таким чином ОЦК, а й зміні фільтраційно-реабсорбційних взаємовідносин судинного та інтерстиціального простору в напрямку реабсорбції за рахунок колоїдних часток, що входять до складу препарату. Здатність желатини визивати анафілактоїдні реакції обмежує її призначення, а в США з 1978 р. її зовсім не використовують. В Україні припинили виробництво полівінілпірролідонових препаратів (гемодез), що належать до колоїдних розчинів і широко використовувалися в педіатричній практиці. Таким чином, вибір препаратів, які мають противошокову, дезінтоксикаційну та реологічну дію, зовсім невеликий (альбуміни, декстрани, ГЕК). Найбільш ефективними і найменш шкідливими вважають препарати ГЕК. Вони не лише мають зазначені властивості, а й покращують обмін речовин, мікроциркуляцію, кислотно-лужний баланс, функції кишківника та печінки, підвищують діурез.
При цьому важливо знати, в якому співвідношенні необхідно призначати різні розчини. Так, у разі ізотонічного типу зневоднення вводять ізотонічний розчин натрію хлориду (0,85 %) або розчин Рінгера з рівною кількістю 10 % розчину глюкози (1:1). При вододефіцитному типі зневоднення рекомендують одну частину сольових розчинів і 2-3 частини 10 % розчину глюкози.
До сольових розчинів належить плазма, розчини альбуміну, реополіглюкін без глюкози, поліглюкін, препарати ГЕК. За умов соледефіцитного ексикозу призначають 4 частини сольового розчину, 2 частини 10 % глюкози та 1 частину 1,3 % натрію гідрокарбонату (4:2:1). Часто не вдається з'ясувати тип зневоднення, тоді використовують розчини сольові, 10 % глюкозу та 1,3 % натрію гідрокарбонату (1:2:1).Згідно з рекомендаціями Девідсона, стартовими розчинами для парентерального введення при вододефіцитному зневодненні є розчин 5 % глюкози, при соледефіцитному - ізотонічний розчин натрію хлориду чи розчин Рінгера, при ізотонічному - 10 % розчин глюкози.При тяжкому перебігу діареї з частими блюваннями (іноді нестримними, навіть після приймання рідини), випорожненнями, протягом 4-6 год рідину вводять тільки внутрішньовенно. Кількість її можна доводити до 70-80 % добової потреби. Протягом перших 2 год рідину потрібно вводити швидше (у першу годину - по 25 крапель за 1 хв, у другу - 20 крапель), а потім повільніше (по 10-15 крапель за 1 хв). Для дітей перших тижнів життя при внутрішньовенних інфузіях слід використовувати дозатор швидкості введення рідин.
Tабл. 2 Оцінка тяжкості ексикозу при діарейних захворюваннях у дітейАТ - артеріальний тиск
Критеріями адекватного проведення терапії є:
- покращання клінічного стану хворого;
- прогресивне зменшення ознак ексикозу;
- відносна питома маса сечі - не менше 1010.
Через 24 год повторно аналізують показники водно-електролітного та метаболічного балансів. Якщо дегідратаційний синдром не коригований повністю, то внутрішньовенне введення проводять ще 24 год.
Для тривалих краплинних вливань перевага надається катетеризації венозних судин силіконізованими катетерами одноразового використання. Тривале краплинне вливання у вену (2 доби і більше) посилює можливість розвитку тромбофлебіту, тому необхідно змінювати всю систему стерильної апаратури через 12 год, додавати до розчинів разову дозу антибіотиків. Це позитивно впливає на терапію основного захворювання.
Швидке введення великої кількості рідини у вену й ігнорування серцевих глікозидів (строфантин, корглікон) можуть призвести до такого тяжкого ускладнення, як набряк легень. Тому необхідно дотримуватися встановленого порядку проведення терапевтичних заходів, насамперед протишокової терапії.
В окремих випадках спостерігається симптомокомплекс водної інтоксикації, коли вводять недостатню кількість натрію хлориду, особливо при соледефіцитному типі зневоднення. Клінічно це проявляється різким погіршенням стану дитини, розвитком коми, посиленням проносу і блювання, м'язовим посіпуванням, тонічними і клонічними корчами, колапсом. Такий стан може розвиватися не лише внаслідок парентерального, а й перорального введення розчину глюкози.
Отже, в першу добу близько 60-80 % розчинів вводять парентеральним шляхом (венепункція, венесекція, пункція підключичної вени). Водночас необхідно пам'ятати, що для компенсації можливих максимальних затрат натрію хлориду досить ввести його ізотонічний розчин (до 100 мл/кг, але не більше, навіть при соледефіцитному ексикозі).
Loading...

 
 

Цікаве