WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМедицина → Діагностика і лікування гострого верхньощелепного синуситу у дітей - Реферат

Діагностика і лікування гострого верхньощелепного синуситу у дітей - Реферат

St. Aureus, Epidermidis, Str. Pneumoniae та H. Influensae, то використовують здебільшого амоксицилін. Його можна призначати у формі розчинних таблеток амоксициліну тригідрату. Однак амоксицилін руйнується b-лактамазами, тому як альтернативу використовують амоксицилін-клавуланат, що містить інгібітор b-лактамаз - клавуланову кислоту.
Із цефалоспоринів найчастіше використовують препарати II-III поколінь. Останнім часом набувають популярності препарати нового покоління, а саме левофлоксацини.
Макроліди можуть бути використані при алергії хворого до клавуланової кислоти. Слід пам'ятати, що доксициклін, який відноситься до групи тетрациклінів, не можна вживати дітям до 8 років.
Таким чином, слід зауважити, що при катаральному запаленні верхньощелепного синуса, що найчастіше викликається вірусами, а також час від часу супроводжує гострі респіраторні захворювання верхніх дихальних шляхів, системне призначення антибіотиків недоцільне. Проте у випадку приєднання мікрофлори, що спричиняє погіршення стану хворого, за середньотяжкого перебігу захворювання призначають один із поширених антибіотиків: амоксицилін, амоксицилін-клавуланат, левофлоксацин, цефаклор, азитроміцин, доксициклін (хворим віком понад 8 років); у тяжкому стані -амоксицилін-клавуланат, цефалоспорини II-III поколінь, всі препарати для парентерального введення.
У випадку поліпшення стану хворого, при парентеральному введенні препаратів можна переходити до так званої "ступінчатої терапії": замість парентерального введення призначають пероральний прийом аналогічного за дією препарату.
За середньотяжкого перебігу гострого верхньощелепного синуситу, а також при тяжкій формі з підозрою на ускладнення, при діагностуванні тяжкої супутньої патології чи імунодефіциту (не має значення - первинного чи вторинного) хворі повинні лікуватися в стаціонарних умовах.
Системна протизапальна терапія.
Оскільки основними компонентами кожного запалення є альтерація з виділенням медіаторів, судинна реакція з ексудацією та проліферація, призначення загальної протизапальної терапії, починаючи з середньотяжкого перебігу гострого верхньощелепного синуситу, є доцільною. Що стосується глюкокортикоїдів, то їх використання має обмежуватися лише алергічними та загостреннями поліпозних форм гострого синуситу. В інших випадках вони можуть призводити до зниження протиінфекційного захисту організму. При бактеріальних формах доцільніше використовувати нестероїдні протизапальні препарати (НПЗП). За гострого запалення найбільш ефективними серед них є: ібупрофен, флурбипрофен, диклофенак, а також фенспірид, що не відноситься до НПЗП, але за механізмом дії, а головне за ефектом, наближається до них.
Антигістамінна терапія.
Серед медіаторів запалення (на теперішній час їх налічується понад декілька десятків) гістаміну належить одне з головних місць. Призначення антигістамінних препаратів, безумовно, показане при гострому алергічному верхньощелепному синуситі та при катаральній формі чи стадії інфекційного процесу. В подальшому їх призначення повинно бути індивідуалізованим. Серед антигістамінних препаратів II генерації доцільно вживати лоратадин, фексофенадин, деслоратадин.
Імуномодулююча терапія.
Як правило, призначається індивідуально - у випадках конкретних проявів недостатності імунної системи. Серед найбільш поширених імуномодуляторів в Україні відомі Т-активін, левамізол, вілозен та інші.
Що стосується протеолітичних ферментів, то їх використання, особливо при пункційному введенні при гострому гнійному запаленні верхньощелепної порожнини, також супроводжувалося клінічним ефектом. Серед протеолітичних ферментів здебільшого використовуються: трипсин, хемотрипсин, лідаза, екстракт з папаї тощо.
Пункційне лікування.
На сьогодні цей метод, особливо при ексудативних формах гострого запалення верхньощелепного синуса, залишається основним на теренах України та пострадянського простору. Проте в країнах Західної Європи та Америки він майже не використовується. Сподіваємося, що в найближчі роки ми зможемо запропонувати альтернативу пункційному лікуванню, в першу чергу для лікування дітей.
До низки від'ємних характеристик пункції верхньощелепної пазухи слід додати можливість (за відсутності одноразових голок) інфікування хворого. Пункція дає можливість швидкої евакуації ексудату, що відповідає основним постулатам гнійної хірургії, запропонованим ще Гіппократом: "Ubi pus - ex evacuo", та одночасно дає можливість введення до вогнища протизапальних, антибактеріальних, ферментативних препаратів, імуномодуляторів [3] тощо.
Таким чином, ми пропонуємо вдаватися до цього методу лікування при гострому гнійному верхньощелепному синуситі за суворими показаннями й обмежуватися невеликою кількістю пункцій (до 3-4). Альтернативою кількості не можуть бути дренажні трубки, які самі по собі є стороннім тілом, і їх використання в сучасній отоларингології за великої кількості й різноманітності лікувальних засобів також має індивідуалізуватися та обмежуватися.
Тільки в разі неефективності всього арсеналу консервативних засобів лікування гострого верхньощелепного синуситу, здебільшого при внутрішньоорбітальних чи внутрішньочерепних ускладненнях, у поодиноких випадках може йти мова про хірургічне втручання. В наш час все частіше використовуються ендоскопічні методи.
Література
[1] Гладуш Ю. І., Тишко Ф. О., Телегіна Н. А. Про диференціальний підхід до методів дренування верхньощелепної пазухи при лікуванні осіб із гострим та хронічним гайморитом// ЖВНГХ. - 2000. - № 2. - С. 117-118.
[2] Ершов Ф. И., Гаращенко Т. И. Возможен ли контроль острых респираторных заболеваний у детей? Новый взгляд на старую проблему Рос. ринология. - 1999. - № 2. - С. 20-28.
[3] Лопатин А. С. Хирургическое лечение детей при хроническом риносинусите// ЖВНГХ. - 2000. - № 2. - С. 133-138.
[4] Рязанцев С. В., Науменко Н. Н., Захарова Г. П. Принципы этиопатогенетической терапии острых синуситов (методические рекомендации). - СПб.: ООО "РИА-АМИ", 2003. - 40 с.
[5] Тимен Г. Э., Гюллинг Э. В., Марченко А. И. Способ лечения больных очаговыми инфекциями. Авт. свидетельство № 839543, 1981.
[6] Тимен Г. Э., Кузык И. В., Лисакова И. В. и др. Применение препарата "Изофра" при гайморите и этмоидите у детей с секреторным средним отитом// ЖВНГХ. - 2001. - № 2. - С. 69-72.
Loading...

 
 

Цікаве