WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМедицина → Вугрова хвороба: алгоритми діагностики та лікування - Реферат

Вугрова хвороба: алгоритми діагностики та лікування - Реферат


Реферат на тему:
Вугрова хвороба: алгоритми діагностики та лікування
Дерматози, що локалізуються на відкритих ділянках шкіри, зокрема на обличчі, посідають особливе місце в дерматологічній і косметологічній практиці. Актуальність проблеми вугрової хвороби для сучасної наукової та практичної медицини зумовлена значною поширеністю цього захворювання серед осіб молодого і середнього віку, хронічним перебігом, резистентністю до загальноприйнятої терапії, порушенням у пацієнтів психоемоційного статусу і соціальної адаптації [17, 19]. Більшість вітчизняних і закордонних авторів вважають вугрову хворобу (ВХ) серйозною проблемою і розглядають її як порушення функціонування всього організму. Аналіз віково-статевих особливостей засвідчив, що ВХ вражає від 70 до 80 % підлітків та молоді і близько 11 % дорослого населення старше 25 років, причому у хлопців і чоловіків дерматоз перебігає частіше у тяжкій формі. Пік ВХ припадає на вік 12-14 років, з тенденцією до більш раннього початку у дівчат. Наявність висипу на відкритих ділянках шкіри значно знижує самооцінку хворого, породжує розвиток стану тривоги, депресії, дисморфофобії. Хворі нелегко адаптуються в соціальному середовищі, серед них - значний відсоток безробітних і самотніх людей. Добре знайомі випадки не тільки депресії, але й відмови хворих від спілкування з оточуючим світом, тобто ця патологія залишає рубці не тільки на шкірі, але й на серці [1, 3, 5, 8, 11, 13, 18, 19].
Важливими патогенетичними факторами розвитку ВХ є:
- патологічний фолікулярний гіперкератоз;
- надлишкова продукція секрету сальними залозами;
- розмноження Propionibacterium acnes;
- запалення.
На характер та об'єм секреції шкірного сала, а також виразність гіперкератозу впливають андрогени. На важливу роль гормонального чинника у патогенезі себореї та ВХ вказує початок захворювання в період статевого дозрівання; у жінок спостерігається зв'язок перебігу захворювання з фазами менструального циклу, вагітністю, абортами, гінекологічною патологією [2, 11, 13, 15, 20].
Поряд з ендокринною ланкою, рівноцінним за значущістю в патогенезі ВХ є порушення мікробіоценозу шкіри. Поверхня шкіри - це екосистема, що включає ороговілі клітини епідермісу і "нормальну" мікробну флору, які підтримують симбіотичний взаємозв'язок. Найранніші зміни при акне полягають у патологічній гіперкератинізації фолікулярного епітелію, що призводить до закупорки сальної залози та утворення мікрокомедону. Секрет сальної залози є субстратом для розмноження Propionibacterium acnes , які здатні до бактеріального гідролізу сала до вільних жирних кислот. Окрім цього, Propionibacterium acnes провокують хемотаксис лімфоцитів та активують систему комплементу. Утворення медіаторів запалення у блокованій сальній залозі призводить до розвитку клінічних ознак ВХ (папули, пустули, кісти, вузли тощо) [1, 4, 8, 9].
Незважаючи на суперечливість даних літератури, переконливим є факт інтенсивного впливу статевих гормонів на імунокомпетентні клітини. Естрогени та андрогени в малих дозах активують прояви клітинних та гуморальних реакцій, у великих - пригнічують. Вважають, що тестостерон впливає на процеси диференціювання та міграції лімфоцитів, а естрогени стимулюють активність фагоцитів і антитілоутворення. Умовою правильного підходу до лікування хворих на ВХ є визначення об'єктивних клініко-лабораторних критеріїв діагностики й адекватна індивідуальна оцінка ступеня тяжкості дерматозу [8, 10]. В Інституті дерматології та венерології АМН України ( ІДВ) розроблені балова шкала основних уніфікованих критеріїв ВХ (таблиця) та математична модель обчислення коефіцієта тяжкості захворювання.
У формулу обчислення коефіцієнта ступеня тяжкості введено константу S. При локалізованих формах дерматозу S дорівнює 1. У разі поширених форм ВХ, тобто локалізації уражень є не тільки на обличчі, але й на спині та грудях, ця константа, розрахована шляхом аналізу інтенсивності та тривалості лікування хворих з різною поширеністю процесу, становить 1,2. Коефіцієнт ступеня тяжкості захворювання обчислюється за формулою:
Q=kkiuS,
де Q - коефіцієнт ступеня тяжкості ВХ; k - кількість балів, присвоєна i-му критерію; n - кількість досліджуваних критеріїв у даного хворого; S - коефіцієнт, що при локалізованій формі дорівнює 1, при поширеній - 1,2.
Якщо величина Q - менша 35 балів, ВХ оцінювали як дерматоз легкого ступеня тяжкості, від 36 до 63 - середнього, понад 63 - тяжкого степеня.
Тактика ведення хворого має визначатися з урахуванням ступеня тяжкості дерматозу. Вибір методу лікування коректується ступенем превалювання тих чи інших патогенетичних і клінічних аспектів захворювання у конкретного хворого, тобто провідними ланками патогенезу ВХ. Виділяють місцеву, системну і комбіновану терапію ВХ. При ВХ легкого ступеня тяжкості, як правило, буває достатньо призначення адекватної зовнішньої терапії. Тобто, всі заходи мають бути спрямовані на ліквідацію себореї, патологічного гіперкератозу, порушень мікробіоценозу шкіри та на корекцію порушень гормонального фону, що є тригером для себореї. Середньотяжкі та тяжкі форми дерматозу вимагають системного лікування, а зовнішнє лікування в цьому разі є невід'ємною і обґрунтованою частиною комплексної терапії, що дозволяє скоротити терміни прийому системних препаратів і ризик можливих їх побічних ефектів. Місцева терапія дає змогу досягти у вогнищі ураження високих концентрацій лікарського препарату і безпосередньо впливати практично на всі патогенетичні механізми (гіперпродукцію сального секрету, фолікулярний гіперкератоз, комедоноутворення, інфекційний чинник, запалення). Застосування при системному призначенні, скажімо, антибіотиків у таких високих концентрацій, як при місцевому лікуванні, неможливе, оскільки це пов'язано із загальнотоксичною дією на організм [7, 11].
При ВХ легкого ступеня тяжкості, як правило, достатньо зовнішньої монотерапії протягом кількох тижнів - до повного усунення клінічних симптомів і додатково протягом 1-2 тижнів у підтримуючій дозі з профілактичною метою - для закріплення терапевтичного ефекту і зменшення ризику рецидивування. Вибір зовнішнього препарату і обсяг гігієнічних косметологічних процедур визначають із урахуванням провідного патогенетичного чинника захворювання індивідуально у кожного пацієнта. При незапальних формах легких акне рекомендують місцеві комедонолітичні та кератолітичні засоби, дія яких спрямована на гальмування процесів гіперкератинізації епітелію волосяних фолікулів, комедоногенезу, запалення (препарати третиноїну, адапалену, саліцилової кислоти, бензоїлпероксиду тощо). Лікування запальних акне на фоні порушення мікробіоценозу має бути спрямоване на провідну інфекційну патогенетичну ланку, що зумовлює необхідність призначення місцевих
Loading...

 
 

Цікаве