WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМедицина → Інфекція, спричинена вірусом Епштейна–Барр: клінічні варіанти, діагностика, принципи терапії - Реферат

Інфекція, спричинена вірусом Епштейна–Барр: клінічні варіанти, діагностика, принципи терапії - Реферат

функціональної активності природних кілерів CD16+, Т- хелперів CD4+, цитотоксичних Т- лім­фоцитів CD8+, CD25+-лімфоцитів, функциональної активності фагоцитів.
5. Визначення у крові в перші 4-6 міс хвороби ранніх анти-ЕА-IgG до EBV (50 % хворих), рідше визначаються анти-VCA-IgМ до EBV, анти-VCA-IgG до EBV, через 2-4 міс від початку хвороби - піздні анти-EBNA-IgG до EBV.6. Визначення у слині, крові, лімфоцитах ДНК EBV за допомогою методу ПЛР (якісно і кількісно).
Лікування
ІМ - хвороба, яка не потребує противірусного лікування. Є повідомлення, що при терапії ацикловіром кількість В-лімфоцитів, інфікованих ВЕБ, майже не зменшується, а швидкість інволюції патологічних симптомів захворювання не достовірна. Рівень вірусної реплікації знижується, але повертається до початкового після припинення лікування.
У тяжких випадках ІМ показано застосування коротким курсом глюкокортикостероїдних гормонів, наприклад преднізолону в дозі 1 мг/кг на добу протягом 5-7 днів. Проте необхідно зважати на можливість розвитку неврологічних та септичних ускладнень після їх застосування.
Імуностимулюючу терапію при ІМ слід проводити дуже обережно і лише в період ремісії, оскільки віддалені наслідки лікування в імунокомпетентних осіб можуть бути непередбаченими.
У гострий період ІМ рекомендуються полоскання горла розчинами антисептиків, гіпосенсибілізуючі та симптоматичні засоби. У разі приєднання вторинноїбактеріальної інфекції призначають антибактеріальні препарати у вікових дозах, за винятком ампіциліну та його аналогів.
Серед етіотропних засобів лікування хронічної активної ВЕБ-інфекції (в стадії реактивації) застосовують ацикловір, ганцикловір та фоскарнет. Ці препарати ефективні при хронічній активній ВЕБ-інфекції та не мають ефекту при латентному її перебігу.
Ефективність ацикловіру при ВЕБ-інфекції не доведена. Ганцикловір застосовують внутрішньовенно в дозі 5-15 мг/кг 3 рази на добу протягом 10-15 днів. Курс може бути подовжений до 21 дня. Підтримувальна доза становить 5 мг/кг на добу. Препарат у такій дозі вводять протягом тривалого часу для профілактики рецидивів захворювання. Для підтримувальної терапії можна використовувати ганцикловір у таблетках по 1 г 3 рази на добу.
Противірусний ефект ганцикловіру після закінчення його прийому тривалий, однак слід пам'ятати, що препарат досить токсичний. Він може призводити до розвитку нейтропенії, гранулоцитопенії, анемії, тому в процесі лікування слід контролювати показники крові. Можлива побічна дія препарату на серцево-судинну, нервову системи, травний тракт.
Фоскарнет застосовують внутрішньовенно в дозі 60 мг/кг 3 рази на добу. Курс лікування становить від 10 днів до 6 тижнів. При застосуванні препарату можливий розвиток тромбофлебіту, зниження рівня гемоглобіну, підвищення рівня креатиніну в крові.
У лікуванні хронічної активної ВЕБ-інфекції використовують препарати ?- інтерферону. Рекомбінантний інтерферон (інтрон, лаферон, роферон, віферон, лаферобіон та ін.) призначають у дозах із розрахунку 1 млн МО на 1 м2 площі тіла.
Орієнтовні дози препарату у дітей:
- до 1 року - 250 тис. МО;
- від 1 до 3 років - 500 тис. МО;
- від 3 до 10 років - 500 тис. - 1 млн МО;
- від 10 до 15 років - 1,5-3 млн МО;
- старше 15 років - 1,5-3 млн МО.
Кратність введення препарату становить 2 рази на добу з інтервалом 12 год. Тривалість курсу лікування при дозі 1-3 млн МО: 2 рази на день щоденно протягом першого тижня, потім 3 рази на тиждень протягом 3-6 міс.
Доцільно використовувати специфічний імуноглобулін людини проти вірусу Епштейна-Барр для внутрішньом'язового введення.
У випадку тяжких форм ВЕБ-інфекції доцільно застосовувати імуноглобулін нормальний людини для внутрішньовенного введення в разовій дозі 3-4 мл/кг на добу (0,15-0,2 г/кг на добу) від 1 до 5 введень на курс лікування. Курсова доза не повинна перевищувати 2 г на 1 кг маси тіла.
Лімфома Беркітта високочутлива до різних видів цитостатичної терапії. Ефективним є лікування циклофосфамідом, який вводять внутрішньовенно в дозі 30-40 мг/кг одноразово, якщо захворювання діагностовано в ранні терміни, або 2 рази з інтервалом 10-14 днів. Можна призначати ембіхін або новоембіхін внутрішньовенно в дозі 0,2-0,3 мг/кг на добу протягом 4-5 днів. Повторний курс проводять через 3-4 тижні.
Більш ефективними, ніж циклофосфамід, є препарати сарколізину в дозі 1-2 мг/кг одноразово або повторно через значний інтервал. У разі поширення процесу на оболонки та речовину спинного і головного мозку інтралюмбально вводять метотрексат в дозі 5 мг з подальшим її підвищенням. Ефективність терапії залежить від стадії хвороби: при І-ІІ стадії вона значно вища, ніж при III-IV. Якщо після лікування повна ремісія без підтримуючої терапії триває понад 1 рік, без розвитку рецидиву - хворий вважається вилікованим.
Інші методи лікування мають другорядне значення. Хірургічне лікування при пухлинах щелеп протипоказане через значну васкуляризацію пухлини і небезпеку кровотечі. Променева терапія зумовлює місцевий протипухлинний та знеболювальний ефекти.
Профілактика
Хворі на ВЕБ-інфекцію не потребують ізоляції. Дорослі, які перенесли ІМ, не можуть бути донорами. Діти, які перенесли ІМ, не можуть займатися спортом та отримувати значні фізичні навантаження, оскільки існує загроза спонтанного розриву селезінки. Після виписки зі стаціонару хворі, які перенесли ВЕБ-інфекцію, потребують диспансерного нагляду у дитячого інфекціоніста та консультації гематолога. Хворим із хронічною ВЕБ-інфекцією необхідно проводити серологічне дослідження із визначенням специфічних антитіл (анти-VCA-IgM, анти-VCA-IgG, анти-EBNA-IgG до EBV) та визначення антигена EBV в крові та слині.
Література
[1] Анастасиев В. В. Иммуноглобулин для внутривенного введения в терапии инфекционных и аутоимунных заболеваний. - Н.Новгород, 1998.
[2] Блохина Е. Б. Роль латентной инфекции, вызванной вирусом Эпштейна-Барр, в развитии лимфопролиферативных заболеваний// Вопросы гематологии, онкологии и иммунопатологии в педиатрии. - 2003. - Т. 2, No 3. - С. 65-70.
[3] Борисов Л. Б. Медицинская микробиология, вирусология, иммунология. - М.: ООО "Медицинское информационное агентство", 2001.
[4] Вершигора А. Е. Основы иммунологии. - К.: Вища школа, 1980.
[5] Володин Н. Н., Дегтярева М. В. Использование препаратов иммуноглобулинов при инфекционных заболеваниях у новорожденных// Педиатрия. - 1997. - No 4. - С. 92-99.
[6] Гусєва С. А., Курищук К. В. Застосування імуноглобуліну для внутрішньовенного введення у клінічній практиці. - К.: Логос, 2002.
Loading...

 
 

Цікаве