WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМедицина → Інфекції, що передаються статевим шляхом - Реферат

Інфекції, що передаються статевим шляхом - Реферат

вагітності. Терапія має проводитися комплексно і включати антимікробну терапію, специфічні методи з застосуванням гоновакцини і неспецифічну імунотерапію.
Широко розповсюдженою інфекцією, яка передається статевим шляхом, є трихомоніаз, при якому відбувається ураження різних відділів сечостатевої системи. Для трихомоніазу характерним є затяжний перебіг і схильність до рецидивів. Частіше спостерігається вагініт, уретрит, цервіцит. Хворі скаржаться на велику кількість виділень гнійного характеру, біль і свербіж у ділянці зовнішніх статевих органів, дизуричні явища. При огляді слизова оболонка пристінка піхви і піхвової частини шийки матки гіперемовані, відмічається набряк, легка кровоточивість. При хронічному перебігу місцеві запальні зміни втрачають свою вираженість, характерними є періодичні загострення, які можуть бути зумовлені статевим збудженням, вживанням алкоголю, порушенням функції яєчників і зміною рН піхви.
За Міжнародною класифікацією хвороб Х перегляду виділяють урогенітальний трихомоніаз неускладнений та трихомоніаз з ускладненнями. Інкубаційний період за даної патології складає близько 5-15 днів, але може коливатися від 1-3 днів до 3-4 тижнів.
Для успішної діагностики необхідно дотримуватися таких принципів [2]:
- одночасне використання різних методів діагностики;
- неодноразове використання досліджуваного матеріалу;
- забір матеріалу з різних вогнищ (уретра, сечовий міхур, вульва, вагіна);
- правильна техніка забору і транспортування матеріалу.
Для лабораторної діагностики трихомоніазу застосовуються такі методи:
- мікроскопія нативного препарату;
- мікроскопія забарвленого препарату;
- люмінесцентна мікроскопія;
- культуральні;
- імунологічні;
- експрес-метод (латекс-аглютинація).
Сучасні методи лікування хворих на трихомоніаз базуються на використанні специфічних протитрихомоніазних препаратів. Головним принципом лікування є індивідуальний підхід до хворого, заснований на ретельному збиранні анамнезу і всебічному клінічному обстеженні. Комплексна терапія має включати такі препарати і методи: етіотропні, імунокоригуючі, біостимулятори, вітаміни, місцеве лікування.
На особливу увагу заслуговує хламідійна інфекція. Крім розвитку запальних процесів і неплідності, хламідійна інфекція призводить до ускладнень вагітності, суттєво порушуючи стан плода і новонародженого. За даними літератури, вагітність при хламідіозі в 13 % випадків закінчується передчасними пологами, в 12 % - самовільними абортами. Крім того, інфікування хламідіями вагітних нерідко призводить до мертвонародження, розвитку післяпологових запальних процесів органів малого тазу. Інфікування плода можливе в 40-60 % випадків, як за наявності, так і за відсутності клінічних проявів інфекції у матері [3].
Характерна клінічна картина урогенітального хламідіозу відсутня. Безсимптомна інфекція зустрічається як у чоловіків, так і у жінок. Особливості біологічних властивостей збудників визначають непомітний початок захворювання і досить часто - безсимптомний його перебіг.
Ознакою генітального хламідіозу може бути слизово-гнійний ендоцервіцит. Поряд з ендоцервіцитом може мати місце специфічний або неспецифічний (бактеріальний) уретрит. Висхідне інфікування порожнини матки, маткових труб, очеревини призводить до розвитку ендометриту, сальпінгіту, спайкового процесу органів малого тазу. Досить часто єдиним проявом хвороби є ендоцервіцит і псевдоерозія шийки матки, яскраво-червона, з рівними краями, симетрична по відношенню до зовнішнього вічка.
Найбільш частими скаргами хворих з урогенітальним хламідіозом є свербіж статевих органів, велика кількість слизових виділень, періодичні болі внизу живота, дизуричні явища, порушення менструального циклу, неплідність, звичне невиношування, мертвонародження, загроза переривання вагітності, наявність у статевого партнера уретриту.
На сьогодні існує ряд діагностичних методів, які використовуються для виявлення хламідійної інфекції:
- виділення збудника в культурі клітин;
- мікроскопічний;
- серологічний;
- імуноферментний аналіз;
- метод ДНК-зондів;
- метод полімеразної ланцюгової реакції;
- метод лігазної ланцюгової реакції;
- пряма імунофлюоресценція.
Кожен з цих методів має свої переваги і недоліки. Рекомендується використовувати комбінацію декількох методів обстеження. Найбільш інформативним є культуральний метод виявлення хламідій. Методи лікування урогенітального хламідіозу розроблені і є досить ефективними. Головним чином, використовують антибіотики широкого спектра дії. При хронічному хламідіозі необхідно призначати адаптогени, еубіотики.
Урогенітальний кандидоз - одна з хвороб сучасної цивілізації. За даними ВООЗ, кандидоз є однією з найбільш частих причин звернень жінок за медичною допомогою. Його частота за останні 10 років майже подвоїлась і склала 30-45 % в структурі інфекційних уражень вульви і вагіни [1, 5]. Розвитку даної патології сприяють ятрогенні фактори - антибактеріальна терапія, тривале і безконтрольне використання кортикостероїдів, імунодепресантів тощо. Урогенітальний кандидоз є грибковим захворюванням слизових оболонок і шкіри сечостатевих органів, яке викликається дріжджоподібними грибами роду Candida, що належать до умовно-патогенних рослинних мікроорганізмів.
На сьогодні не існує загальноприйнятої класифікації урогенітального кандидозу. Рекомендують розрізняти такі клінічні форми захворювання [5]:
- кандидоносійство;
- гострий урогенітальний кандидоз;
- хронічний урогенітальний кандидоз.
Під кандидоносійством розуміють [1] повну відсутність клінічних проявів кандидозу, а також постійне знаходження псевдоміцелія в біологічних середовищах. Кандидоносії є причиною інфікування статевих партнерів, а також новонароджених у процесі пологів.
Урогенітальний кандидоз зустрічається частіше у жінок, рідше - у чоловіків. За гострої та підгострої форм кандидозу перебіг захворювання триває не більше 2-х місяців. Запальні явища мають виражений характер: гіперемія, набряк, висипання на шкірі і слизових оболонках. Хронічна форма триває понад 2 місяці. На шкірі і слизових оболонках з'являються вторинні елементи (інфільтрація, атрофія тканин тощо). Захворювання протікає по типу вульвовагініту або дерматиту вульви. До типових симптомів належать свербіж і виділення з вагіни. Крім цього, може з'являтися болючість у піхві, подразнення в ділянці вульви, диспареунія. Характерною ознакою захворювання є сіро-білі нашарування на слизових оболонках, під якимиспостерігаються вогнища яскраво-червоного кольору.
Діагностика проводиться за наявності клінічних проявів захворювання і мікроскопічного виявлення грибів роду Candida. Лабораторна діагностика урогенітального кандидозу включає такі методи дослідження:
- мікроскопія;
- культуральна діагностика;
- серологічні реакції;
- імунологічні методи;
- імуноферментний аналіз;
- полімеразна ланцюгова реакція.
Терапія кандидозу має включати не тільки етіотропне лікування, але і ліквідацію сприяючих факторів, що дозволить підвищити її ефективність і знизити кількість рецидивів захворювання.
До числа найбільш частих гінекологічних захворювань належать вагінальні інфекції, серед яких одне з перших місць належить бактеріальному вагінозу (БВ). Це захворювання характеризується появою рясних виділень із піхви, в яких не виявляються відомі патогенні збудники
Loading...

 
 

Цікаве