WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМедицина → Інфекції, що передаються статевим шляхом - Реферат

Інфекції, що передаються статевим шляхом - Реферат


Реферат на тему:
Інфекції, що передаються статевим шляхом
За останнє десятиріччя серед жінок багатьох країн спостерігається збільшення інфекцій піхви, які стійко посідають перше місце в структурі акушерсько-гінекологічних захворювань. Бактеріальні інфекції піхви є найбільш поширеними захворюваннями, які зустрічаються в гінекологічній практиці. Їх частота в різних популяціях коливається в межах від 30 % до 80 %. Серед інфекційних захворювань найбільш поширеними є дисбіози (бактеріальний вагіноз, урогенітальний кандидоз), хламідіоз, трихомоніаз. Такі соціальні процеси, як урбанізація суспільства, погіршення екології, а також наслідки безконтрольного застосування ліків (в першу чергу антибіотиків), мають негативний вплив на жіночий організм. На загальному рівні частоти хламідіозу, трихомоніазу, гонореї та інших сексуально-трансмісивних захворювань спостерігається збільшення інфекцій піхви, що протікають за участю мікроорганізмів зі складу нормальної мікрофлори піхви.
Інфекційно-запальні захворювання жіночих статевих органів посідають особливе місце в структурі загальної захворюваності у світі. Їх значимість зумовлена насамперед тим, що всі ці захворювання вражають органи і тканини, що стосуються репродуктивної функції і продовження роду на Землі. Про інфекційний процес в сучасному його розумінні відомо з середини XIX ст. Його класичні положення сформульовані Р. Кохом та Л. Пастером. Великий внесок у вивчення цих питань зробили І. Ф. Земмельвейс, Д. Лістер, І. І. Мечніков.
На сьогодні нараховується понад 20 інфекцій, які передаються статевим шляхом (ІПСШ). Вони характеризуються високою контагіозністю і швидким розповсюдженням у певних групах населення.
В практичній венерології прийнято виділяти традиційні "класичні" венеричні захворювання: сифіліс, гонорея, шанкроїд (м'який шанкр), лімфогранулематоз венеричний, гранульома венерична. За класифікацією ВООЗ в другу групу включені захворювання, які передаються, головним чином, статевим шляхом, з переважним ураженням статевих органів: хламідіоз, трихомоніаз, кандидозні вульвовагініти, мікоплазмоз, генітальний герпес, бактеріальний вагіноз. Існують такі захворювання, які можуть мати як статевий, так і нестатевий шляхи передачі (папіломовірусні інфекції статевих органів, гепатит В, цитомегалія тощо).Відомо, що нормальна мікрофлора статевих шляхів за певних умов набуває патогенних властивостей, а її представники стають збудниками ряду захворювань бактеріальної етіології. Сучасний рівень мікробіології дозволив розширити уявлення про стан мікробіоценозу статевих шляхів жінки і довести, що пригнічення нормальної мікрофлори піхви призводить до виникнення бактеріального вагінозу (БВ), урогенітального кандидозу (УГК), неспецифічних вагінітів. Необхідність досконалого вивчення цієї проблеми зумовлена не тільки широким поширенням БВ і УГК, але і тим, що вони належать до факторів ризику не тільки для розвитку тяжкого інфекційного процесу жіночих статевих органів, але й для плода і новонародженого, який отримує мікрофлору в пологах.
Дослідження останніх років свідчать про те, що 95 % усіх вагінальних виділень пов'язані з такими захворюваннями: бактеріальний вагіноз, кандидозний вульвовагініт, цервіцит, зумовлений Chlamidia trachomatis, Herpes simplex або Neisseria gonorrhoea. Проте на сьогоднішній день відомі 3 групи піхвових інфекцій, найбільш поширені в США і Європі: бактеріальний вагіноз, кандидозний вульвовагініт і трихомонадний кольпіт. За офіційними даними, симптоми вагінозу зустрічаються у 10 млн. жінок [3]. Сучасні дані вказують на широкі коливання показників захворюваності БВ (від 20 % до 90 %), що, напевне, зумовлено різними популяціями обстежених жінок, неоднозначним трактуванням захворювання, застосуванням різноманітних нестандартних методів діагностики. За даними Е. Ф. Кира, БВ зустрічається у 24 % жінок в структурі загальної гінекологічної захворюваності і у 87,7 % хворих, які звертаються з приводу виділень.
Статистика ВООЗ (1995) свідчить про те, що на сексуально-трансмісивні захворювання кожен рік страждають понад 330 млн. людей на планеті. У США щороку реєструється більше 600 000 нових випадків інфекцій, спричинених N. gonorrhoeaе, від 10 % до 36 % осіб репродуктивного віку хворіють на хламідіоз.
За класифікацією ВООЗ (1985), інфекційні урогенітальні захворювання поділяються на "трансмісивні" і "нетрансмісивні", тобто ті, що передаються статевим шляхом і не передаються. Сексуально-трансмісивні захворювання (СТЗ) мають 2 клінічні форми: свіжу, яка спостерігається протягом 2-х місяців (в свою чергу, поділяється на гостру, підгостру і торпідну), та хронічну. СТЗ також поділяють на специфічні і неспецифічні. До специфічних належать сифіліс, гонорея, трихомоніаз і туберкульоз. Проте, як свідчать дослідження останніх років, урогенітальні інфекції майже завжди полімікробні, внаслідок чого втрачається їх специфічність (йдеться про особливості інкубаційного періоду, клінічного перебігу тощо), тобто поділ захворювань на специфічні і неспецифічні в сучасних умовах не має значення.
На сьогодні однією з найпоширеніших бактеріальних інфекцій є гонорея, на яку, за експертною оцінкою ВООЗ, кожен рік у світі хворіє понад 200 млн. чоловік. За офіційною статистикою, в РФ відмічається тенденція до зниження рівня гонореї з 230,9 випадків на 100 000 населення у 1993 р. до 93,1 - у 2002 р. [2]. На думку автора, справжня захворюваність на гонорею перевищує офіційну статистику в зв'язку з поширеними випадками самолікування і доступністю антибактеріальних препаратів.
Висхідна гонококова інфекція - одна з основних причин хронічних запальних процесів статевих органів, трубно-перитонеальної неплідності. До 90 % жінок, які страждають на гонорею, практично не мають клінічних симптомів, при цьому гонокок частіше виявляється при змішаному інфікуванні [4]. На сьогоднішній день у хворих переважає гостра форма гонореї, хронічні форми виявляються рідко, що пов'язано з недостатньою діагностикою лікарів.
Скарги пацієнток залежать від локалізації інфекційного процесу. При ураженні уретри (найчастіша локалізація) хворі скаржаться на больові відчуття при сечовиділенні: різі, печія, свербіж; дизуричні явища: часте сечовиділення малими порціями, з'являється відчуття незакінченого сечовиділення. Однак за короткий час скарги можуть зникнути.
Гонорейний цервіцит не викликає больових відчуттів. Основне, що хвилює жінку, це збільшення кількості виділень, рідко гнійного характеру, які в хронічній стадії практично зникають. Для гонорейного проктиту характерні свербіж, печія і відчуття жару в області заднього проходу, відчуваються часті позиви до дефекації. При бартолініті відмічаються припухлість в області великих статевих губ і сильні болі.
В хронічній стадії, як було зазначено вище, клінічні симптоми стають менш вираженими або зникають. Гонококи можуть виявитися в будь-якій ділянці сечостатевих органів, але найчастіше - в залозах слизової оболонки цервікального каналу. Далі процесрозповсюджується за межі маткового вічка на матку і додатки, що супроводжується клінічною картиною ендометриту, сальпінгоофориту, піосальпінксу, пельвіоперитоніту.
Важливим моментом у зниженні частоти гонореї, попередженні причин неплідності, розвитку післяпологових ускладнень є всебічне обстеження жінок, що страждають на безпліддя і запальні захворювання сечостатевої системи, вагітних і жінок, які направлені на штучне переривання
Loading...

 
 

Цікаве