WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМедицина → Загальна хірургічна інфекція — сепсис - Реферат

Загальна хірургічна інфекція — сепсис - Реферат

спостерігається переважно у людей з порушеною загальною та специфічною реактивністю, а його збудником буває головним чином стрептокок.
Хронічний сепсисмає переважно одонтогенне, тонзилогенне, кардіо-генне, рідше - урологічне або крипто-гснне походження і спричинюється стафілококом або стрептококом чи їх асоціацією з неклостридіальними анаеробами та фузоспірилами.
Деякі автори виділяють рецидивую-чий сепсис, який фактично є хроніч-ним процесом із загостреннями. Треба зазначити, що іноземні вчені не про-водять чіткої межі між місцевою та загальною інфекцією - сепсисом. Вони вважають всі форми хірургічної гнійної інфекції проявами сепсису, а гнійні ускладнення ран - септичними ускладненнями.
Патогенез сепсису складний і до кінця ще не з'ясований. Його треба розглядати як процес складної взаємодії двох головних чинників - патогенних мікробів з макроорганізмом (з урахуванням особливостей останнього, стану його опірності мікробній агресії, імунологічної реактивності). При цьому зазначена взаємодія повинна розглядатись у площині порушення балансу між згаданими чинниками, насамперед на користь мікробів. Таке порушення балансу може бути наслідком як масивної та тривало діючої інвазії ви-соковірулентної мікрофлори в організм з нормальним станом імунологічної реактивності, так і незначної мікробної інвазії в організм з різко зміненим набутим чи природженим імунітетом. Тому недооцінка кожного з цих чинників, як і гіперболізація якогось з них, є шкідливою для лікування та профілактики цього небезпечного захворю-вання. Звичайно, в наш час, коли давно відомі збудники інфекції, зокрема хірургічної, є ефективні антимікробні засоби, досягнутий високий рівень, принаймні в промислове розвинутих країнах, санітарії та гігієни (в побуті і на виробництві), логічно було б висловити припущення про зменшення частоти екзогенної (з повітря, води, землі, шкіри, навколишніх предметів тощо) масивної інвазії патогенних мікроорганізмів у внутрішнє середовище людини. Мабуть, таке міркування і було причиною того, що був не так давно час, зокрема в повоєнні роки, коли роль мікробів дещо недооцінювалась і реактивності організму, його імунітету відводилась виняткова роль. Але всі ці припущення не виправдались з багатьох причин. Досить назвати лише го-ловні з них, а саме:
а) поява дуже вірулентних і нечутливих до багатьох сучасних антибіотиків та інших лікувальних засобів штамів патогенних мікробів;
б) розвиток хірургії з її новітніми складними, як інвазивними, так і не-інвазивними, методами дослідження та лікування, які сприяють проникненню патогенної мікрофлори безпосередньо в судинне русло; збільшення числа операцій у людей похилого віку та тривалості хірургічних втручань;
в) різке погіршення екології на планеті з її негативним впливом на стан здоров'я людини.
У патогенезі сепсису, крім масивності та вірулентності мікрофлори, важливу роль відіграють анатомо-фізіо-логічні особливості первинного осередку (вхідних воріт), особливості неспецифічної та специфічної реактивності організму, а також багато інших місцевих та загальних чинників (захворювання, вік тощо). Свідченням ролі масивності інвазії мікрофлори в організм у патогенезі сепсису є розвиток останнього переважно при великих та тривало існуючих осередках місцевої інфекції, інвазивних дослідженнях та інтенсивній інфузійній терапії з порушенням асептики чи прямому надходженню її в судинне русло (кровообіг).
Велику роль у розвитку місцевої інфекції та її' ускладненні сепсисом відіграють наявність у зоні вхідних воріт (первинного джерела) великої кількості ушкоджених (змертвілих та напівзмер-твілих) тканин, порушення в зоні їх кровообігу (гіпоксія тканин), затримка виділення з них назовні ексудату, мікробів, токсинів, продуктів розпаду клітин, недостатній доступ у місце вторгнення мікробів кисню та підвищене всмоктування токсинів і мікробів тканинами. За таких умов місцеві механізми тканинного і гуморального захисту не можуть ефективно протидіяти розмноженню мікроорганізмів та розвитку інфекції. Неабияке значення має локалізація первинного джерела. Інфекційні запальні процеси в замкнутих кісткових та суглобових порожнинах, в кістковому мозку, в плеврі, очеревині (з великою здатністю цих порожнин до всмоктування), у додаткових пазухах верхньої щелепи, сечовивідних шляхах, шкірі з її багатою лімфатичною системою, підшкірній основі з її малою опірністю проти інфекції і можливостями горизонтального поширення в ній, у молочній залозі з ії багатою кровоносною, лімфатичною та прото-ковою системами і нерідким лактоста-зом у породіль є найчастішими анатомічними першоджерелами сепсису. У разі виникнення сепсису через пряме проникнення в судини патогенної мікрофлори (ангіогенний сепсис), особливо за тривалого існування вхідних воріт, анатомо-фізіологічні особливості їх (вхідних воріт) не мають істотного значення, оскільки мікрофлора відразу потрапляє в загальний кровообіг, і в цьому разі лише локалізація вторинних осередків інфекції істотно залежить від анатомо-фізіологічних властивостей тканин та органів. Сепсис переважно розвивається при випадкових ранах з масивними зонами ушкодження тканин, нерідко з порушенням цілості магістральних судин та кісток та глибоких поширених опіках, таких частих інфекційних захворюваннях, як гематогенний остеомієліт та гнійний артрит, гнійний плеврит, перитоніт, пієлонефрит, флегмони та абсцеси різних локалізацій, бешиха, мастит, гнійний тромбофлебіт тощо (С. Попкі-ров, 1977).
Крім зазначених місцевих осередків інфекції, сприятливими умовами для розвитку сепсису є уможливлення прямого попадання патогенних мікробів у судинне русло або стерильні анатомічні канали (сечові, жовчні тощо) протягом тривалого часу чи у великій кількості. Це може бути при травматичному чи іншого походження порушенні цілості (проникності) стінки судин чи каналу. Особливо часто це спостерігається зараз через запровадження в лікарську практику нових технологій дослідження та інтенсивної терапії, які пов'язані з уведенням у судини та канали катетерів, провідників, голок тощо на тривалий час. Унаслідок порушення правил асептики через ці пристрої мікрофлора потрапляє у внутрішнє середовище організму (в систему кровообігу чи в порожнини каналів). За нормального стану імунітету мікроорганізми та токсини (екзотоксини, ендотоксини мікробних клітин, а також тканинні токсичні речовини змертвілих тканин) знешкоджуються (фагоциту-ються та нейтралізуються), бактеріемія можлива лише епізодично і генералізація інфекції стримується, хоч загальна реакція організму на інтоксикацію та мікроби може бути значною. Цю реакцію відомий патолог І.В. Давидовсь-кий (1960) назвав гнійно-резорбтив-ною лихоманкою. За умови правильного своєчасного лікування місцевого осе-редку ця реакція оборотна, і явища токсемії зникають в середньому через тиждень. Якщо ж цього не відбувається (за умови
Loading...

 
 

Цікаве