WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМедицина → Світова медицина та фармація у XVIII – XIX ст. - Реферат

Світова медицина та фармація у XVIII – XIX ст. - Реферат

наявність живих збудників інфекційних захворювань існувала ще в глибокій давнині. Застосовувались певні запобіжні заходи, ізоляція інфекційних хворих. Першим описав живі мікрооганізми Антоній Левенгук за допомогою сконструйованого ним мікроскопа (1695).
Видатним досягненням емпіричного періоду було відкриття методу попередження захворювання натуральною віспою (вакцинація) англійцем Дженнером. Він звернув увагу на те, що у доярок, які доять корів, хворих коров'ячою віспою, на руках з'являються міхурці, які нагадують віспяні пустули. Через декілька днів вони рубцюються. Коли в цій місцевості виникала натуральна людська віспа, доярки ніколи нею не хворіли. Свої спостереження Дженнер вів 25 років. В 1796 р. він прищепив восьмирічному хлопчику вміст пустули коров'ячої віспи, пізніше - пустулу натуральної віспи. Хлопчик не захворів. У 1798 р. Дженнер підсумовує свої спостереження у книзі "Дослідження причин і дії коров'ячої віспи". З цього року віспощеплення впроваджується в англійській армії і флоті, а з 1808 р. стає державним заходом.
Початок експериментального періоду пов'язаний з відкриттями видатного французького вченого-хіміка та мікробіолога Луї Пастера (1822-1895). Він є засновником наукової мікробіології та імунології. Основними відкриттями Пастера є:
1. Ферментаційна природа молочно-кислого та винно-спиртового бродіння.
2. Створення вакцини проти сибірської виразки.
3. Створення антирабічної сироватки (проти сказу).
В 1885 р. Пастер організував в Парижі першу в світі антирабічну станцію. Друга станція в 1886 році була відкрита в Одесі Ілльою Мечніковим (1845-1916), який разом з Пастером працював над винаходом антирабічної сироватки. Іван Мечніков - видатний вчений, біолог, імунолог та бактеріолог - творець фагоцитарної теорії імунітету (захисту організму від окремих інфекційних захворювань). Вивчаючи процеси внутрішньоклітинного травлення, він відкрив захисну функцію фагоцитів від хворобонебезпечних мікроорганізмів. В кінці XIX століття німецький вчений Пауль Ерліх започаткував вчення про антитіла як фактор гуморального імунітету. Таким чином, разом з фагоцитарною теорією Мечнікова, було створено вчення про імунітет. Його автори в 1908 р. були удостоєні Нобелівської премії.
Велике значення для розвитку медичної мікробіології мали відкриття німецького бактеріолога Роберта Коха (1843-1910), лауреата Нобелівської премії. Його заслуги:
1. Першим запропонував метод вирощування чистих бактеріологічних культур на твердих поживних середовищах.
2. Відкрив збудниів туберкульозу (1882) та холери (1883).
3. Встановив загальні принципи епідеміології інфекційних хвороб (тріада Коха):
а) знаходження мікробів у всіх випадках захворювання.
б) можливість отримання чистої культури мікроорганізмів.
в) можливість відтворення хвороби у тварин через зараження культурою мікроорганізму.
Завдяки відкриттям Пастера, Коха, Мечнікова, Ерліха мікробіологія отримала широке розповсюдження. Успіхи мікробіології з вивчення збудників інфекційних хвороб зумовили успішну специфічну профілактику.
Досягнення науково-технічної революції та фундаментальних наук обумовили поступ практичної медицини, починаючи з методики дослідження хворих. У XVIII столітті розвинулись наукові центри на півночі Европи, зокрема, Лейденський університет в Нідерландах. Тут працювали природознавець Карл Лінней, філософ Рене Декарт, лікар Ламетрі та багато інших вчених зі світовим ім'ям. Відродивши гіппократівську традицію, студентів навчали безпосередньо біля ліжка хворого. Адже в епоху середньовіччя навчання було виключно теоретичним за книжками авторитетів. Цей схоластичний метод продовжував діяти в багатьох університетах ще і в XVІІІ столітті. В Лейденському університеті працював лікар і хімік Герман Бургаве (1668-1738), доктор медицини і філософії. Найбільшу славу він завоював як викладач внутрішніх хвороб. В 1698 р. він організував першу терапевтичну клініку, на базі якої стали всебічно вивчати хвороби і вирішувати наукові проблеми в інтересах хворого. До нього приїжджали вчитися студенти і лікарі з інших країн і називали його "всієї Европи вчитель". Бургаве був прихильником ятрофізичного напрямку в медицині і вважав, що основою життєдіяльності людини є рух. Теплота в організмі, згідно його поглядів, створюється в результаті тертя крові об стінки судин, а захворювання є наслідком застою крові в капілярах. Звідси, для лікування, в першу чергу рекомендувались гімнастичні вправи, перебування на повітрі, дієта. Свої погляди на терапевтичну клініку він узагальнив у праці: "Вступ до клінічної медицини". Бургаве писав, що клінічною називається медицина, яка:
1. спостерігає хворих біля ліжка.
2. там же вивчає засоби, які необхідні для лікування.
3. використовує ці засоби.
Щоб лікувати, необхідно відвідати та побачити хворого, детально відслідкувати з допомогою органів чуття людину здорову, хвору, вмираючу і мертве тіло. Ці положення були спрямовані проти схоластики і визначали впровадження в клінічну медицину спостереження і досліду. Завдяки новому підходу вдосконалювалось описання нових форм хвороб. Разом з тим діагностика їх була обмежена. Суттєві зміни в цьому відношенні відбулись на межі XVIII і XIX століть, чому сприяли:
1. Прозекторська служба, яка, проводячи розтини померлих, з'ясовувала точність прижиттєвої діагностики та правильність лікування, визначала помилки лікарів.
2. Клініко-фізіологічні лабораторії, де, проводячи досліди на тваринах, фахівці відкривали механізми хвороби та обґрунтовували дію ліків.
3. Започаткування перших клінічних аналізів, зокрема, крові та сечі.
Кінець XVIII та перша половина XIX століття характеризуються визначними відкриттями діагностичних методик.
Віденський лікар Леопольд Ауенбруггер (1722-1809) відкрив і розробив метод простукування (перкусії) для визначення наявності рідини в грудній клітці. В 1761 р. він публікує результати своїх досліджень. Дивовижно, але його відкриття залишилось поза увагою лікарів протягом 50 років. Пізніше французький лікар Жан Корвізар (1755-1820), лейб-медик Наполеона, ознайомившись з цим методом, протягом двадцяти років перевіряв його на практиці, значно розширивши обсяг спостережень. Після публікації власного досвіду, метод перкусії став загальноприйнятим.
Наступним кроком в розвитку діагностики було впровадження в клінічну медицину вислуховування (аускультації). Відкриття зробив французький лікар Рене Ласнек (1781-1826), клініцист, патологоанатом, викладач медичної школи в Парижі. Він сконструював з дерева інструмент, названий стетоскопом (від грецького - груди, дослідження). Він описав звукові компоненти різних типів дихання, голосу, кашлю, хрипів. Без попередників, власними силами досяг в розробці аускультації високої досконалості. В другій половині XIX століття обидва методи діагностикишвидко вдосконалювались.
Завдяки досягненням фізики, з'явились перші освітлювальні та оптичні прилади. Око лікаря отримало можливість розглядати процеси у внутрішніх органах живої людини (цистоскоп, гастроскоп, бронхоскоп).
Завдяки розвитку
Loading...

 
 

Цікаве