WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМедицина → Медицина України-Руси в ХІІІ-ХVІІІ ст. - Реферат

Медицина України-Руси в ХІІІ-ХVІІІ ст. - Реферат

правом" було звільнено від усяких податків. Школярі та вчителі мали право раз на два тижні користуватися нею безплатно.
Жителі міста дуже терпіли від частих епідемій, особливо чуми. Одна з найбільших епідемій була в 1623 р,, коли загинуло до 20 тисяч чоловік, вулиці міста були завалені трупами. Боротьбу проти чуми очолював війт - доктор Мартин Кампіан, який один залишився з влади міста; портрет цієї мужньої людини зберігається в історичному музеї Львова.
На час переходу Львова і галицьких земель в 1773 р. під владу Австрії у місті було 25 тисяч жителів, з них лікарів 6 (2 французи, 1 італієць, 1 чех, 2 поляки).
Серед українських феодалівXVI ст. значна роль належала князям Острозьким. Вони заснували в Острозі у 1581 р. школу, де крім релігійних наук були і "науки визвольні" та класичні мови; окремі викладачі цієї школи були вихованцями Падуанського університету. В цій школі працював "визначний математик, філософ, астролог " Ян Латошинський, який перед цим був професором у Краківському університеті. В Острозі також функціонував великий шпиталь з річним бюджетом 4000 злотих - сума на той час значна. Докладних відомостей про нього не збереглось, але можна гадати, що лікувальною справою там керували дипломовані лікарі. В ті часи лікарська справа була цілком поза увагою і контролем державної влади.
Архівні матеріали свідчать, що лікарі складали з хворими угоди на лікування як на звичайну торговельну справу, брали аванси, часом з дуже сміливими зобов'язаннями в певний строк вилікувати ту або іншу хворобу. Плата за лікування була дуже висока, недоступна для трудового народу. Широкі маси населення взагалі обслуговували не дипломовані лікарі-, а лікувальники-ремісники, відомі в нас, як і по інших країнах, під назвою цирульників. Лікували вони, спираючись на віковий досвід народної медицини, і їх слід розглядати як безпосередніх спадкоємців давніх знахарів. У більших містах, виконуючи за приписом докторів медицини різні лікувальні рукодійпі заходи, маючи взагалі близькі ділові стосунки з дипломованими лікарями, цирульники поповнювали свої знання. Таке поєднання досвіду побутової медицини з даними науки сприяло деякою мірою збільшенню обсягу медичних знань цирульників. Окремі з них досягли великої майстерності в лікуванні ран, проведенні ампутацій, операцій витину каменів, виривання зубів і особливо в дуже поширеному засобі лікування - кровопусканні.
Ремісники середньовічних міст з економічних і правових причин об'єднувалися в цехи. Документальні відомості про ремісників-лікувальників, або цирульників, знаходимо в архівах з кінця XIV ст., коли по містах України заведено було самоврядування, відоме в нашій історії під назвою магдебурзького права. В XV ст. Київському магістратові були підпорядковані 16 ремісничих цехів різних спеціальностей, між ними був і цех цирульників. Цехи цирульників протягом багатьох століть були своєрідною і єдиною школою медичних кадрів для широких народних мас.
За тих часів кожен дипломований лікар звичайно мав коло себе кількох учнів, які допомагали йому в роботі, вчилися виконувати дрібні лікувальні маніпуляції та набували навичок догляду за хворими. З часом вони працювали по містечках і більших селах самостійно. Кількість таких учнів була невелика. Працювати по містах, де були цехи цирульників, вони не мали права під загрозою штрафів.
Зразком для цехів цирульників на Україні був львівський цех, заснований у 1512 р.
Статути цехів цирульників розрізняли таких членів свого об'єднання: 1) учнів, яких на Україні називали "хлопцями" ; 2) підмайстрів-вони називалися "молодиками", "челядниками" ; 3) майстрів.Учнів приймали віком 12 років, грамотність для них була не обов'язковою. Кожний учень перед вступом вносив до цехової скриньки повний внесок (від 6 грошів до 6 злотих). Навчання учня тривало три роки. Учнів у одного майстра не повинно було бути більше ніж 3-4. Їх вчили ставити банки, сухі та з насічками (криваві), розрізати гнояки, виривати зуби, перев'язувати.рани, накладати лещата при переломах, вправлятн вивихи, виготовляти різні пластирі для лікування ран. Учні вивчали ознаки певних хвороб і, обов'язково, голярську справу.
Збереглася копія статуту цеху цирульників XVIII ст. В ньому обсяг діяльності цирульників окреслюється так: "Оное мастерство цирюльников имеет состоять в том: бреить, кров жильную й зашкурную пускать, раны гоить рубаные и стреляные, а особенно в вырывании зуба й в излечении французской й шо-лудней болезней, в поставке крастеров й в шлюфовании бритов". Як бачимо, вся травматологія, лікування венеричних, шкірних хвороб, захворювання зубів підлягали компетенції цирульників. В інструкції магістрату до статуту зазначається, що цирульники "особливо внутренних и других к тому их цирюльническому майстерству неподлежащих болезней, кроме какие они в тех своих пунктах показали, отнюдь лечить не имеют".
Оскільки в більшості населених пунктів лікарів на Україні не було, то є всі підстави вважати, що і "внутренние й другие неподлежащие их мастерству болезни" лікували також цирульники.
Закінчивши навчання, учень вносив до цехової скриньки певний внесок (близько 12 злотих), і його вписували в цехову книжку вже молодиком. За більшістю статутів, підмайстер, закінчивши науку в основного майстра, повинен був розпочати "мандрування". Діставши від свого цеху довідку про навчання, він переходив до іншого міста, там звертався до цехмайстра і, за його призначенням, починав працювати челядником в одного з майстрів. "Мандрування" мало на меті ознайомлення молодика із засобами лікування по інших містах. У Києві, Львові, Луцьку та деяких інших містах України під обов'язку "мандрування" можна було відкупитися певним внеском до цехової скриньки.
Попрацювавши три роки, тобто не раніше як через шість років після початку навчання цнрульничної майстерності взагалі, молодик міг клопотатися перед цехом про дозвіл складати іспит на майстра. Діставши дозвіл, він вносив до цехової скриньки 10 злотих і одержував від цеху матеріали для виготовлення іспитових лікувальних зразків. Для іспитів потрібно було виготовити мазі, пластирі (окремі з них складалися з 19 речовин), порошки, направити нову бритву, ножиці, пущадло для кровопускання. Якщо кандидат на майстра одружувався з удовою цирульника або його дочкою, іспитовий грошовий внесок та й сам іспит щодо кількості завдань зменшувався наполовину. Вдова по смерті чоловіка зберігала всі права на майстерню. Цех виділяв для неї підмайстра, який вів справу. Безправний стан підмайстрів не раз викликав страйки їх, якими вони добивалися права на свої окремі збори, на вибори поміж себе старшого, збільшення платні до половини виробітку,
Loading...

 
 

Цікаве