WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМедицина → Відмороження, замерзання - Реферат

Відмороження, замерзання - Реферат

гормонотерапія.
Антикоагулянтна терапія полягає у застосуванні гепарину, фібринолізи-ну, стрептокінази, а також одного із непрямих антикоагулянтів: неодикума-рину, синкумару, феніліну. Гепарин призначають внутрішньовенне або внутрішньом'язово по 5000 ОД 4- 6 разів на добу. Гепарин зменшує біль, парестезію, мерзлякуватість, підвищує шкірну температуру, поліпшує капілярний кровообіг. Фібри-нолізин уводять по 20 000-30 000 ОД 2-3 рази на курс лікування.
З метою поліпшення реологічних властивостей крові показане введення реополіглюкіну, а для розширення судин - папаверину гідрохлориду по 0,05 г 3 рази на добу всередину або 2 мл 2 % розчину підшкірне 2 рази на добу протягом 10-12 діб. Застосовують і такі препарати, як но-шпа, нікошпан, галідор, ескузан, АТФ, МАП. Вони поліпшують коронарний і мозковий кровообіг.
Клінічні спостереження засвідчують, що відмороження зумовлює алергізацію організму, а тому під час його лікування застосовують антигіс-тамінні препарати: димедрол (0,05 г 2 рази на добу), діазолін, супрастин, тавегіл і ін. Вони зменшують набряк, гіперемію, біль. У перші 3-5 діб ре-активного періоду застосовують стероїдні гормони (гідрокортизон), які володіють десенсибілізуючим і протизапальним впливом.
Протягом усього періоду лікування відморожень хворий повинен при-ймати вітаміни (аскорбінову і нікотинову кислоти, вітаміни групи В, Е).
Велику увагу приділяють детоксикації організму хворого. Це здійсню-ють шляхом інфузійно-трансфузійної терапії і форсованого діурезу. Хворим показане внутрішньовенне вливання гемодезу, реополіглюкіну, 5-
10 % розчину глюкози. Форсований діурез проводять шляхом уведення лазиксу або фуросеміду. Для боротьби з ацидозом переливають4-5 % розчин натрію гідрокарбонату. У зв'язку із втратою калію при проведенні форсованого діурезу показане введення 300 мл 3 % розчину калію хлориду. Для поліпшення функції печінки призначають глюкозу, сери-пар, карсил.
Для боротьби з інфікуванням ранових поверхонь, якщо неширокі і не-глибокі відмороження, застосовують ацетилсаліцилову кислоту (2-3 г на добу), бутадіон (0,15 г 2 рази на добу), сульфаніламідні препарати. У разі вираженої запальної реакції, ускладненої лімфангіїтом, тромбофлебітом, пе-рорально призначають антибіотики (еритроміцин, олететрин, ампіцилін).
З першої доби лікування хворі повинні одержувати стафілококовий анатоксин за схемою.
У комплексі лікувальних заходів при відмороженнях треба використо-вувати новокаїнові блокади. Вони виявляють знеболювальний, судино-розширювальний, протизапальний ефекти, стимулюють регенерацію сполучної тканини. Застосовують футлярну, вагосимпатичну, пара-нефральну, епідуральну новокаїнові блокади. Для цього використовують розчини новокаїну.
Місцеве лікування відмороження починається з первинної хірургічної обробки ранових поверхонь. При відмороженні І ступеня після змазування ураженої поверхні 56 % спиртом етиловим або іншим антисептиком, який не змінює забарвлення шкіри, накладають зігріваючу ватно-марлеву пов'язку. При відмороженні
11 ступеня зрізують пухирі і накладають пов'язку з одним із антисептичних розчинів або їх комбінацією. Для цієї мети запропоновано безліч препаратів: слабкий розчин калію перманганату, розчин аміаку, мазь Виш-невського, сульфідинову, ксерофор-мову мазі, вітамінізовану мазь з ла-ноліном, риб'ячим жиром і ін.
Для хірургічного лікування застосовують фасціо-, некро-, некрек-томію.
Фасціотомію проводять звичайно в кінці першої або на другу добу після відмороження. Операція полягає в тому, що в ділянці найбільшого на-бряку по ходу кінцівки роблять розрізи шкіри, підшкірної основи й фасції. Це зменшує напруження тканин і поліпшує в них кровообіг.
З 3-6-ї доби вже з'являються ознаки некрозу тканин. У цей час проводять некротомію. Розрізи роблять на всю глибину некротизованих тканин. Оскільки тканини, що розташовані глибше, можуть виявитися життєздатними, некротомію треба проводити обережно. Розрізування змертвілих тканин сприяє виділенню назовні токсичної тканинної рідини, зменшує токсемію.
Наступним видом оперативного втручання є некректомія (мал. 60, б). Час її проведення визначається індивідуально (від 5-ї до 14-ї доби). Операція полягає у повному видаленні змертвілих ділянок, відступаючи на 1-1,5 см дистальніше від демаркаційної лінії. Розріз проводять у межах змертвілих тканин так, щоб залишилася смужка некротизованої тканини, яка пізніше муміфікується. Некректомія сприяє стиханню запальних явищ, зменшує інтоксикацію, запобігає виникненню в уражених тканинах гнійнозапального процесу. Після відокремлення залишків змертвілих тканин і розвитку грануляцій проводять таке саме лікування, як у разі звичайних гнійних ран.
Крайнім заходом при лікуванні відморожень є ампутація чи екзарти-куляція кінцівки.
Ампутації бувають первинні, вторинні і пізні. Первинні ампутації рідко виконуються лише за наявності відморожень. Частіше до них вдаються при комбінованій травмі (відмороження і розтрощення кісток). Виконують на 4-5-ту добу, коли стає зрозумілим стан травмованих тканин.
Вторинні ампутації проводять у зв'язку із ускладненнями, які загро-жують життю (сепсис).
ОБМОРОЖЕННЯ
Причинами пізньої ампутації є остеомієліт у ділянці відмороження, виражена деформація кінцівки.
За умови дії на тканини частих, повторних (хронічних) помірно низьких температур у них розвивається патологічний стан - обмороження (ретіо, pemiones). У поверхневому шарі епідермісу і нервових закінченнях виникають дистрофічні зміни. Найчастіше обмороження спостерігається на пальцях рук, але може бути і на пальцях ніг, вушних раковинах, носі.
Спостерігається холодної пори року і характеризується болем, ціанотич-ним забарвленням шкіри, набряком і сильним свербінням. У рідкісних випадках з'являються тріщини, а іноді осередки некрозу. На дорсальній поверхні кисті можуть з'являтися дрібні інфільтрати у вигляді вузликів у центрі, які з часом виразкуються, а пізніше рубцюються. Обмороження частіше буває у людей, які довго працюють в неопалюваних вогких приміщеннях.
Захворювання триває довго і має хронічний перебіг. Загострюється під час роботи на холоді, у вологому приміщенні, а також при високих темпе-ратурах. У періоди ремісії обмороження нічим себе не проявляє.
Лікування хворих з обмороженнями полягає у застосуванні зігріваючих компресів, фізіотерапевтичних процедур (теплі ванни, струм д'Арсонваля, промені УВЧ), користуванні теплими рукавичками і шкарпетками. Не можна допускати переохолодження кінцівок. Показані новокаїнові блокади.
Loading...

 
 

Цікаве