WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМедицина → Медицина України – Руси в IX –XII ст. - Реферат

Медицина України – Руси в IX –XII ст. - Реферат

помазання єлеєм тощо.
Давньоруські монастирі були також центрами культури. Сюди надходили античні й ранньосередньовічні медичні рукописи. На слов'янську мову їх перекладали монахи (монахами були літописці Никон, Нестор тощо). Написані на пергаменті, ці книги дійшли до наших днів.
Багато давньоруських монастирів були центрами освіти, в них навчали медицині за грецькими та візантійськими рукописами. У процесі перекладання рукописів з грецької й латини монахи доповнювали їх своїми знаннями, в основі яких лежав досвід руського народного лікування. Невелика кількість літературних пам'яток юридичного, оповідного змісту, що дійшли до нас з часів Київської Руси-України, свідчить про широкий кругозір їхніх авторів, обізнаність із працями видатних учених Заходу й Сходу. У Кирило-Білозерському монастирі було знайдено рукопис XV ст. "Галіново на Іппократє"-коментар Галена до праці Гіппократа, очевидно, переклад з грецької мови.
У ті часи були й спеціальні праці медичного змісту, в яких подавалися свідчення про лікування хвороб, виходячи з багатовікового емпіричного досвіду нашого народу, і за писемними джерелами "Аскліповим і Галіним" (від Асклепія і Галена), як у тогочасних джерелах називали медичну літературу, яка потрапляла до нас з інших країн.
Серед тогочасних праць енциклопедичного характеру, в яких багато відомостей медичного змісту, особливе місце займає "Ізборник Святослава", перекладений у Х ст. з грецької на болгарську мову і переписаний у 1076 р. для сина Ярослава Мудрого Святослава.
В "Ізборнику" медицина розглядається як майстерність найвищого порядку. Для розпізнавання хвороби і успішного лікування її лікареві слід докладно знати умови життя хворого: "Осмотри життя його, хожения, седания, едения й всього обычая его пытай".
В "Ізборнику" знаходимо поради, як лікувати шлунково-кишкові розлади, шкірні хвороби, а також опис деяких виродливостей раку. З лікарських засобів згадується блекота, болиголов, полин, оцет, мед, жовч, мідь, припікання залізом. Велика увага приділяється порадам щодо харчування, підкреслюється особливе значення для здоров'я постійного підтримання бадьорості - "печаль далече отрини от себе, да невскоре состареешися".
Медицина часів Київської Руси-України мала кілька напрямів, зокрема процвітала хірургія як найважливіша галузь практичного лікування. Це було зумовлене частими війнами і побутовими травмами. Хірургія давньоруською мовою називалася "різання", а хірург - "різалником". Тогочасні хірурги володіли технікою операції на черепі при епілепсії та інших захворюваннях. В XI ст. найпоширенішим видом хірургічного втручання була ампутація кінцівок, при цьому "різалник" мав домогтися безгнійного загоєння ран з ледь помітним шрамом.
Були відомі також ортопедичні прийоми, масаж, лікування виразок. Дьоготь вважався одним з основних засобів для зцілення найрізноманітніших захворювань шкіри, зокрема корости. Ним заливали також трупів й могили тих, хто загинув від чуми. Відходи поташу, що містили кальцій, застосовували при опіках.
Введенням у лікувальну практику багатьох засобів рослинного і тваринного походження медицина західноєвропейських країн, Візантії та народів Малої Азії значною мірою завдячує вітчизняній народній медицині.
За прикладом давньоруських "лічців" Авіценна рекомендував при багатьох хворобах мед, квіти липи, березовий сік, називаючи ці засоби "руськими ліками".
Як уже зазначалося, на жаль, медичних пам'яток часів Київської Руси-України майже не збереглося. Багато творів загинуло у вогні пожеж під час феодальних воєн та іноземних навал.
Життя печерських подвижників об'єднані в збірник, відомий під назвою "Києво-Печерський патерик", який розповідає про цілу плеяду монахів-цілителів. Видатний український історик і державний діяч М.Грушевський дав дуже високу оцінку "Патерику", назвавши його "золотою книгою" українського письменного люду. Автори "Патерика" Нестор, Симон і Полікарп були сучасниками подій, пов'язаних з виникненням монастиря. За їх свідоцтвом, вже в XI ст. в монастирі була лікарня, куди приносили і приводили різних хворих - хірургічних, терапевтичних, хворих з психічними і нервовими захворюваннями (знаменита "келія біснуватих", яка існує по сьгоднішній день). Ще при Феодосії - ігумені Києво-Печерського монастиря (1062-1074) - був заведений такий порядок: усіх хворих, що приходили до монастиря, спочатку дивився настоятель, який направляв їх до одного з ченців-"лічців", виходячи з характеру захворювання.
Так Св. Аліпій Іконник лікував переважно хворих зі шкірними захворюваннями. Свою основну професію іконописця він вдало поєднував з лікуванням, використовуючи як лікарські засоби фарби, якими писав ікони. Рослинні барвники грали важливу роль в лікуванні шкірних хвороб у багатьох народів. Аліпію приписували спроможність виліковувати найрізноманітніші гострі і хронічні шкірні захворювання. Під час лікування Аліпій брав фарбу з "вапниці" (горщика живописця) і змазував нею гнійні виразки, роблячи це кілька разів. Потім хворий змивав фарбу водою. Видужання хворого викликало захоплення пацієнтів. Фарбами лікували не тільки шкірні хвороби. Фарбою індіго, сандалом, кубовою фарбою давньоруські лікарі успішно виліковували "вогневиці", малярію, пропасницю. Жовті і червоні фарби застосовувались при гнійних виразках і ранах.
Прп. Даміан Цілитель лікував тільки дітей, Св. Григорій Чудотворець - психічно хворих.
Особливо треба відзначити життя і лікарську діяльність ченця Агапіта, який за свідченням "Києво-Печерського патерика", мав велику популярність серед усіх верств населення стародавнього Києва.
Хто ж він, цей легендарний лікар? Де навчався мистецтву зцілення людей? Єдиним джерелом для дослідження медичної діяльності Св. Агапіта (як й інших ченців) є "Києво-Печерський патерик".
Агапіт - киянин, прийшов у монастир ще за Антонія. На жаль, рік не зазначено. Невідома й дата народження Агапіта, немає відомостей про минуле його життя. "Патерик" розповідає, що і в подвижництві, і в лікарській справі Агапіт наслідував Антонія.
Сердечне, щире ставлення Агапіта до хворих, скромність, безкорисливість (грошей за лікування він не брав) зажили йому слави й поваги народу. Над мощами святого знаходиться ікона "Прп. Агапіт, врач безмездний", тобто безкорисливий.
"Києво-Печерський патерик" описує деякі випадки лікування Агапітом не тільки простих людей, а й бояр, князів та їх родин. При цьому Агапіта зображено принциповим ворогом славолюбства. В той час захворів Чернігівський князь Володимир Всеволодович Мономах. Помираючий князь шле у Київ за Агапітом. Той, дізнавшись про всі симптоми хвороби, вислав йому зілля, бо знав "каким зелием лечися какой недуг". Випивши ціліки, князь швидко одужав і встав зі смертного одра.
Після всіх цих подій Володимир Мономах їде в Київ до Агапіта, щоб віддячити йому за своє зцілення і подарувати один із своїх маєтків. Почувши про це, Агапіт сховався в печерах у своїй келії. Князь тоді заслав боярина свого у печеру до Агапіта з великими дарами лікарю. Агапіт відмовився їх прийняти і запропонував ці дари роздати жебракам, а їстивне віднести до монастирської лікарні, що і було виконано.
Щодо методів, якими користувався Агапіт (він лікував в основному травами), то в ті часи кожний "лічець" сам виготовляв ліки, був
Loading...

 
 

Цікаве