WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаМедицина → Українська медицина та фармація в XVIII, XIX та на початку XX століття (науковий реферат) - Реферат

Українська медицина та фармація в XVIII, XIX та на початку XX століття (науковий реферат) - Реферат

надходженням багатьох іноземних медикаментів виготовлення їх в аптеках стає невигідною справою, й аптечні заклади наприкінці XIX століття майже цілковито втрачають виробничі функції, ліквідовують аптечні лабораторії та зосереджуються на перепродажу готових ліків. Такий стан аптечної справи турбував Пироговське товариство. У рішеннях IX з'їзду (1904 р.), зокрема, було зазначено: "Наявна монопольна система аптечної справи позбавляє широкі верстви населення доступної лікарської допомоги, шкідливо позначається на інтересах фармацевтичної корпорації". Під тиском рішень Пироговських з'їздів уряд царської Росії у 1912 р. був змушений надати право земським та міським самоуправлінням на підставі рішень земських зібрань та міських дум відкривати вільні аптеки, які були б незалежні від монополії. Існуюча конкуренція все ж не сприяла розвитку земських "вільних" аптек. Так, у Чернігівській губернії у 1914 р. нараховувалось 57 приватних, 4 земські та одна аптека Червоного Хреста, в яких загалом працювало 98 фармацевтів та 59 учнів.
Найбільший прогрес у розвитку фармації на той час було досягнуто в центрі Південно-Західного краю - Києві. У 1896 р. у місті функціонували (не рахуючи дрібних закладів) великі аптеки: три - на Хрещатику, дві - на Володимирській, та дві на інших центральних вулицях. У 1881 р. у Києві постало "Південноросійське товариство торгівлі аптекарськими товарами", яке на 1913 р. володіло шістьома власними крамницями та мало у своєму складі власну виробничу лабораторію, яку згодом перетворили на завод (нині - Київський завод медпрепаратів). У 1912-1913 р.р. в Києві видавався тижневик "Всеросійський фармацевтичний вісник".
По всій території підросійської України 1913 року діяло 1067 аптек, з яких 1024 належали приватним власникам, а 43 - земствам. Пересічно одна аптека припадала на 24 тис. мешканців, в той час, як у Києві - на 11 тис. В аптечних установах працювало 2009 фармацевтів, в тому числі 758 - з вищою і 1251 - з середньою фармацевтичною освітою.
На західних теренах України, що перебували у складі Австро-Угорської імперії, медицина та фармація розвивались дещо інакше.
В 1772 р.,внаслідок першого поділу Польщі, Східна Галичина відійшла до Австрії. На той час на всій території Галичини було зареєстровано 11 лікарів, сім з яких займались практикою у Львові. В інших населених пунктах медичною допомогою займались цирульники, знахарі, бабки-повитухи. У Львові налічувалось 8 аптек, з яких п'ять були приватними і три - монастирськими. Австрійський уряд встановив державні посади окружних та повітових лікарів. Вони мали контролювати діяльність осіб, які займались медичною практикою, дбати про санітарно-гігієнічний порядок, а в містах - забезпечення населення чистою питною водою, проведення протиепідемічних заходів. Їм дозволялось також займатися лікувальною роботою шляхом приватної практики. Про стан медичної допомоги свідчили висновки щодо міста Львова крайового фізика (лікаря) фон Люца. Він писав: "Ті, що займаються хірургією - повні неуки, яким надано безмежні права для лікарської практики та безкарного вбивства людей. Баби-повитухи - цілковиті невігласи. Аптеки продають ліки за цінами, які їм подобаються, бо немає ніякої такси. Ліки не якісні, оскільки аптеки не підлягають жодним ревізіям". Про невтішне становище з медичним забезпеченням міста свідчив у листі до губернатора Галичини й крайовий фізик А. Крупинський: "Хворі бідняки лежать по вулицях і смітниках, покриті червою та брудом, їхній останній лік - це лягти в болото, вони залишені і забуті, позбавлені всякої допомоги, шпиталі їх не приймають".
У 1850 р. в Галичині нараховувався 201 лікар, переважно випускники Віденського університету, а також 84 хірурги та 12 акушерок. Всі вони працювали в містах, а на селі медичну допомогу надавали знахарі. В містах нараховувалось 16 лікувальних закладів, з них половина існувала за рахунок меценатів. Серед лікарів не було жодного українця. Всі пандемії загрозливих інфекцій, що проникали в Европу, зокрема, холери, доходили до Галичини. Особливі спалахи були в 1833 - 1837 р.р. Для боротьби з епідеміями намісництво приймало жорсткі заходи, зокрема, передбачалось, що особи, які порушували кордони карантину, підлягали військово-польовому суду із застосуванням найвищої міри покарання - розстрілу. Починаючи з 1873 р. Крайова рада здоров'я (Львів) зайнялась питанням створення посад гмінних (дільничих лікарів), які мали надавати допомогу сільському люду. Однак їхнє число зростало дуже повільно. Так, в 1907 р. їх було 49 гмінних лікарів, а число гмін - понад три тисячі. В останній чверті XIX століття в Галичині були найвищі показники смертності в Европі. Причини смерті українського люду були типовими для колоніальних країн. Це - інфекційні хвороби, туберкульоз, високий рівень смертності немовлят.
Що стосується навчальних закладів, то в 1784 р. було знову відкрито Львівський університет, який проіснував недовго, до 1805 р. Після цього відкривається медико-хірургічна школа, яка готувала хірургів, акушерів та провізорів. Вона проіснувала до чергового відкриття унверситету, в якому з 1894 р. почав функціонувати медичний факультет.
Щоб якось нормалізувати фармацевтичне обслуговування людей, на початку XIX століття австрійська адміністрація видала чимало указів та постанов. У 1806 р. було створено керівну та наукову установу - Головний аптекарський греміум (колегіум) Галичини з філіями в окружних містах. Статут цього органу передбачав підпорядкування йому власників аптечних закладів, фармацевтів та їхніх учнів.
Відчутний слід в історії фармації першої половини XIX століття залишив Теодор Торосевич, уродженець Станіслава (Івано-Франківськ). Після закінчення у Відні хімічного факультету він у 1819 р. відкрив у Львові власну аптеку. Був автором понад ста наукових праць з природознавства, хімії, фармації, дослідив десятки мінеральних джерел. Львівське аптекарство XIX століття було тісно пов'язане із розвитком галицьких нафтопромислів. Так, зокрема, в лабораторії аптеки Міколяша у 1853 р. магістр фармації Іван Зех вперше одержав ректифікат "скельної олії" (нафти). У приміщенні цієї ж самої аптеки засвітилася перша у світі гасова лампа. А в липні того ж року гасові лампи вже освітлювали головну львівську міську лікарню, згодом гасова лампа стала основним засобом освітлення будинків та установ.
20 вересня 1868 р. при Греміумі започаткувало свою діяльність одне з найстаріших в Європі "Галицьке аптекарське товариство", яке видавало свій часопис, мало бібліотеку, лабораторію, а також фармацевтичний музей (частина його експонатів увійшла нині до фонду-музею у Львові). Товариство поставило перед собою цілий ряд завдань. Серед
Loading...

 
 

Цікаве